Ресторан на краю Всесвіту - Дуглас Адамс
– Невже ви не хочете допитати полонених, сер? – застогнав він.
Капітан спантеличено видивився на нього.
– На якого біси мені це робити? – запитав він.
– Щоб отримати від них інформацію, сер! Щоб дізнатися, чому вони тут з’явилися!
– О, ні, ні, ні, – сказав капітан. – Я гадаю, вони просто завітали на келишок джинан тоніксу, правда?
– Але ж, сер, вони мої бранці! Я повинен допитати їх.
Капітан поглянув на них з сумнівом в очах.
– Ну, гаразд, – сказав він, – якщо тобі так хочеться. Запитай, чого б вони бажали випити.
В очах Номера Другого з’явилися лиховісні вогники. Він поволі підійшов до Форда Префекта і Артура Дента.
– Ну що, мерзотники, – загарчав він, – заброди... – тицьнув Фордові під ребра свою рушницю системи “Тут тобі й смерть”.
– Не дратуйся, Номере Другий, – спокійним тоном зробив зауваження капітан.
– Чого бажаєте випити? – заверещав Номер Другий.
– Як на мене, то непогано було б скуштувати джинан тоніксу, – відповів Форд. – А ти, Артуре? Артур розгублено заблимав очима.
– Що? Ну, я... так, – відповів він.
– З льодом чи без?! – проревів Номер Другий.
– О, з льодом, якщо можна, – сказав Форд.
– А лимон?!!
– Так, будь ласка, – відповів Форд, – а чи немає у вас часом маленьких тістечок? Знаєте, такі з сиром?
– Тут я задаю запитання!!! – визвірився Номер Другий.
Він ледь не луснув від люті.
– Гм, Номере Другий... – м’яко втрутився капітан.
– Слухаю, сер!
– Трохи охолонь, добре? Будь хорошим хлопчиком. Я ж приймаю ванну, щоб розслабитися.
Очі у Номера Другого звузилися і перетворилися на, як їх називають представники Громил, Убивць і К., на колючі щілини. Як бачиться, основне тут полягає в тому, щоб справити на опонента враження, що ви або загубили окуляри, або ось-ось не втримаєтеся і вас з ніг звалить сон. Але й досі залишається незрозумілим, чому такий вираз обличчя викликає переляк. Він наблизився до капітана, він (Номер Другий) міцно стиснув губи.
І знову ж таки, цікаво було б дізнатися, чому такий вигляд говорить про войовничі наміри. Якщо, мандруючи джунглями Траалю, вам би трапилося наткнутися на легендарну Хижу Блощицю, то у вас були б усі підстави дякувати небу, що щелепи її пащеки міцно стиснуті, а не, як це буває набагато частіше, широко відкриті, демонструючи густі заслинені ікла.
– Якщо мені буде дозволено нагадати, сер, – засичав Номер Другий до капітана, – то ви не виходите з цієї ванни уже три роки поспіль! – Випустивши свою останню стрілу, Номер Другий розвернувся на п’ятах і гордо попрямував у куток, щоб там перед дзеркалом повправлятися кидати пронизливі погляди.
Капітан зручніше вмостився у ванні і несміливо усміхнувся Фордові Префекту.
– Знаєте, при такій праці, як моя, доводиться дбати про відпочинок, – сказав він.
Форд поволі опустив руки. Жодної реакції. Артур теж опустив руки.
Ступаючи поволі і обережно, Форд наблизився до п’єдесталу, на якому стояла ванна. Він торкнувся до нього рукою.
– Красива річ, – збрехав він.
Хотів би він знати, чи можна усміхнутися. Поволі і обережно він усміхнувся. Небезпеки не було.
– Гм... – звернувся він до капітана.
– Так? – сказав капітан.
– Мені цікаво, – сказав Форд, – чи можна мені поцікавитися, у чому насправді полягає ваша робота?
Чиясь рука лягла йому на плече. Він різко повернувся.
То був перший помічник капітана.
– Ваші напої, – сказав він.
– О, спасибі, – подякував Форд. Він і Артур взяли до рук чарки. Артур зробив маленький ковток і був здивований, коли виявилося, що напій на смак нагадує віскі з содовою.
– Тобто я хочу сказати, що я не міг не помітити, – сказав Форд, потягуючи з чарки і собі, – трупи. У морозильній камері.
– Трупи? – перепитав здивований капітан.
Форд помовчав і замислився. Ніколи не приймай нічого на віру, подумав він. Чи може бути так, що капітан навіть не підозрює, що у нього на борту п’ятнадцять мільйонів трупів?
Капітан привітно закивав йому. Крім того Фордові здалося, що той бавиться гумовою качечкою.
Форд роззирнувся навколо. Номер Другий час від часу зиркав на нього в дзеркало: його очі ні на мить не зупинялися. А перший офіцер просто стояв собі поруч, тримаючи в руках тацю з напоями і великодушно усміхався.
– Ви сказали трупи? – ще раз перепитав капітан.
Форд облизав губи.
– Так, – сказав він, – я маю на увазі усіх тих мертвих стерилізаторів телефонів і бухгалтерів, які, як вам відомо, знаходяться внизу, у морозильній камері.
Капітан здивовано подивився на нього. Потім він закинув голову і засміявся.
– О, та вони не мертві, – сказав він, – Боже мій, ні, ні, вони просто заморожені. Колись вони оживуть.
Форд зробив те, що з ним трапляється дуже рідко. Він закліпав очима від здивування.
Артур, здається, уже виходив із стану остовпіння.
– Тобто там у вас повний відсік морожених перукарів? – запитав він.
– Авжеж, – відповів капітан. – їх там мільйони. Перукарі, втомлені життям телевізійні продюсери, страхувальні агенти, працівники відділу кадрів, охоронці, відповідальні за підтримку зв’язків із громадськістю, консультанти з питань менеджменту і ще безліч різних професій. Ми збираємося колонізувати якусь планету. Форд ледь-ледь похитнувся.
– Дух захоплює, правда? – сказав капітан.
– Як? Невже з цими людьми? – здивувався Артур.
– Ах, ви мене тільки правильно зрозумійте, – сказав капітан. – Наш зореліт тільки один з багатьох кораблів Флоту Ковчега. Наш корабель – це Ковчег Б, розумієте? Вибачте, ви б не могли напустити