Червона зона - Артем Чапай
– Бляки.
Нiксон здригнувся i, не припиняючи тиснути ногами на плиту, спiдлоба глянув туди, куди показав поглядом слонопотам, а тодi, крiзь зусилля нiг i спини, коротко просмiявся:
– Преса.
Слонопотам iз Нiксоном востаннє натужилися, крекнули, й плита подалася, вони обоє зiстрибнули на землю й обоє вiдвернули обличчя, закривши руками – гухнуло, розкришився асфальт, пiднялася курява, i за плитою вони побачили п'ятьох людей, що працювали разом iз ними. Бородатий зайчик показав великого пальця і змотав трос. Слоноптам вiдхекався, узявся за груди, на пробу кашлянув. Не болiло. Тодi слонопотам задер голову i глянув на матовий видовжений цилiндр, який стирчав з вiкна.
Це було не дуло – телеоб'єктив. Напевно, цього вечора девелопери не платили блякам за охорону паркана. Можливо, не вiрили в протидiю мешканцiв сламiв, очiкували самих лише слiв. Або якраз хотiли спровокувати, дозволити арникам забагато, щоб мати виправдання для своїх наступних дiй. Блеквотери так i не прийшли, зате в анонсований час, о дев'ятнадцятiй, коли акцiя була в розпалi, з'явились оператори та фотографи вiльної преси. Всi вони зайняли об'єктивну позицiю по той бiк стiни. Лише Наомi, з червоно-чорною банданою на павутинно-тонкому волоссi, зайняла зi своєю камерою заангажовану позицiю серед протестувальникiв. Наомi переходила вiд однiєї групи до iншої, заходила i з боку тросiв, i з того боку, де штовхали, кiлька разiв клала свою маленьку камеру в сумку на талiї й сама допомагала протестувальникам, що для вiльної преси неприпустимо.
По ходу акцiї прибували новi й новi арники, тепер уже й старшi, бiльшiсть iшли без жодних карнавальних аксесуарiв прямо з роботи i бралися до справи разом iз молодими. Паркан уже був щербатий, як зуби давнього бомжа в червонiй зонi, а новi плити падали дедалi частiше. Люди бiгали вiд групки бiля однiєї плити, що лишалася, до iншої, й кiлькасоткiлограмовi бетоннi прямокутники гупали тут i там. Гухх! Гухх! Гухх! По периметру кожної плити, що падала, здiймалися прямокутні хмарки сухої пилюки. Залишки старого асфальту трощились i здималися складками. Тільки б нiкого не придавило бетоном, думав слонопотам. Але попри видимий хаос i вiдсутнiсть будь-якої технiки безпеки, жоден арник не потрапив пiд плиту. Тепер частина масок злетiла, частину зняли розпашiлi люди, й було видно, що пiд час хаотичних перебiжок iз групи в групу русявi з Кожум'як змiшалися зi смаглявими з вiдселених кварталiв, i нiхто на це тепер не зважає, бо всi захопленi спiльною справою. Я теж зняв протигаза, бо пiд гумовою маскою навiть волосся змокрiло, i солона волога текла по чолi, заливаючи очі їдким.
Старшi, солiднiшi мешканцi району зайшли на той бiк колишнього паркану й давали коментарi вiльнiй пресi. Картинкою преса була задоволена, вона навмисне ставила лiтнього «обуреного мешканця» на тлi плити, яку саме довалювали молодi.
Я бачив Улугбека. Той швидкою на свiй вiк ходою рухався вiд групки до групки й допомагав валити окремi плити, що лишалися стояти. Молодi люди втомились i бачили, що основну роботу зроблено, тож доламували паркан ліниво. Шiстдесятилiтнiй узбек устигав тепер за молодими. До нього двiчi або тричi пробували пiдiйти представники вiльної преси, що вже злiзли з вiкон i, кликанi професiйним обов'язком, наважились наблизитися до арникiв попри вiдсутнiсть стiни між ними і собою. Улугбек щоразу кидав те, що робив, i переходив до iншої групки. Вiн, хоч i старий та шанований у районi, уникав камер. Як потiм пояснив сам Улугбек, не варто зайвий раз нагадувати мешканцям зелених зон, що в сламах є й «iнородцi», хай навiть сам Улугбек живе тут понад два десятки рокiв.
Зате Валера, знявши гумову маску Нiксона, говорив на камеру. Не чекаючи вказiвок оператора, Валера став так, що за його спиною зараз мали впасти в кадрi три бетоннi плити, здiйнявши гуркiт i пилюку. Якби вiн знав, що в зеленiй зонi через це iнтерв'ю його назвуть одним iз лiдерiв. Якби Валера знав, наскiльки це iнтерв'ю важливе в його життi. I якби знав я, щоби продумати своє рiшення заздалегiдь. Хоча що б я придумав?
Валера говорив, зважуючи кожне слово, без своїх проковтнутих матюкiв. Масивна кучерява голова, спiтнiле обличчя з великими вусами, спокiйно-iронiчнi, примруженi вiд поту й пилюки карi очi:
– Ми назвали акцiю повстанським карнавалом. Карнавал: цим ми показуємо, що акцiя вiдносно символiчна. Поки що! – Валера пiдняв у бiк камери вказiвний палець. – А що значить слово повстанський, ви розумiєте самi. Якщо мешканцям червоної зони доведеться перейти вiд символiчного до реального спротиву – хто їх до цього спровокує? – вiн зробив паузу, бо позаду впала, глухо гупнувши, плита. – Звичайно, забудовникам важко вiдмовитись вiд ласого шматка. Але на цiй землi давно живуть люди. Й вони – ми – вже сьогоднi даємо забудовникам зрозумiти: їм буде дешевше вiдмовитись вiд будiвництва зразу. Це рентабельнiше, нiж боротись iз суспiльством.
Гухнула друга плита за його спиною, й Валера зробив паузу. Масивний, вiн подивився в об'єктив, звiв брови й насунувся на камеру так, що оператор здригнувся i зробив два кроки назад. Валера перейшов на глiнг:
– Девелопери! Фейл редевелопменту сламiв зараз – рентабельнiший, нiж епiк фейл пiсля мiльярдних iнвестицiй.
Гухнула третя плита. Треба буде запитати, подумав я, чи вiн заздалегiдь домовлявся з хлопцями, якi довалювали стiну.
D-03
Блеквотер Микола, або ж Нiк, широко вiдчинив металевi дверi моєї камери й усмiхнувся, сяйнувши золотим зубом:
– Мiстер Ентонi, за годину вам призначено до мiстера Ворнера!
Я не зрушив з мiсця, сидячи на кутi бiлого ортопедичного матраца й поклавши лiктi на колiна. Тож Микола поворушив рудими вусами й пояснив:
– Сходiть у душ, перевдягнiться в чисте.
Я пiдвiв на нього погляд, i цей погляд, мабуть, здався блеквотеру Миколi недосить радiсним. Вiн пiдiйшов близько i сказав, нахилившись до мене:
– Це ж означає, що ви на шляху до Успiху. Мiстер Ворнер мало кого кличе до
