Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко
— Я маю говорити з тими, хто керує островом, — похмуро сказав я. — Ми парламентарі.
Хлопці переглянулись. З настороженим виглядом опустили зброю.
Похмурий, вилицюватий хлопчик років тринадцяти торкнув мене за плече, уривчасто промовив:
— Чого ти прийшов, га? Що тобі треба?
Інга підійшла до мене.
- Ахмет, це Діма. Ми прийшли…
Ахмет різко обірвав її:
— Тобі теж не було чого повертатися.
Мене охопила злість. Я опустив на камінь моста свою ношу, повторив:
- Ми парламентарі. Інга не повертається на ваш острів, вона хоче допомогти переговорам.
- Яким ще переговорам? - насторожився Ахмет.
Із замку тим часом вийшли двоє дівчат. Одна маленька, з перелякано-розгубленим поглядом, інша старша, широкоплеча, з абсолютно недівочою фігурою і суворим суворим обличчям. Підвищуючи голос, щоб мене почули і вони, я сказав:
— Наш острів пропонує вам укласти військовий союз і створити Конфедерацію Островів.
Секунду Ахмет переварював мої слова, потім зморщився:
— Валите звідси, гаразд? Ми законів Ігри не порушуємо.
- Закони не порушуються. Перший Закон — заборону гри «в піддавки» дотримано — ми боротимемося на повну силу, але разом. Умова повернення Землю говорить: «Повертаються жителі островів, завоювали сорок островов». Тож і тут повний порядок.
— Це не порядок, це… — Ахмет замовк, не знаходячи відповідного слова. — Ми навіть не обговорюватимемо…
Росла дівчинка раптом нечутно підійшла до нього ззаду і спокійнісінько відсунула вбік.
— Ні, Ахмете, ми це обговорюватимемо. Лора! - Вона простягла мені долоню.
Я глянув на Інгу і впіймав її тріумфальну усмішку. Вчора, коли ми обговорювали останні деталі, вона сказала: «Якщо Генка ще не одужав, островом управлятиме Ахмет. А він зробить те, що йому порадить Лора...»
5. МИР ЗАРАДИ ВІЙНИ
Я прокинувся посеред ночі. У вікні стояла темна темрява, до ранку було ще далеко. Судячи з завивання вітру і вітерцю, що сочився зі щілин, ніч видалася звичайнісінькою — холодною і трохи моторошною. Але я відчував необхідність підвестися й трохи прогулятися… З хвилину я ще повертався в ліжку, намагаючись переперечити себе і знову заснути. Але з цього нічого не виходило.
Одягнувшись, я секунду повагався, обмірковуючи маршрут. Або в «офіційне» приміщення на першому поверсі, або просто на міст. Спускатися було довше, і я вибрав другий, «хлопчачий» варіант.
Коли через кілька хвилин я повернувся, причина, яка підняла мене, зникла. Просто кажучи — вилилася з моста в океан. Але й сон випарувався — мабуть, його здуло вітром. Іти досипати не хотілося. Я спустився на поверх нижче, підійшов до дверей Тронного Залу. Звідти долинали голоси, лилося неяскраве червоне світло палаючого каміна. Заглянувши всередину, я побачив звичну сцену, що повторюється в останній тиждень безліч разів. Кріс вербував прихильників.
- Це дуже просто! Дуже просто! — очі у Кріса азартно блищали. Можливо, це відбивалося полум'я? Але й голос був збудженим, що запалював анітрохи не гірше за справжній вогонь. — Правила дотримуються! Так, можливо, що ми ліземо в непередбачену лазівку. Але й покарати нас за це вони не мають права!
— А якщо покарають? - Співрозмовника Кріса я знав погано. Він прийшов на острів пізно ввечері через територію двадцять четвертого острова. На своєму острові — здається, двадцять сьомий, цей худий, нескладний хлопчина не був ватажком. Але він був російським,
