Українська література » Фантастика » Авантюра - Володимир Авраменко

Авантюра - Володимир Авраменко

Читаємо онлайн Авантюра - Володимир Авраменко
Розділ IV
ПАДІННЯ В НЕВІДОМІСТЬ

Космічний корабель інопланетян у вільному падінні стабілізувався — ліниво повертався навколо своєї осі, чого в середині не було навіть відчутно. Як докір винуватим у скоєному, в центрі окресленого корпусом корабля простору лежало обвуглене тіло одного з його господарів. Очманілий професор зі своєю студенткою знетямлено зіщулився на тому ж ложе, де тільки-но так зручно почувався. Над ним схилявся маленький чоловічок, блакитна шкіра якого потьмяніла і взялась темно-бурими плямами.

— Нас ударили променем лазера із космічної станції землян. Вона знищена, а ми падаємо в невідомість, — маленьке блюдце бездонного неба на лобному виступі чоловічка потемніло, раз по раз бралося чорно-вишневою поволокою. — Якщо не зможемо сісти на якусь планету й вийти на зв’язок з галактичними базами, нам ніхто не допоможе…

— А як же ми? — обурився Горбатов. — Ви ж нам обіцяли повернення!

Стало зовсім тихо.

— Я хочу додому, — заявила про себе дівчина, яка до цих пір сиділа зляканим кошеням. — Я не асистентка… Я студентка, — заскиглила й пустила сльозу.

Чоловічок звівся на свої хиткі ноги й мовчки розтанув у просторі — як це йому тільки вдається? — Горбатов ніяк не міг зрозуміти, хоч розгадка невідомого завжди була його хобі.

— Це ви у всьому винуваті, — кошеня випустило пазурі. — Чого було сюди летіти? Хотіли позбутись мене? Так?.. Я вам набридла?..

В облямуванні ореолу пишних золотих кіс її голівка з чутливим припухлим ротиком завжди чарувала його, притягувала й відволікала від граціозного тіла під легким димчасто-прозорим платтям. Тільки тепер крізь теплу млість чорних очей виблискувало лезо холодної сталі, а скрижаніла подоба усмішки спотворювала миле й жадане юне обличчя.

— Рая… — хотів було щось сказати.

— Цить!.. — топнула ніжкою. — Ви мене спокусили… Кожному з ваших начальничків хотілося того ж самого… І ви їм не борони-и-ли… Я вам зіньки видеру, — її красиві довгі пальці з вигнутими пурпурними нігтями зловісно розчепірились, перетворившись в пазури кровожерного вампіра. І він уперше за час їх близькості злякався…

— Раєчко, я кохаю тебе… Прости, що не вберіг, — розпачу не було меж — він і справді жалів про скоєне. — Я назавжди твій, і до останніх днів, — покірно опустився на коліна й похнюпив голову, намагаючись хоч якось захистити обличчя.

— Кохаєш? — Рая визвірилась і, стиснувши кулачки, з розгону вдарила ними по лисуватій голові, від чого та загула і пригнулася ще нижче. — У-у-у, тхоряка… — шаленіючи в безвихідді, в розпачі увігнала розчепірені пальці в розпатлані коси, звалилася на коліна й, хитаючись з боку на бік, завила не своїм голосом.


Розділ V
НЕВІДОМА ПЛАНЕТА

Для них час перестав існувати — виснажені м’язи кудись зникали, танули на очах, а вугласті кістки випиналися і, здавалося, есе меншали й меншали. Від огрядності професора не лишилося й сліду.

По мірі здрібнення обличчя, очі на ньому пропорційно збільшилися. Особливо помітно було це в Раї — звабливо окреслений рот западав, жадібні губи втратили свою знаду й провалились в середину. Замість них виділялися огрублі рубці старої шкіри, й шокований Горбатов вдивлявся у великі чорні очі, наче шукав там спасіння.

За кілька десятків кілометрів до незнайомки корабель, залишаючи за собою вогненний смерч, зробив спробу зменшити хід, і це йому вдалося. На якусь мить він навіть завис, неначе якийсь гумовий захват, що утримував його, розтягся до неможливого, й тепер зупинив свою жертву, готовий відкинути її на висхідну. Але це тільки здалося.

В ту ж мить, в карколомному стрибку він рвонувся вперед й, осліплений своїм власним полум’ям, що скаженіло гиготіло по розжареному металу оболонки, досяг планети. Спотворюючи вогнем, ламаючи усе на своєму жахливому шляху, хряпнувся об щось тверде й розвалився на кілька частин. З розломів його тіла пирснув блакитно-сірий пар, обволік усе довкіл. Жар. що взявся було тут господарювати, в той же час здався й полум’я зникло. Навколо стало тепло й тихо.


Розділ VI
НА МЕЖІ СМЕРТІ

Не пройшло й години як на місці падіння корабля зібрався чи не весь тваринний світ цього краю. Непосвяченому могло здатися, що в заростях сама поверхня планети, так разюче схожа на Землю, ворушиться, стогне, дибиться й невдоволено шипить від вторгнення в її володіння непроханих гостей, тільки свого дійсного обличчя не показує; терпить і сторожить інородне тіло до приходу господарів. І ті не забарились. Гілля розсунулось й на галявину, що утворилась від падіння космічного корабля, вийшли чоловіки метрового зросту, формою тіла схожі на землян, тільки якісь приплюснуті, з довгими, нижче колін, руками й короткими ногами, з такою ж незвично розтягнутою вшир головою, насадженою прямо на круті плечі.

Були тут ще зовсім молоді, щоки яких роздувалися брунатними баклажанами, але перед вели старші за віком. Одіті в легку захисну форму, що зливалася з місцевістю, вони, здавалося, виростали із нічого і тут же, зупинившись, вростали в оточуюче середовище, наче стояли тут вічно. Кожен з них тримав у руках коротку й товсту, схожу на булаву, річ, широкий ремінь від котрої тягнувся за спини. Їх голови були охоплені темними обручами, з-під яких світилося зеленисте голе тім’я.

Уздрівши перед собою нутро розваленого корпуса невідомої конструкції, вони обережно наблизились і деякий час заніміло розглядали дівчину й професора — обросле, з густою сріблястою бородою і широко розкритими зляканими очима, його обличчя мов тільки-но зійшло з образів богомаза і своєю виразністю навівало священно-трепетне почуття, а голизна білого дівочого тіла, що висвічувалась з-під розірваного плаття, не могла не зворушити

Відгуки про книгу Авантюра - Володимир Авраменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: