Українська література » Фантастика » Авантюра - Володимир Авраменко

Авантюра - Володимир Авраменко

Читаємо онлайн Авантюра - Володимир Авраменко
протилежну стать навіть на іншій планеті…

Невдоволено-обурливий і навіть злорадний вираз з’явився на обличчі сіро-зелених, коли ті вгледіли тіла зовсім маленьких, зморщених чоловічків, що звисали з розломів. Вони враз заґелґотіли й кинулись до уламків — одні обережно наблизились до професора з дівчиною і після кількахвилинних маніпуляцій підняли на ноші і, як дорогоцінні жбани з чарівним питвом, понесли в глиб лісу; другі, зламавши сучкувате гілля і підчепивши ним зчорнілі тіла, потарабанили ними через завали й пеньки. Згодом вигулькнули на невеличкому пагорбку, обіч якого стояли темно-зелені гори, над якими висів велетенський диск розжареного Сонця, що безжалісно вихлюпувало із себе пекуче проміння. Але, о диво, навіть тут, на кам’янистому виступі довкіл буяла густа зелена поросль, духмяніло п’янким ароматом, якого Горбатов не звідав і на рідній Землі.



… Спантеличено розплющив очі. Не в змозі звестися на ноги, він ще зовсім недавно крізь пелену туману з болем в очах спостерігав за своєю коханкою, як та, у відчаї прощання з життям, не надіючись на нього, рвала на собі одяг й насилувала тіло, щоб хоч якось відволіктись і не збожеволіти, скрасити останні хвилини — зустріти смерть без мук, в екстазі насолоди, і раптом…

«Ні… Тільки не це…» — знеможено закрив повіки блаженно посміхаючись, кудись поплив, підсвідомо відгороджуючись від реальності, не бажаючи повертатися в неї — в душі був спокій і благодать.

Опісля, коли йому із силою розкрили рот, і через горло по всьому тілу розтеклась терпкувата рідина, свідомість прояснилася. Небувалий навіть в молодості прилив сил й енергії збадьорив змучене тіло. Професор з натугою повертає голову і потайки дивиться у бік сіро-зелених. Там відбувається щось ритуальне: кілька чоловік тягнуть оберемки сухого хмизу, інші, в чому мати народила, з дрюччям в руках витанцьовують навколо розпластаних тіл інопланетян якийсь дикунський танець.

Купа гілля виростає до кількох метрів, дрюччя перетворюються в палаючі смолоскипи. Під гортанні завивання маленькі тіла інопланетян сіро-зелені постаті з розмаху викидають наверх і, о Боже, усе це миттєво спалахує.

В Горбатова німіє нутро, внутрішній параліч відбирає мову, а коли він мимоволі зиркає у бік Раї, стає страшно ще й за дівчину — вона уся тремтить, блудить божевільним поглядом довкіл вогнища…

Галас поступово стихає. Один із втомлених сіро-зелених наближається до Горбатова, від страху закриває очі й вичікуюче завмирає, уявляючи себе посеред купи палаючого хмизу… А коли сіро-зелений нагнувся і ніс в ніс схилив над ним своє жаб’яче обличчя, він, як то було в дитинстві, зненацька для самого себе підняв руку і з усієї сили хлопнув долонями по дутих щоках, від чого очі в хірянина ледь не вискочили з орбіт, а з його рот ударив цілий фонтан якоїсь смердючої рідини. Хлопнув, і тут же пожалів про скоєне — чуже обличчя кудись зникло, а сірчанокислий запах слизі, що миттєво гусла й боляче стягувала давно неголену шкіру, визвав блювання й він повалився набік.

На цьому неприємності не закінчились — зверху немов чан із смолою перевернувся. Обпалююча рідина, згортаючись гамівною сорочкою, стягує тіло в лубок. За мить опинився в чомусь твердому, неначе в бетонній оболонці.

З боку видовище нагадувало похоронну процесію — попереду, на ношах, обережно підтримуючи довгими руками, господарі цих місць несли дівчину, задні тягли безформну сіру глибу, котра нагадувала скоріш доісторичного бегемота, аніж професора університету.

Натовп неспішно спустився униз. Там, разом зі своєю здобиччю вони втовпились в машини незвично-низької конструкції і ті безшумно зірвалися з місця.

В машині дихалось легко, як і до цього. Руху майже не відчував і зорієнтуватися не міг — очі впиралися в сильні, оброслі ноги, що майже повністю затіняли ліву частину кузова. Дивитися міг тільки прямо перед собою. Лещата лубка тримали тіло справно, воно почало терпнути.

Коли машина зупинилась, в середині пожвавішало. Зелено-коричневі щось гнівно проґелґотіли і його потягли головою до виходу. Потім світ перевернувся й боляче захитався разом з нутром. Далі була темінь, м’яке падіння кудись униз, й відчуття холоду, котре так гармоніювало з подихом смерті. Горбатов змирився і знеможено закрив очі.


Розділ VII
ВОСКРЕСІННЯ

Немов із-під землі долина тихе, заспокійливе бубоніння — чи то молитва, чи то заклинання — дослухатись не може, хоч не дуже то й намагається. Розкрив очі. Зір одразу ж наштовхнувся на ідеальну білизну рівної, як скло, низько звисаючої стелі. Скосив праворуч, потім ліворуч — приміщення овальної форми й за розмірами не поступається університетській аудиторії, котру він так полюбляв.

Призвичаївшись до яскравого світла, на білій стіні побачив кострубаті тіні, а потім і низькі постаті сіро-зелених в комбінезонах небесного кольору. У вічі кинулось дивне поєднання зеленасто-блискучої шкіри обличчя і яскраво-фіолетового вогню широко розкритих очей, над котрими в обидва боки різко виступали розкошлані надбрівні дуги.

Собі не на радість відчув їх нелюдську силу. Вона давила на мозок, вселяла жах.

Подумки хотів було наблизитись до присутніх, але ніяк не міг переставити ноги — почувався мов у сні. Наче був не живою плоттю, а безтілесним, живонародженим духом сприймання, приреченим тільки спостерігати й шануватися душею…

З розпачем стулив повіки… Відчуття часу й реалій зникло.

Друге прозріння наступило разом і різким болем — його мов заштовхували в тісну посудину, затим навпаки, розтягували на дибі — рвали сухожилля і безжалісно шмагали по плечах, по спині, руках і ногах, а він корчився, проклинаючи все на світі й вив не своїм голосом.

Поступово звільняючи тіло, біль кудись зникає, натомість приходить невгамовна бадьорість. Підхопився було із свого ложа, та відчувши, що на ньому нічого нема, сів як Будда — склав долоні човником, підніс до підборіддя й наче в знак дяки за турботу закивав головою, думаючи про інше —

Відгуки про книгу Авантюра - Володимир Авраменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: