Авантюра - Володимир Авраменко

Коли кабіна зупинилась, всі вийшли у вузький довгий коридор. Пройшовши по ньому з десяток метрів, зупинились біля дверей під третім номером. Жі вклав в руку професора теплу, вузьку пластину й допоміг вставити її у двері.

— Це ваш код, а тут житло, — пояснив.

Воно було із двох кімнат. Одна з них нагадувала нору для сну — спартанське ложе займало майже весь нижній простір. Друга було квадратна, з круглим столом I чудернацькими кріслами посередині. Прямо перед собою побачив чотирикутник затемненого вікна, лівіше якого виднілося вмонтоване в стіну велике, неначе екран, зелене скло.

— Це Інформатор, від нудьги… Тут державна інформація, — уточнив Жі і натис лівий виступ нижче екрана. Горбатов відсахнувся, — прямо перед ним на склі у весь зріст вигулькнув хірянський диктор з рикаючим, розкритим ротом.

— А це розважальна програма, — натис правий крайній виступ, і загадково посміхаючись, мовчки розвалився в кріслі.

На екрані з’явилося зображення приміщення, що нагадувало собою щось середнє між вишукано обладнаним малим гімнастичним залом І спальнею королеви. Тут було усе: кругле, розкішне ложе п’ятиметрового розміру, пухові мати на полу з виступами різної форми й висоти, і сплетіння перекладин та химерних спортивних снарядів незрозумілого для нього призначення. Воно подвоювалось міражем у дзеркальних стінах і казково перепліталось.

Не встиг Горбатов розгледіти як слід бачене, як там з’явилися юні біорики, за ними увійшли старші, всього до десятка чоловік, І він наяву побачив любовне дійство, яке не могло навіть приснитись — йшло навчання мистецтву любовної справи… Він так зрозумів.

Жі дістав з кишені тоненькі, довгі папіроси. Простяг Горбатову. Той жадібно затягнувся — забув, коли вже й курив. Солодке марево в ту ж мить накинуло на нього химерні сіті… «Наркотик…» — обпалило мозок. В цей час двері відчинилися й поріг переступила красуня-біорик в одних тільки шортах.

— Це найкраща програма… Я вам заважати не буду. Всього найкращого, — Жі пішов до дверей. Там натис непримітну темну ручку, й перегородка, що розділяла дві кімнати, роз’їхалась в різні боки, утворивши для розваг вельми достатній простір.

Горбатов хотів було щось заперечити, але хірянин, обминувши дівицю-біорика, поспішив зникнути. Вона ж розстібнула єдину одіж і він уздрів на відстані якогось метра те, за чим з таким нетерпінням слідкував на озері, коли Рая купалась… Він забув і час, і місце…

Опам’ятавшись, відчув таку спустошеність, котрої не знав усе своє життя. Лежав один, як непотріб.

Не в змозі ні спати, ні піднятися, довго валявся в постелі, а коли надоїло, пішов шукати воду. Освіжившись, включив виклик державної Інформації. Почуте здалося неймовірним… Хірянський диктор повідомляв про другий космічний корабель невідомої цивілізації, нещодавно знайдений на березі моря. Коли ж на екрані з’явилися його обриси, очі Горбатова полізли на лоба. Він упізнав типовий космічний корабель землян.

— Знайомий? — голос за спиною гримнув немилосердним громом, відібрав мову. І тільки опам’ятавшись, професор через силу видавив із себе:

— Ні-і-і… Я такого не бачив.

— Звідки ж він узявся?..

— Не знаю, — здвигнув плечима.

— Ви прилетіли на іншому…

— Я й кажу, — порадів Горбатов можливості відсторонитися від незваних землян, а то ще біду накличуть… З нього досить. — Пора снідати, — Жі натис ще один виступ посередині. За хвилину до кімнати зайшов мідноликий охоронець з візком попереду себе. Складалося враження, що він стояв під дверима і чекав сигналу.

— Стереже? — здивований Горбатов глипнув на хірянина.

— Ні… Ти нікому, крім нас, не потрібен. Вище того, на чому стоїш, — обличчя й мова Жі вихлюпнули йому у вічі наглий сарказм, — ти ніхто, ти біологічний робот… Твоя доля — дивитися, слухати, розважатися сексом й виконувати наші вказівки… Професором будеш там, — показав кривим пальцем кудись униз. — Коли переступиш заблоковану зону.

Горбатов мовчки слухав — йому було байдуже; умиротворений, згадував дівицю-біорика в її незвично-сексуальній красі, й жив відчуттям близькості з нею.

Після сніданку вони спустилися ліфтом в Хір. Там пересіли в машину, що нагадувала електропоїзд метро, тільки рухалась вона по звичайному покриттю тунеля, що буквально був залитий світлом. Коли зупинились, в Горбатова перехопило подих — перед ним був велетенський майдан, від якого в різні боки вело розгалуження тунелів. З їх глибин доносився могутній гул турбін і ще якась суміш виробничого шуму.

Пропустивши довгий і широкий автомобіль-тягач, вони повернули праворуч й незабаром опинилися перед суцільною стіною. Тут вийшли. Минувши охорону, вони попали в реакторний зал атомної станції — це Горбатов зрозумів по знайомій блискучій випуклості посередині великої зали.

— Нам потрібна ядерна зброя усіх видів, і ти нам в цьому допоможеш. Відпочивати будеш там… — холодний, як лід, погляд піднявся до стелі.

Сонце докучає цій частині Хіра не менш, ніж африканській пустелі; хіба що тут, замість піскуватої, повитої сухим маревом, обезводненої й порепаної твердині землі, поверхня вкрита густою низькорослою зеленню.

Як тільки обрій позолотився, задушливо-теплі хвилі повітря, що ніччю ліниво перекочувалися із краю в край, зараз і зовсім безсило зависли над сірим громаддям міста, накривши його змертвілою попоною задухи. А з першими променями сонця стало ще гірше: увсебіч поповзли випари сміттєзбірників й розплавленого асфальту, досаджаючи смородом своїм творцям і всьому живому. Від нього навіть здичавілі хірянські собаки й коти, які завжди зграями обсідали покидьки, зараз і ті кудись зникли, наче відчули смертельну загрозу. Хіряни ж, незвично-різні за кольором шкіри й будовою тіла, розморено зиркнувши вгору, розходились, хто куди… І тільки тендітні мідноликі біорики під проводом поодиноких сіро-зелених кучкувалися на центральних вулицях Касіоли, безглуздо посміхаючись один