Як збудувати всесвіт, що не розлетиться на шматки через два дні - Філіп Кіндред Дік
У будь-якому випадку в переддень Різдва 1970-го року я зустрів дівчину, на ім’я Кеті – на цей час я вже закінчив роман, щоб ви розуміли. Їй було дев’ятнадцять. Її хлопця звали Джек. Незабаром я довідався, що Кеті торгувала наркотиками. Кілька місяців я намагався переконати її відмовитися від дилерства. Я знову і знову попереджав її, що її можуть викрити. Тоді, одного вечора, коли ми саме направлялися разом у ресторан, Кеті зупинилася перед порогом і сказала: «Я не можу туди зайти». У ресторані сидів один поліцейський, якого я знав. «Я повинна сказати тобі правду, – сказала Кеті. – У мене з ним роман».
Звісно ж, це дивні збіги. Можливо, у мене просто спрацювала інтуїція. Але ця загадка стає ще більш заплутаною. Те, що сталося потім, зовсім збиває мене з пантелику. Це трапилося через чотири роки.
У 1974-му році цей роман був опублікований у видавництві Doubleday. Якось пополудні я розмовляв зі своїм священиком, я єпископалець, і між іншим згадав у розмові важливу сцену ближче до кінця роману, у якій персонаж на ім’я Фелікс Бакмен зустрічає чорношкірого незнайомця на цілодобовій заправці, і вони розговорюються. Поки я все детальніше і детальніше описував цю сцену, мій священик все більше хвилювався. Нарешті він сказав: «Це сцена з «Книги діянь», з Біблії! У «Книзі діянь» людину, яка зустрічає чорношкірого на дорозі, звати Філіп – так само, як і тебе». Ця схожість так засмутила отця Реша, що він ніяк не міг згадати, де саме шукати цей уривок в Біблії. Прочитай «Книгу діянь», сказав він мені. «Ти погодишся зі мною. Все сходиться до найдрібніших деталей».
Я подався додому й перечитав цю сцену в «Діяннях». Так, отець Реш не помилявся; сцена з мого роману була очевидним переказом відповідної сцени з «Книги діянь»… Однак варто зауважити, що я ніколи не читав «Діянь». Проте загадка лише поглиблювалась. У «Книзі діянь» високого посадовця, який арештував та допитував апостола Павла, звали Фелікс – так як і мого персонажа. Мій персонаж, Фелікс Бакмен, також був високим посадовцем у поліції. Більш того, у моєму романі він займає ту ж позицію, що й Фелік із «Книги діянь» – остаточної влади. У моєму романі також є розмова, яка сильно нагадує розмову між Феліксом та Павлом.
Що ж, я вирішив перевірити наявність подальших збігів. Головного героя мого роману звати Джейсон. Я дістав покажчик до Біблії, щоб перевірити, чи хтось, на ім’я Джейсон, з’являвся на сторінках Біблії. Я не міг такого пригадати. Що ж, чоловік на ім’я Джейсон з’являється в Біблії раз і тільки раз. І з’являється він саме в «Книзі діянь». На додачу, так немов хтось вирішив доконати мене цими збігами, у моєму романі Джейсон утікає від представників влади й знаходить притулок в одній оселі, а в «Книзі діянь» чоловік, на ім’я Джейсон, переховує в себе втікача – це цілковите перевертання ситуації, описаної в романі, так, немов загадковий Дух, відповідальний за все це, вирішив із мене посміятися.
Фелікс, Джейсон та зустріч на дорозі з чорношкірим чоловіком, цілковитим незнайомцем. У «Книзі діянь» апостол Філіп охрещує чорношкірого, який покидає його радіючи. У моєму романі Фелікс Бакмен шукає в чорношкірого незнайомця емоційної підтримки, адже сестра Фелікса Бакмена щойно померла й психологічно він розсипається на шматки. Чорношкірий чоловік підбадьорює Бакмена, і хоча Бакмена не переповнює радість, принаймні з його очей більше не ллються сльози. Він летів додому, ридаючи через смерть своєї сестри, і йому просто необхідною була підтримка якоїсь людини, навіть цілковитого незнайомця. Це зустріч двох незнайомців на дорозі, яка змінює життя одного з них – як у романі, так і у «Книзі діянь». І, врешті, останній жарт від таємничого Духу: ім’я Фелікс латиною означає «щасливий». Я не знав цього, коли писав роман.
Уважне вивчення мого роману дозволяє виявити, що з причин, які я навіть не намагатимусь пояснити, я зумів переказати кілька основних подій з певної частини Біблії, і навіть використав правильні імена. Як можна це пояснити? Усе це я виявив чотири роки тому. Усі ці чотири роки я ламав собі голову над теорією, яка могла б це все пояснити, але так і не зміг. І в мене великі сумніви, що мені це коли-небудь вдасться.
Але загадки на цьому не закінчилися, як я собі гадав. Два місяці тому пізно вночі я подався до поштової скриньки, щоб відправити листа, а також, щоб насолодитися виглядом церкви Св. Йосифа, що знаходиться навпроти його будинку. Я помітив чоловіка, що підозріло вештався біля припаркованого авто. Було схоже на те, що він намагався викрасти автомобіль або вкрасти щось із автомобіля; коли я повертався від скриньки, чоловік заховався за деревом. Скорившись миттєвому пориву, я підійшов до нього і запитав: «У чому справа?».
«У мене закінчився бензин, – сказав чоловік. – І в мене немає ні гроша».
Неймовірно, адже я раніше ніколи такого не робив, але я дістав свій гаманець, вийняв звідти гроші й подав йому. Ми потисли один одному руки, і він запитав, де я живу, щоб він міг мені пізніше повернути гроші. Я повернувся у квартиру й тоді усвідомив, що гроші йому не допоможуть, адже поблизу не було жодної заправки. Тому я повернувся, уже на машині. У цього чоловіка в багажнику була металева каністра, і разом ми поїхали в моїй машині до заправки, що працювала цілодобово. Незабаром ми вже стояли там, два незнайомці, поки робітник станції наповнював каністру. І раптом я усвідомив, що це була сцена з мого роману – роману, який я написав вісім років тому. Цілодобова заправка була точнісінько такою, якою я бачив її собі своїм внутрішнім оком, коли писав цю сцену – сяйво білого світла, працівник заправки – і тут я побачив те, чого не помічав раніше. Незнайомець, якому я допомагав, був чорношкірим.
Ми подалися назад до його знерухомленої машини з бензином, потисли один одному руки і я повернувся у свою квартиру. Я більше ніколи його не бачив. Він не міг мені повернути гроші, адже я не сказав йому ані номер своєї квартири, ані своє ім’я. Я
