Vivat Academia! - Любов Базь
— Будемо тиждень серед людей передмістя ходити, — Ляна захрумтіла яблуками. — Дивитися, чи не запопали їх, бува, підступні лісові істоти… Проводити таке собі соцопитування щодо активності істот. Може, кілька візерунків накреслити доведеться, будинки обстежити. А ще нам треба буде десь ночувати, щоб нас самих істоти не запопали. Причому бажано на ніч влаштовуватися саме у тій частині передмістя, яка відведена для нашої групи.
— Шкода, — зітхнула Ела. — Рися ж з передмістя, могли б у її батьків чи навіть знайомих… Але в нас інша частина передмістя, здається. А в групі хто нашій?
— Ти, я, Рися, Устина, — перерахувала Ляна. Після практики у Чорному Секторі кількість спудеїв на курсі трохи скоротилася, то й групи поменшали. І склад змінився. — Талію від цих досліджень звільнили — лісові істоти не її спеціалізація.
— Але й не моя, — обурилася Ела.
— У тебе нема слабкості вдень, — сказала Ляна. — Нам же вдень працювати доведеться, записувати на мислестрічки свідчення людей… Ти це зробити зможеш. А там ми з Рисею і Устиною впораємося, як що.
Ляна дуже сподівалася: те «як що» не трапиться. Врешті-решт, лісові істоти рідко полишали своє помешкання…
Ага. З ким же тоді вона билася сьогодні? Хіба не з істотою лісу?
— Устина, — насупилася Ела, — не найкращий вибір. Чому Рудий цього разу не в групі із Рисею?
— Він увійшов до обраних спудеїв, — пояснила Ляна. — Ну, таких, як Айрен Купер чи Антін. Вони можуть дослідження не проводити, натомість мусять додатково займатися. Екзамени для них будуть особливі, тож доведеться попрацювати. Рися умовила Рудого з нею не йти. Її, до речі, сьогодні не буде — до родичів в передмістя поїхала. Завтра від них до потрібного місця добереться, так їй швидше.
— Овва! — Ела похитала головою. — Ляно, а ти не боїшся, що Устина тебе якось підставить?
— Чого це я маю боятися? — Ляна знизала плечима.
— Ну, вона ж із Антіном амури крутила, а тоді ти з’явилася, — Ела почала підхихикувати. — І все, прощавай, Устино…
— Тихше! — Ляна мимоволі озирнулася на Антіна. — Не було у них нічого, в Устини та Антіна. Ти ж бачиш — йому лише навчання на думці. Особливо тепер.
— Так-таки і навчання? А як же ти? — трохи тихіше поцікавилася Ела.
— Ми з ним — друзі, — заперечила Ляна.
— Це ти так вважаєш. І ніхто більше, — сказала Ела. — Мене вчора Рися питала, коли ви вже з Антіном поберетеся. Вона, мовляв, на твоєму весіллі побувати хоче, як ти — на її.
— Дур який, — Ляна навіть слів не знаходила.
— І ця, — Ела ткнула ручкою в бік Пацюківни, котра знову перетирала щось із Ратишем, — і Талія, і Літа — всі такої думки. Навіть сам Антін, як мені здається. Тільки ти щось відмовляєшся, не червоніючи. Боїшся? Чи приховуєш щось? З-Цегли ти від нас приховала… То, може, тепер за ним таємно побиваєшся?
Ляна похитала головою. Звісно, їй було шкода З-Цегли, і тих двох хлопців, братів Глід, і Західа із Волею, і всіх спудеїв, котрі не повернулися з практичного, але…
Але вона була жива. Життя тривало, а рани — що ж, більшість із них затягнулася. Вже майже півроку минуло.
Ніби у відповідь на цю думку, у правиці Ляни почало поколювати.
— А той твій знайомий із районів беззаконня? — Елі лише б про хлопців поговорити. — У тебе з ним що?
— Дружба, — рішуче сказала Ляна.
— Хм, — Ела подивилася на подругу із помітним сумнівом, — знаєш, якщо дружба між дівчатами — річ непевна, то між дівчиною та хлопцем — неймовірна.
Доки Ляна збиралася із думками, щоб відповісти, до її та Елиної парти підійшов Антін. Щоправда, дівчата не помітили, коли саме він підійшов, і його привітання пролунало, мов грім з ясного неба.
— Привіт. — Антін помахав книжкою, з якою і тепер не розлучився.
— П-привіт, — Ляна майже поперхнулася відповіддю. Дивитися на Антіна після нескромних вигадок Ели було ніяково, а проте дівчина вирішила не надавати цим вигадкам великої уваги.
Питати, чому Ляни не було на парі, Антін не став. Все-таки вони вчилися в Академії далеко не перший рік і могли самі обирати, на які заняття ходити, а на які — ні. Взагалі, Антін виглядав так, наче не знав, про що говорити. Справді, з його рівнем знань та Ляниним знайти спільну тему для розмови було складно. А може, не в цьому річ.
— Все читаєш? — спробувала Ляна, киваючи на книжку в руках Антіна. Той наче не зрозумів:
— Що?… А. Так, вчуся.
— Не шкодуєш, що з нами на дослідження не підеш? — провокаційно поцікавилась Ела. Вона і так мовчала впродовж підозріло тривалого часу.
— А ви завтра вирушаєте? — учепився за принагідну тему Антін.
— Ага, — небагатослівно погодилася Ляна. Антін дивно поводився. І виглядав чимось збентеженим.
Перш ніж Ляна встигла запитати, що саме його хвилює, Антін додав:
— Коли ви повернетеся… мені треба буде з тобою поговорити.
— Зі мною? — про всяк випадок перепитала Ляна. Антін поспіхом кивнув.
— Ну, треба то треба, — дівчина знизала плечима. Штовхнула під партою Елу — та надто вже неспокійно поводилася. Крутилася на стільці так, що, здається, от-от мала впасти, і видавала дивні приглушені звуки. Схоже виглядають дівчата, котрі читають книжки чи то пак мислестрічки про ідеальне кохання.
— Тоді побачимося, — із цими словами Антін відійшов так швидко, наче утікав.
— І ти після цього кажеш, що між вами — дружба? — пхикнула Ела. Спина Антіна, котрий поки відійшов недостатньо далеко, помітно здригнулася. — А я так скажу — дружби між хлопцем і дівчиною бути не може, це все самоомана, от як!
— Це ти так вважаєш, бо тільки й знаєш, що чоловікам голови морочити, — не погодилася Ляна.
— А ти до себе нікого не підпускаєш, — Ела навела вбивчий контраргумент. — Дивись, так сама і лишишся.
— Ти краще скажи, коли твоє весілля, — перебила Ляна. — Мене запросити обіцяла, не забувай!
— Як знайду собі когось путящого — так одразу поберемося, — відпарирувала Ела. — Не бачу таких поки.
— Так і я, — розвела руками Ляна.
— От не треба. На тебе як раз путящі хлопці западають, а ти їх відшиваєш. Садистка чи що?
Ляна злегка здригнулася.
— В твоїй уяві вони на мене западають, — озвалася. — Щоб ти знала, мене цікавлять лише візерунки. Так само, як Антіна — тільки антиформули, а мого знайомого з районів беззаконня — помста.
— Помста? — Ела виглядала страшенно зацікавленою. —
