Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Володимир Олексійович Кошута
Не одразу Архімедові вдалося приборкати сонячні промені. Ще замолоду зацікавила його таємниця “каменя Геркулеса”. Але минуло багато років, перш ніж вдалося визначити вагу “каменя” і залізних кілець, щоб останні висіли в повітрі, утримуючись лише взаємним притяганням.
Гієрон, сіракузький цар, незадовго до своєї смерті побачивши винахід, наказав Архімедові сотворити нове диво-розмістити залізну статую Артеміди в повітрі перед входом до храму.
Довго не вдавалося розшукати підхожий “камінь Геркулеса”, здатний утримувати в повітрі чималу вагу. Архімед спробував виготовити потрібної сили “особливий камінь”, сплавляючи його різновиди на кшталт виготовлення кераміки.[1] Один із таких сплавів несподівано набув дивовижних властивостей: при нагріванні поводився як звичайне залізо, а при охолодженні притягував до себе залізні речі, як будь-який “камінь Геркулеса”.[2]
Як і тоді, коли Архімедові вдалося встановити, чи не підмішав золотар срібла в золоту корону царя Гієрона (купаючись у ванні, несподівано зрозумів, що занурене тіло витіснить стільки води, скільки має власного об’єму), він удруге вигукнув: “Еврика!”
Справді: чому не спробувати виготовити з дивовижного сплаву колесо, яке, нагріваючи і охолоджуючи, можна примусити рухатися…
— Люцій Антоній мов крізь землю провалився! — думки вченого перервав вигук Неокліда.
— Я так і думав, — спроквола мовив Архімед. Помовчавши, коротко кинув: — Колісницю треба знищити. Розбий її і вкинь у вогонь.
— Ти жартуєш, Архімеде! — сахнувся Неоклід.
— Ні. Люцій Антоній не випадково пішов на обман, щоб заволодіти моделлю.
Архімед уже не чув, як слуга тінню вислизнув з кімнати. Присівши навпочіпки, вчений малював крейдою на підлозі різного діаметру кола тільки йому зрозумілі конструкції — проекти майбутніх сонячних вітрильників…
Займався світанок. З моря повіяло холодом. Пронизливий вітер примушував легіонерів щільніше кутатись у короткі військові плащі. Вояки мерзлякувато тулилися один до одного біля багать. Кляті Сіракузи! Ну нічого, римляни ще покажуть їм свою силу. Військо з нетерпінням чекало наказу виступати.
Найзухваліший і найздібніший римський вояк Клавдій Марцелл також чекав. Чекав вивідувачів. Настав довгожданий день. Про нього колись писатимуть історики. Клавдій вийшов з намету, щоб відігнати сон. Цієї ночі поспати так і не пощастило. Нічого, він виспиться в Сіракузах. Сьогодні Вікторія на боці римських легіонів. Птахи віщують перемогу. Непокірне місто нарешті буде приборкане.
Встановити слабкі місця в обороні Сіракуз обложникам допоміг перебіжчик Люцій Антоній, який назвався учнем Архімеда. Від нього Марцелл дізнався чимало важливого. Зрадник розповів і про дивовижну сонячну колісницю геніального сіракузця. Принципу її роботи Люцій Антоній не знав. Архімед навіть своїм найближчим учням не відкрив секрет особливого сплаву — основу основ незвичайної конструкції. На думку Люція, та машина могла будь-кого зробити володарем світу.
Гарненько все зваживши, Клавдій наказав Люція Антонія повісити, щоб, чого доброго, звістка про нову зброю обложених не викликала паніки серед легіонерів. Він добре пам’ятав день, коли загадковий сіракузець спалив увесь римський флот. Од сонячного світла, відбитого багатьма спеціальними дзеркалами, спочатку спалахнули вітрила, потім снасті, просмолені канати, далі зайнялися щогли і дерев’яна обшивка. Так, від Архімеда можна було сподіватися чого завгодно.
Ні, Клавдій не доповідатиме сенатові про новий винахід ученого. Він сам спробує скористатися цією таємничою зброєю. Тому Марцелл і послав найспритніших своїх нишпорок до табору обложених. Їм було наказано будь-що натрапити на слід сонячної колісниці. Що стосується елліна, то Клавдій вмовить його працювати на себе. Досвід і мудрість старого в поєднанні з енергійністю римлянина, безсумнівно, дадуть чудові плоди…
Жоден розвідник не повернувся. Сіракузці схопили їх. Далі зволікати з наступом було нерозумно. Ну що ж, хай начуваються! Вікторія і Юпітер допоможуть нащадкам Ромула і Рема.
З криками й погрозами військо рушило на приступ. Знаючи від Люція Антонія слабкі місця в обороні й скориставшись тим, що вартові відзначали свято Артеміди, римляни швидко захопили місто.
Клавдій Марцелл у супроводі охорони рушив до будинку знаменитого вченого — на Архімеда натрапили вояки з Аврелієвого легіону. Вони розповіли, що слідів якихось дивовижних машин у домі сіракузця немає. Тільки в печі помітили погнуте залізяччя і бронзу. Вислухавши не зовсім втішну звістку, Клавдій наказав своїм лікторам-охоронцям одвести його до Архімедової господи.
…До світлиці найдостойнішого з достойних жителів поверженого міста ввійшов ватажок римського війська. Зупинився, роззирнувся. Посеред світлиці кілька легіонерів грали в кості. Поруч два десятники ласували смажениною, почуваючи себе в чужому домі як господарі. Захопившись їжею та грою, вони не помітили, як до господи завітав полководець. За таку непоштивість Клавдій наказав охоронцям усіх шістьох негідників належно покарати.
Залишившись із старим віч-на-віч, погордливо мовив:
— Сіракузи впали, Архімеде.
— Ти прийшов повідомити мене про це? — вчений насмішкувато глянув на полководця.
Той удав, що не помітив глузливого погляду.
— Послухай, Архімеде, будьмо відверті. Сіракузам уже ніщо не допоможе. Навіть твій останній винахід. Горе переможеним!
— Так. Горе переможеним, — сумна посмішка знову торкнулася уст ученого. — Горе чоловікам, жінкам, дітям — усім, хто не римлянин.
— Що вдієш, — мовив Клавдій, — війна — не забавка для дітей.
— Облиш, Марцелл. Невже ти гадаєш, що я, чого доброго, відкрию у тобі невизнаного філософа чи покровителя наук? Ти ж не для цього завітав до мене?
— Так, мене цікавить твій останній винахід, Архімеде. Казали, що з його допомогою можна заволодіти світом. — Марцелл уважно подивився на співбесідника.
Вчений голосно засміявся.
— Заволодіти світом?! Ручаюся, що цю нісенітницю тобі наплів Люцій Антоній — мій колишній учень, який зрадив рідне місто. Запам’ятай, — голос елліна став суворим, — світом ще ніхто не володів і ніколи
