Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Володимир Олексійович Кошута
Впевнені у безпеці, сіракузці бучно вшановували свого героя — мудрого Архімеда. Всі знали, що коли він у рідному місті, то ніхто й ніщо не може їм загрожувати. Рікою лилося вино. Вчений умовляв облишити недоречні веселощі, однак його не слухали.
Чи все він зробив для оборони Сіракуз? За його вказівками в міській стіні пробили бійниці, через які захисники з укриття випускали снаряди. Він наказав зробити велетенські метальні механізми, що жбурляли на римські кораблі важкі камені та свинцеві кулі. На зубцях стіни встановили небаченої довжини важелі із залізними гаками, які чіпляли судна, піднімали їх, а потім перевертали. Такими самими механізмами сіракузці знищували підйомні мости й пристрої для облоги, відбиваючи римських легіонерів, які намагалися захопити місто із суходолу. І так тривало два роки. Проте сіракузці заспокоїлися передчасно. Римляни надто підступні й не поминуть нагоди розправитися з союзником Карфагена. Тим більше що їхній полководець Клавдій Марцелл небезталанний вояк і, незважаючи на останні невдачі, має прихильність Марса. Бог війни, попервах віддавши належне відчайдухам-сіракузцям, в останні дні зробив ставку на римського командувача. Завойовників міг би зупинити хіба що останній Архімедів винахід — сонячна колісниця. Інтуїція підказувала вченому, що лише ця дивовижна машина могла б завдати нищівної поразки зарозумілим латинянам. Однак цього разу мойри — богині людської долі — відвернулись від Архімеда. Він надто пізно заволодів секретом цього дивовижного сплаву заліза й “каменя Геркулеса”, як називали античні греки і римляни магніт.
Коли винахід уже був утілений в дерево, залізо і бронзу, затим випробуваний сонячного полудня, ори-богині пір року — зачинили небесну браму. Осінь вторглась і в небесні володіння Зевса-Юпітера. Відтоді Геліос лише зрідка виїжджав на своїй вогняній колісниці. Ніби навмисне не хотів дати силу останньому витвору Архімеда. А вона таки й справді могла повернути перебіг подій на користь сіракузців. Архімедові пригадалося, як майстри, котрі слухняно виконували його вказівки й розпорядження, у великому страху попадали ниць, коли породжена їхніми руками химерна конструкція несподівано ожила. Загуркотіло, загуло, зарипіло — сонцесяйний Геліос незрозумілим чином змусив обертатися товстелезні вали-маховики, і… сталося диво: схожа на віз — тільки значно більша — сонячна колісниця рушила вперед. Все швидше й швидше котилася химера, якою кермував мудрий Архімед. Позаду нього система сферичних дзеркал збирала в один пучок сонячні промені, затим посилала всередину дерев’яного ящика, по обидві сторони якого виступали вали з насадженими на них колесами. Іржали коні, злякано сахаючись дивовижної споруди, яка стрімко мчала безлюдною вулицею…
А сьогодні він, Архімед, наказав знищити сонячну колісницю. Захисникам Сіракуз вона вже ні до чого. Натомість її могли захопити римляни. Зробити таку машину вони не зуміли б (секрет сплаву, з якого була виготовлена найважливіша деталь — колесо-ротор, — знав лише Архімед), однак завойовники могли використати сонячну колісницю в своїх походах. І саме тому вчений подарував колесо-ротор богові моря Посейдону.
Море… Непевна гадка ворухнулась у мозку Архімеда. Як він раніше не здогадався! Адже сонячну колісницю можна пристосувати і для корабля. Сонячний вітрильник, який легко долатиме морські простори. І не Еол — бог вітру— штовхатиме судно в чужедальні краї, а сонцесяйний Геліос вдихне у нього часточку свого життя. Окрилений новою ідеєю, вчений заспішив додому, щоб, не гаючи часу, зайнятися конкретними розрахунками.
При вході до будинку, де мешкав Архімед, як завжди, стояв на чатах його вірний слуга вільновідпущеник Неокдід. Коли вчений порівнявся з колишнім рабом, той стримано вклонився, вітаючи господаря.
Помітивши стурбований погляд слуги, Архімед запитав:
— Щось трапилося?
— Ти посилав Люція Антонія по маленьку сонячну колісницю?
Архімед здивовано похитав головою.
— Я так і думав, — похмуро кинув Неоклід. — Твій учень хотів був пошити мене в дурні. Коли ж зрозумів, що ошуканство не вдалося, почав пропонувати гроші. Це мене страшенно розлютило, і я добряче відлупцював вошивця. Та, на жаль, не зміг затримати. Він утік. Годилось би розшукати цього негідника й спитати, чого це йому заманулось заволодіти колісницею.
— Тільки не барися. Ти будеш мені потрібен.
…Ліворуч, при самісінькому вході в будинок, була викладена з великих кам’яних брил піч. У цій кімнаті Архімед працював, проводив свої досліди.
Сутінки вже міцно тримали в своїх обіймах місто. Відблиски вогню, що палав у печі, витанцьовували на стінах химерний танок. Лякливі тіні бентежно плигали по бронзових коробках для книг, шкіряних футлярах з папірусами і пергаментами. Столів було два. Один-менший, з нубійського мармуру, — стояв посеред кімнати. Поряд — два стільці без спинок. Під вікном уздовж стіни стояв другий стіл — масивний, грубо тесаний, зроблений з казімійського дуба. На ньому розмістився кубічної форми дерев’яний ящик.
Це була діюча модель сонячної колісниці, якою намагався заволодіти учень Архімеда Люцій Антоній. На зверненій до світлиці стороні, під горішнім ребром, тьмянів невеликий прямокутний отвір. З лівої грані виступала бронзова вісь із закріпленим точилом.
Узявши з полиці зроблений з червоної глини світильник, учений підійшов до печі. Запалив каганець, повернувся до столу. Підніс жовто-червоний вогник до отвору в ящику. І сталося диво — вал, а з ним точило чимраз швидше почали обертатися, сповнюючи кімнату розміреним гудінням.
Поставивши світильник назад на полицю, Архімед непорушно застиг над своїм витвором, вслухаючись, як поступово завмирає рух механізму. За якусь мить він уже розбирав дерев’яну обшивку, яку тут же пожбурив у вогонь печі. Вогонь пожадливо пожирав несподіваний почастунок.
На столі залишилася внутрішня конструкція колісниці — через отвір кам’яної опори проходив бронзовий вал, на який було насаджено колесо-ротор з чотирма дерев’яними спицями. Нижня частина ротора була занурена в керамічну посудину з водою. Окрім цього, на опорі кріпився прямокутної форми “камінь Геркулеса”.
Необізнаному важко було повірити, що така система могла рухатися. Коли верхня частина ротора нагрівалась, а нижня охолоджувалася водою, колесо
