Малюк - Аркадій Натанович Стругацький

— Ну гаразд, — промовив Комов натужно-веселим голосом. — Напевно, тобі набридло відповідати та розповідати. Я знаю, що ти любиш ставити запитання. Запитуй, я відповідатиму.

— Ні, — сказав Малюк, — у мене багато питань до тебе. Чому падає камінь? Що таке гаряча вода? Чому пальців десять, а щоб рахувати, потрібен тільки один? Багато питань. Але я зараз не питатиму. Зараз погано. Ти не можеш до мене, я не можу до тебе, слів нема. Отже, дізнатися все про мене ти не можеш. Ш-шарада! Отже, не можеш піти. Я прошу тебе: думай, що робити. Якщо сам не можеш швидко думати, хай думають твої машини в мільйон разів швидше. Я йду. Неможливо думати, коли говориш. Думай швидше, бо мені гірше, ніж учора. А вчора було гірше, ніж позавчора.

Загуркотіла і покотилася каменюка. Вандерхузе знову протяжно і важко зітхнув. Я оком не встигнув кліпнути, а Малюк уже вихором мчав до сопок через будівельний майданчик. Я бачив, як він проскочив злітну смугу і раптом зник, наче його й не було. І в ту ж мить, мов за наказом, зникли різнокольорові вуса над хребтом.

— Так, — сказав Комов. — Нічого не вдієш. Якове, прошу вас, дайте радіограму Сидорову, хай доставить сюди обладнання, я бачу, без ментоскопа мені не обійтися.

— Гаразд, — сказав Вандерхузе. — Але я хотів би звернути вашу увагу, Геннадію… За всю розмову на індикаторі жодного разу не загорівся зелений вогник.

— Я бачив, — сказав Комов.

— Але ж це не просто негативні емоції, Геннадію. Це яскраво виражені негативні емоції…

Відповіді Комова я не розчув.

Я просидів на посту цілий вечір і половину ночі. Ні ввечері, ні вночі Малюк більше не з’являвся. Вуса теж не з’являлися. І Майка теж.

Розділ VІІ

Запитання і сумніви

За сніданком Комов був дуже говіркий. Вночі він, по-моєму, зовсім не спав, очі в нього почервоніли, щоки позападали, але він був веселий і збуджений. Він наливався міцним чаєм і викладав нам свої попередні міркування та висновки.

За його словами, тепер уже не було жодних сумнівів у тому, що аборигени піддали організм хлопчика докорінним змінам. Вони виявилися напрочуд сміливими й обізнаними експериментаторами: вони змінили його фізіологію і, частково, анатомію, неймовірно розширили активну ділянку його мозку, а також спорядили його новими фізіологічними механізмами, розвинути які на базі звичайного людського організму з погляду сучасної земної науки поки що неможливо. Мета цих анатомо-фізіологічних змін лежить, може, на поверхні: аборигени всього-на-всього намагалися пристосувати безпорадне людське дитя до абсолютно нелюдських умов існування в цьому світі. Не зовсім зрозумілим є питання, навіщо вони так серйозно втрутились у роботу центральної нервової системи. Можна припустити, звичайно, що це в них вийшло випадково, як побічний наслідок анатомо-фізіологічних змін. Але можна також припустити, що вони використали резерви людського мозку цілеспрямовано. Тоді виникає сила-силенна припущень. Наприклад, вони прагнули зберегти в Малюка всі його спогади і враження немовляти, аби полегшити йому зворотну адаптацію, якщо він знову потрапить до людського суспільства. Дійсно, Малюк дивовижно легко зійшовся з нами, тож ми не здаємося йому ні потворами, ні чудовиськами. Але не виключено також, що величезна пам’ять Малюка і феноменальний розвиток його звуковідтворювальних центрів є знову ж таки побічним результатом роботи аборигенів над його мозком. Можливо, що аборигени насамперед намагалися створити між собою і центральною нервовою системою Малюка стійкий психічний зв’язок. Те, що такий зв’язок існує, цілком вірогідно. У будь-якому випадку, важко інакше пояснити такі факти, як спонтанна — позалогічна — поява в Малюка відповідей на питання; неодмінне виконання всіх усвідомлених і навіть неусвідомлених бажань Малюка; прив’язаність Малюка до цього району планети. Сюди ж, вірогідно, відноситься і сильне фізичне напруження, у якому перебуває Малюк у зв’язку з появою людей. Сам Малюк не може пояснити, чим, власне, йому заважають люди. Очевидно, що ми заважаємо не йому. Ми заважаємо аборигенам. І тут ми впритул підходимо до питання про природу аборигенів.

Проста логіка змушує нас припустити, що аборигени є істотами або мікроскопічними, або велетенськими — так чи інакше, неспівмірними з фізичними розмірами Малюка. Саме тому Малюк сприймає їх самих та їхні прояви як стихію, як частину природи, що оточує його з немовлячого віку. («Коли я запитав його про вуса, Малюк досить байдуже повідомив: вуса він бачить вперше, але він кожен день бачить що-небудь вперше. Слова ж для позначення подібних явищ ми підібрати не змогли».) Особисто він, Комов, схиляється до думки, що аборигени становлять собою якісь велетенські надорганізми, дуже далекі як від гуманоїдів, так і від негуманоїдних структур, з якими людина зустрічалася раніше. Ми знаємо про них поки що жалюгідно мало. Ми бачили: велетенські споруди (чи утворення?) над обрієм, поява та зникнення яких явно пов’язані з відвідинами Малюка. Ми чули ні з чим не асоційовані звуки, які відтворював Малюк, описуючи свій «дім». Ми зрозуміли: аборигени перебувають на надзвичайно високому рівні теоретичного та практичного знання, якщо судити з того, на що вони зуміли перетворити звичайне людське дитя. От і все. В нас поки що навіть питань не багато, хоча і питання ці, звичайно, фундаментальні. Чому аборигени врятували і утримують Малюка. Чому вони взагалі зацікавилися ним, яке їм до нього діло? Звідки вони знають людей — знають непогано, знаються на основах їхньої психології і соціології? Чому при всьому тому вони так відтручуються від спілкування з людьми? Як сумістити очевидний високий рівень знань із цілковитою відсутністю слідів хоч якоїсь розумної діяльності? Чи нинішній жалюгідний стан планети якраз і є наслідком цієї діяльності? Чи стан цей є жалюгідним тільки з нашого погляду? От, власне, і всі основні запитання. Він, Комов, має деякі міркування з цього приводу, проте він вважає, що висловлювати їх поки що передчасно.

У будь-якому випадку, зрозуміло, що зроблене відкриття є відкриттям першорядної важливості, реалізувати його необхідно, але це можливо тільки через посередництво Малюка. Незабаром має прибути ментоскопічна та інша спецтехніка. Використати її на всі сто відсотків ми зможемо тільки в тому випадку, якщо Малюк нам повністю довірятиме і, більше того, відчуватиме доволі сильну в нас потребу.

— Я вирішив, що сьогодні в контакт із ним не вступаю, — промовив Комов, відсунувши порожню склянку. — Сьогодні ваша черга. Стасю, ви покажете йому свого Тома. Майє, ви разом гратиметеся з м’ячем і кататимете його на глайдері. Не соромтеся його, хлопці та дівчата, веселіше, простіше! Уявіть собі, що він — ваш молодший братик-вундеркінд… Якове, вам доведеться побути на чергуванні. Зрештою, ви самі його впровадили… Ну, а якщо