Оповідання - Гаррі Гаррісон
— Усі діти вірять у казкових фей, — стурбовано і без попередньої вкрадливості сказав голос. — Я знаю всі секрети. Я знаю, що тебе звуть Дон і...
— Усі знають, що мене звуть Дон, і ніхто більше не вірить в казки. Тепер хлопці вірять у ракети, підводні човни і атомну енергію.
— А в космічні польоти?
— Звичайно.
Трохи заспокоєний голос зазвучав твердіше і вкрадливіше:
— Я боялася налякати тебе, але насправді я прилетіла з Марса і щойно приземлилася...
Дон знову видав глузливий звук.
— На Марсі немає атмосфери і ніяких форм життя. А зараз виходьте, досить грати зі мною в піжмурки.
Трохи помовчавши, голос сказав:
— Але в подорожі у часі ти віриш?
— Вірю. Ви хочете сказати, що прийшли з майбутнього?
— Так, — відповів голос із полегшенням.
— Тоді виходьте, щоб я міг вас побачити.
— Існують речі, недоступні для людського ока.
— Брехня! Людина чудово бачить все, що хоче. Або ви виходьте, або я йду.
— Не йди, — роздратовано сказав голос. — Я можу довести, що вільно пересуваюся в часі, відповівши на твою завтрашню контрольну з математики. Правда, здорово? У першій задачі виходить 1,76. У другій...
— Я не люблю списувати, а навіть якби любив, з математикою такі штуки не пройдуть. Або ти її знаєш, або — ні. Я рахую до десяти, потім йду.
— Ні, ти не підеш! Ти повинен допомогти мені! Випусти цю крихітну ящірку з клітки, і я виконаю три твоїх бажання, вірніше, відповім на три запитання.
— Чому це я маю її випускати?
— Це твоє перше запитання?
— Ні. Але я люблю спочатку зрозуміти, а потім робити. Це особлива ящірка. Я ніколи раніше не бачив тут такої.
— Правильно. Це акродонтна ящірка Старого Світу з підряду червоязиких, зазвичай її звуть хамелеоном.
— Точно! — Дон дійсно зацікавився. Він сів навпочіпки, вийняв з портфеля книгу в яскравій обкладинці й поклав її на дорогу. Потім повернув клітку так, що ящірка виявилася на дні, й обережно поставив клітку на книгу. — А що, її колір правда зміниться?
— Ти це сам побачиш. Тепер, якщо ти відпустиш цю самку...
— Звідки ви знаєте, що це самка? Знову фокуси з часом?
— Якщо хочеш знати, так. Цю ящірку в парі з ще однією купив у зоомагазині такий собі Джим Бенан. Два дні тому Бенан, очманівши від добровільного поглинання рідини, що містить етиловий спирт, сів на клітку, і обидві ящірки виявилися вільні. Але одна з них загинула, а ця вижила. Відпусти...
— Годі жартувати, я пішов додому. Або виходьте назовні.
— Я попереджаю тебе...
— Бувайте, — Дон підібрав клітку. — Дивися, вона стала червоною, як цеглина!
— Не йди. Я зараз вийду.
Дон із цікавістю дивився на дивну істоту, що показалася з-за дерев. Істота була блакитного кольору, з величезними вилупленими очима, які дивилися в різні боки, і носила коричневий тренувальний костюм, а за спиною тримала ранець з апаратурою. На зріст вона була дюймів сім.
— Не надто ви схожі на людину майбутнього, — зауважив Дон. — Точніше сказати, ви взагалі не схожі на людину. Ви дуже малі.
— Я могла би відповісти тобі, що ти дуже великий: розміри — річ відносна. А я дійсно з майбутнього, хоча й не людина.
— Це точно. Ви значно більше схожі на ящірку, — несподівано зміркувавши, Дон перевів погляд з прибульця на клітку. — Ви, правда, страшенно схожі на хамелеона. В чому тут річ?
— Це тебе не стосується. Підкоряйся команді або тобі буде непереливки. — 17-а обернулася до лісу. — 35-а, я наказую! Підійди і спали кущі.
Дон з усе більшою цікавістю дивився, як з-за дерев випливла зелена металева куля. Ось люк відкинувся, і в отворі з'явилося сопло, схоже на брандспойт іграшкової пожежної машини. Сопло націлювалося на кущі, що стояли в тридцяти футах від огорожі.
З глибини ракети пролунало пронизливе виття, яке піднялося так високо, що стало ледве чутне. І раптом тонкий промінь світла прослизнув від сопла до кущів, пролунав сухий тріск, і кущі осяяло яскраве полум'я. За секунду від них лишився лише чорний остов.
— Ця смертоносна зброя називається оксидайзером, — сказала 17-а. — Негайно випусти хамелеона, або випробуєш її дію на собі...
Дон усміхнувся.
— Добре. Кому, зрештою, потрібна стара ящірка.
Він поставив клітку на землю і нахилився над нею. Потім знову випростався. Підібрав клітку — і пішов по траві до спаленого чагарника.
— Зупинися! — закричала. 17-а. — Ще крок, і ми спалимо тебе.
Дон пропустив повз вуха слова ящірки, що пританцьовувала від злості, й побіг до кущів. Потім витягнув руку — і пройшов крізь них.
— Я так і зрозумів, що тут справа нечиста, — сказав він. — Усе горіло, вітер дув у мій бік, а запаху ніякого
Він обернувся до 17-ї, що зберігала похмуре мовчання.
— Це ж всього лише проекція або щось у цьому роді, а? Тривимірне кіно, наприклад.
Несподівана думка змусила його зупинитися і знову підійти до немовби завмерлої ящірки. Хлопчик ткнув у неї пальцем — рука пройшла наскрізь.
— Оце так — знову той самий фокус?
— Експерименти ні до чого. Я і наш корабель існуємо тільки у вигляді, якщо можна так висловитися, тимчасового відлуння. Матерія не може пересуватися в часі, але