Оповідання - Гаррі Гаррісон

Бурмочучи щось собі під ніс, увійшов Фетс. Побачивши мене, він ткнув великим пальцем у бік дверей.

— Що трапилось? Коротун Бенні Жук вискочив звідси немовби з палаючого будинку. Він замалим не розбився, коли рвонув на своїй машині.

Потім Фетс уздрів Алекса в наручниках і миттю протверезів. Він роздумував з відкритим ротом рівно секунду і дійшов рішення. Абсолютно твердою ходою він підійшов до начальника і поклав на стіл перед ним свій поліцейський значок.

— Я старий чоловік і п’ю занадто багато, щоб бути поліцейським. Тому я залишаю поліцію. Якщо там стоїть у наручниках одна відома мені людина, то я й дня не проживу, зоставшися тут.

— Щур! — з болем процідив крізь стиснуті зуби начальник. — Тікаєш із тонучого корабля. Щур!

— Хана, — сказав Фетс і вийшов.

Тепер уже начальник ні на що не звертав уваги. Він і оком не моргнув, коли я взяв значок Фетса із стола. Не знаю, чому я зробив це — видно, вважав, що так буде справедливо. Нед заварив усю кашу, і я був такий злий, що мені хотілося побачити, як він її буде хлебтати. На його грудній пластинці було два колечка, і я не здивувався, коли значок утрапив точно на місце, як там і був.

— Ну от, тепер ти справжній поліцейський.

Від моїх слів так і несло сарказмом. А мені слід було знати, що роботи до сарказму нечутливі. Нед сприйняв мою заяву за чисту монету.

— Це дуже велика честь не тільки для мене, але й для всіх роботів. Я зроблю все, щоб виконати свій обов’язок перед поліцією.

Герой у жерстяних підштанках. Чути було, як од радості у нього в череві гули моторчики, коли він реєстрував Алекса.

Якби ситуація не була така паршива, я б насолоджувався цим видовищем. У Неда було вмонтовано стільки поліцейського спорядження, скільки його ніколи не мало все найнпортське відділення. Із стегна в нього вискочила чорнильна подушечка, до якої він спритно притиснув пальці Алекса, перш ніж зробити їхні відбитки на картці. Затим він відсунув арештованого на витягнуту руку, в животі в нього щось заклацало. Нед повернув Алекса у профіль, і із щілини вивалилися дві моментальні фотографії. Вони були прикріплені до картки, куди вписувалися подробиці арешту і тому подібні дані. Нед продовжував діяти, а я примусив себе відійти. Треба було подумати про більш важливі речі.

Наприклад, як залишитися в живих.

— Придумав що-небудь, начальнику?

У відповідь пролунав тільки стогін, і я більше до шефа не чіплявся. Потім прийшов Біллі, залишок нашого поліцейського підрозділу. Я йому коротко змалював ситуацію. Чи то здуру, чи то з хоробрості він вирішив залишитися, і я був гордий за хлопчика. Нед запроторив під замок арештанта і почав прибирання.

І в цю саму хвилину ввійшов Китаєць Джо.

Хоча ми чекали на його появу, вона все одно вразила нас. Він привів із собою банду дужих і лютих громил, що товпилися біля дверей, схожі на команду роздобрілих бейсболістів. Китаєць Джо стояв попереду, ховаючи руки в рукавах свого довгого мандаринського халата. Азіатське обличчя його було незворушним. Він не марнував часу на розмови з нами, просто надав слово одному із своїх хлопців.

— Очистіть місце. Незабаром сюди прибуде новий начальник поліції, і я не хочу, щоб тут стирчала всяка шантрапа.

Я розізлився. Нехай я люблю брати хабарі, однак я все-таки поліцейський. Мені дає платню не якийсь дешевенький бандитик. Мене також цікавила особа Китайця Джо. Я й раніше намагався добрати до нього ключі, та взнати нічого не вдалося. Цікавість і досі не облишила мене.

— Неде, придивись-но до цього китайця у віскозному купальному халаті і скажи мені, хто він.

Ну і швидко ж спрацьовує ця електроніка! Нед випалив відповідь миттю, наче репетирував її кілька тижнів:

— Це псевдоазіат, що використовує природну жовтизну своєї шкіри і підсилює її колір фарбою. Він не китаєць. Очі в нього оперовано, ще видно шрами. Це, безумовно, було зроблено, аби спробувати приховати його справжню зовнішність, але обмірювання його вух за Бертільйоном та інші прикмети дають можливість установити особу. Його терміново розшукує міжнародна поліція, його справжнє ім’я…

Китаєць Джо розлютився — та й було від чого.

— Ця штука… цей жерстяний гучномовець… Ми чули про нього, ми про нього теж подбали!

Юрба відсахнулася і очистила приміщення, і я побачив у дверях молодика, котрий, стоячи на одному коліні, цілився з базуки. Мабуть, збирався стріляти спеціальними протитанковими ракетами. Це я встиг подумати, перш ніж він натиснув на спуск.

Можливо, такою ракетою і можна підбити танк. Але не робота. Поліцейського робота принаймні. Нед пригнувся, і задня стіна розлетілася на куски. Другого пострілу не було. Нед зімкнув руки на стволі базуки, і він став схожий на стару зім’яту водостічну трубу.

Тоді Біллі вирішив, що людина, яка стріляє з базуки в поліцейському відділенні, порушує закон, і пустив у хід дубець. Я приєднався до нього, бо не хотів відмовлятися од потіхи. Нед опинився десь унизу, але я був упевнений, щоб він себе скривдити не дасть.

Пролунало кілька приглушених пострілів, і хтось крикнув. Після цього ніхто не стріляв, бо все змішалося в купу малу. Громило на ймення Бруклінський Едді вдарив мене по голові руків’ям пістолета, а я роз’юшив йому носа.

А далі все немовби заволокло туманом. Та я чудово пам’ятаю, що бійка тривала ще деякий час. Коли туман розійшовся, я змикитив, що на ногах зостався я один. Вірніше, я спирався на стіну. Добре, що було до чого притулитися.

Нед увійшов у двері з добряче відлупцьованим Бруклінським Едді на руках. Хотілося думати, що саме я його так відчухрав. Зап’ястки Едді були сковані наручниками. Нед бережно поклав його поряд з тілами інших головорізів — я зненацька зауважив, що всі були в наручниках… Я ще поцікавився, чи виготовляє Нед ці наручники в міру потреби, чи в нього в порожнині ноги є солідний запас.