Кагарлик - Олег Шинкаренко
28 000
Коли я майже остаточно запевнив себе у тому, що вони не існують, то побачив, як двоє жінок копали город за баштою. Це була картопля. “Праця повертає нас до життя, Оксано, — говорила одна іншій. — Коли людина розмовляє, то її сутність перетворюється на слова. Якщо би вона раптом перестала існувати, то ці слова зберігали би її життя у пам’яті інших людей. Але якщо пам’ять втрачається, то все зникає остаточно. Коли ж ми мовчки копаємо картоплю, то сам факт її наявності у льосі доводить наше існування”. — “А якщо ми обміняємо її на м’ясо у Кагарлик?” — “Ні в якому разі!”
28 100
“Обмін — це перший крок до капіталістичного поневолення людини. Далі будуть гроші, банки, кредити, проценти. Жінка буде сприйматися лише як річ, товар на ринку цинічного чистогану. Твоє тіло стане вигідним об’єктом для капіталовкладень. Ти перетворишся на джерело відтворення засобів виробництва в репресивній суперструктурі буржуазної держави, зосередженій на експлуатації та витисканні останніх соків із трудового народу”.
Одяг та взуття жінок були грубими та погано скроєними. Очевидно, вони шили їх самі. Картоплю вони варили у ямах, заповнених водою. Спочатку туди кидали розпечене на вогнищі каміння, а коли вода закипала, вивалювали картоплю. Я дивився у безжальні очі Оксани: не кожен витримає такий погляд.
28 200
“Мій дідусь був солдатом УПА 2.0, — сказала Олена. — Ця армія була цілком побудована за хмарними технологіями. Кожен охочий міг воювати по декілька хвилин на день, а разом це давало вражаючий кумулятивний ефект. Дідусь не стріляв і не переховувався в лісах. Він просто щодня керував маленьким пластиковим мультикоптером із вибухівкою. Дідусь не знав, звідки і куди летить той мультикоптер, його завданням було провести вантаж протягом десяти кілометрів крізь загони снайперів і передати іншому оператору, імені та місця перебування якого він теж не знав. Це було дуже схоже на комп’ютерну гру, і деякі люди справді думали, що це гра”.
28 300
“Лише один із тридцяти мультикоптерів досягав своєї мети. Але здебільшого йому не вдавалося виконати поставлене завдання. Вибухи відбувалися або надто завчасно, або не у тому місці і не давали потрібного ефекту. Та командування УПА 2.0 щодня відправляло на завдання декілька сотень мультикоптерів. Деякі з них залітали навіть у підземні сховища. Несподівані вибухи сіяли паніку у стані ворога. Служба безпеки та окупаційна армія так і не змогли знайти центр керування підривними операціями. Причина цього в тому, що його насправді не було. Одного разу президент побачив, як його онук спрямовує мультикоптер прямо у вікно їх броньованого будинку. Через секунду вони загинули”.
28 400
Я виловив картоплину з ями та відкусив. Безглуздо думати, що ця жінка — саме моя Олена. Але ж до Кагарлика всього двадцять кілометрів! Чому би їй не переїхати жити до Обухова? Іноді мені здавалося, що я можу упізнати Олену за особливими словами, за її манерою сідати чи брати до рук кружку, за тим, як вона прибирає волосся з обличчя або підморгує. Але, коли я бачив жінку, яка могла бути нею, всі ці знання кудись випаровувалися, ніби вони наснились у короткому передсвітанковому сні. “Коли УПА 2.0 перемогла, про це ніхто не дізнався, бо сторони конфлікту зникли раніше”, — сказала Олена.
28 500
Схили та пагорби Обухова повільне віддалялись, але ще довго ми бачили чотири башти. Вони стирчали, мов чотири пальці старого — зморшкуваті та мозолисті. Чим далі ми від’їжджали, тим більше башти були схожі на пальці. Я дивився на них, доки ми не обігнали один віз. Це був дід Петро. Під купою лахміття лежав я. Видно було, що я змерз, бо ворушився, намагаючись зігрітися. Добре пам’ятаю, що весь перший шлях до Кагарлика я майже не висовував голови з-під рядна, занурившися в уламки власних спогадів. Значить, немає жодної небезпеки, що тепер ми можемо зустрітися поглядами.
28 600
Навіть коли віз діда Петра зник у присмерку, я нічого не сказав Бірджиру. Якщо плин часу в напрямку Кагарлику сповільнюється експоненціально, то ми зустрінемося ще багато разів. І чим швидше ми їхатимемо, тим частіше нас обганятиме дід Петро, бо наш час буде йти значно повільніше, ніж його. Від цих парадоксів у мене закрутилося в голові. “А як же ми доберемося до Кагарлика? — спитав я в Бірджира. — Якщо там зупинився час, то на певній відстані ми не зможемо просунутися далі ані на крок”. — “Це правда, ми стоятимемо на місці, але матимемо враження швидкого руху вперед”, — відповів Бірджир.
28 700
Рот неба був міцно стиснутий. Ані слова у відповідь і жодного натяку на подальші події, і раптом велетенська дуга, наче зла посмішка перерізала небосхил. У наступну мить почувся вибух, і хмаринка пару злетіла у повітря десь біля самого обрію, хоча він і був сьогодні нечувано близько. Так могла би вдарити блискавка, тому чекалося й наступного удару, але його довго не було, доки нервова напруга не перетворилася на сонне заціпеніння. Кінь Горбачов механічно йшов вперед. Так, ніби він з іншої книги, де немає людей, а коні підкоряються містичним ритуалам, які змушують їх вірити у вози, хомути, погоничів та довгу набридливу дорогу.
28 800 — 2800
Это была последняя и самая яркая улыбка Юрия Гагарина. Наверное, в институте имени академика Забабахина был большой праздник. Конечно, 40 тысяч Тераватт он так и не выдал, но результаты были впечатляющими. Длина волны — 10 Ангстрем. Мощность заряда — десять килотонн. К счастью, он испарился за одну тысячную доли секунды и не увидел своего позора. Не знаю, в чем дело. Наверное, были ошибки в расчете распределения матрицы времени. Из-за сильного искривления пространства вблизи Кагарлыка искажается система координат. Там нет прямых линий. Но нелинейность искажений меняется с неустановленной характеристикой. В общем, он промахнулся километров на пять. Одним адептом термоядерного православия меньше.
28 900 —
