Кагарлик - Олег Шинкаренко

А как встрєтіш gолубово

єму яjца отрівай

Вот такой біл телефон

старій дєдушкін smартфон

27 000

“Зачекай! — сказав я Бірджиру. — А чи залишилися бодай якісь свідчення того, першого тексту, з якого були зроблені всі ці, що ми бачимо тепер?” — “Ні. Жодних. Ми працюємо над тим, аби відтворити первісний текст, але поки що безуспішно”. — “Але раптом ви відтворите те, чого насправді ніколи не існувало? Раптом ви отримаєте те, що вам би хотілося бачити, і переконаєте всіх у тому, що так і було насправді?” — “Так часто буває. І це ще не гірший варіант. Це краще, ніж цілковита порожнеча. Ми вже давно це вирішили для себе і постійно діємо згідно із цією настановою”.

27 100

“Але ж це — фальсифікація!” — “А ми ніколи не стверджували, що це правда. Правди взагалі не існує. Є лише декілька версій, які допомагають отримати приблизне уявлення. Я розумію, що тобі важко з цим погодитись, але, повір мені, є значно менш привабливиші для усвідомлення речі. Наприклад, я. Я існую лише певним чином. Ти би сказав, що мене немає”. — “Як це?” — “Десять років тому у нас розпочався рух брідерів. Декілька чоловіків збиралися разом та копіювали свої тіла для створення нової людини. У мене шість батьків, усі вони чоловіки, а народився я вісім років тому. Мабуть, це здається тобі божевіллям”.

27 200

Після огляду третьої башти ми зрозуміли, що це насправді багатоповерхівка, вікна якої закладені цеглою. Обухів розташований недалеко від столиці, тому тут були доволі високі ціни на житло при значно меншій вартості землі. На початку XXI сторіччя у місті побудували велику кількість висотних будинків, які потім здебільшого не були заселені. “Я читав одну статтю про облогу висоток в Києві — дуже захоплива історія! — почав Бірджир. — Тоді зубожілі громадяни утворювали напіввійськові загони для пошуків продуктів і грошей. Головною метою були мешканці багатоповерхівок, бо квартири там мали змогу купити люди заможні. Після руйнації системи банків вони зберігали гроші у себе вдома”.

27 300

“Люди брали багатоповерхівки в облогу а іноді навіть штурмували. Це змусило власників квартир утворювати загони самооборони, а самі будинки перетворювати на справжні фортеці. Фактично вони стали аналогами середньовічних замків. Обухівські будинки протрималися довше за всі інші. Їх мешканці створили всередині них певну субкультуру. На жаль, після капітуляції гарнізону, що охороняв ці висотки, нападники знищили всі артефакти, які мають для сучасних науковців високу цінність, але дещо зберіглося. Це розрізнені записи та фотографії, з яких ми можемо уявити собі, на що було схоже життя тих людей. Найбільш цікавою мені видається акумуляція “Квартира 85”. Ми так називаємо мікромузеї, де зберігаються навіть запахи”.

27 400 — Квартира 85 — 100

“Ще є багато хліба та пряників, а от із водою проблеми. Доведеться вночі пошукати по сусідніх квартирах. Багато води залишилося у туалетних бачках. Добре було би приготувати чай, але я не можу собі цього дозволити, бо дим буде помітно зовні. Я давно заклав усі вікна цеглою і визираю надвір іноді через щілини. Часто навкруги нікого не помітно. Кажуть, що там уже давно нікого й немає, і краще би мені звідси втекти, але я не вірю. Тільки-но вийдеш із під’їзду, одразу потрапиш у якусь халепу. Хто звідси вийшов — ніколи ще назад не повертався. Але де ж та облога, цікаво?”

27 500 — Квартира 85 — 200

“Я навчався у школі Малишка. Ми часто співали “Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б’є...”. Мене це лякало. Хвиля б’є боляче, можливо, травмує, а каштани цвітуть, не звертаючи на це жодної уваги. Є в цьому щось холодне та жорстоке. Така вражаюча байдужість рослин і взагалі природи до катастрофи, яка спіткала людство. Я впевнений, що ці каштани безсоромно цвітуть навіть і зараз. І ця мелодія, схожа на погребний марш. Від неї на очі навертаються сльози. Я визирнув надвір. Там декілька самотніх дерев шкребли своїми гострими гілками холодне повітря. На багато кілометрів у длину — жодної людини. Мабуть, вони ховаються, коли я виглядаю”.

27 600 — Квартира 85 — 300

“Іноді у мене виникає відчуття, ніби я — напівзасохла рослина на підвіконні. Це самообман, з яким потрібно активно боротися. При перших ознаках цього дивного відчуття я вибігаю з квартири та починаю несамовито носитися сходами з четвертого по двадцять шостий поверх. Нижче спускатися небезпечно. Десь на третьому колі відчуття рослини змінюється на відчуття тварини. Білки у колесі або ж мавпи у клітці. Це покращення стану, безперечно, викликає біг. Якщо довго бігати, то починаєш усвідомлювати вражаючі речі. Наприклад, раніше я був впевнений — кожен бігун має кудись добігти, але тепер ясно, що це взагалі необов’язково. Скрізь — одне й те саме. Навіщо тоді?”

27 700

“А що сталося з ним?” — спитав я Бірджира. — “Його мумія зберігається у музеї в Копенгагені. Широкому загалу він більше відомий під іменем “Обухівський бігун”. Невідомо, чому саме він залишився всередині третьої башти, коли її покинули всі мешканці. Насправді, небезпека погромів була сильно перебільшена. Більшість заможних городян просто розійшлися по селах. Я гадаю, він так тримався за свою квартиру тому, що просто не мислив себе поза межами будинку. Деякі психологи називають це “Синдромом черепахи”, але в цьому терміні більше поезії, ніж суттєвого змісту. Жодна черепаха не здатна бігати всередині свого панцира, і навіть бігаючу черепаху уявити собі важко.”

27 800

Четверта обухівська башта була населена самотніми жінками. Вони проходили повз нас, ніби повз дві цеглини. Ми підслухали їх розмови. “Олено, для мене головне — не втрачати відчуття власної гідності. Я не хочу бути засобом, хочу бути метою”. — “А що ти зробила для цього?” — “Навіщо робити? Досить просто бути!” — “Ні, просто бути може будь-що, чим ми користуємося у побуті, наприклад, ця сокира. Для того, аби стати чиєюсь метою, ти маєш діяти активно. І твої дії мають викликати чиєсь захоплення. Тобто вони мають бути продуктивними в позитивному сенсі”. Я мало що зрозумів, можливо, тому, що вони не згадували чоловіків.

27 900

Ці жінки були самотніми лише з погляду чоловіків. Час вони проводили у складних та іноді безглуздих філософських розмовах. Складалося враження, що, окрім цих розмов, вони взагалі більше нічим не займаються. Саме