Нейромант - Вільям Форд Гібсон

– Справді, Пітере, не треба.

Кейс розвернувся назад. Просто на його очах у повітрі розтанула чорна троянда – пелюстки мов шкіряні, чорне стебло всіяне хромованими шпичками. Пітер невинно всміхнувся, заплющив очі й миттєво заснув. Моллі відвернулася. Її лінзи віддзеркалювалися в темному вікні.

– Ти ж бував нагорі? – запиталася Моллі, коли він втискався в товстий мнемолон на полиці орбітального шатла.

– Нє. Та я якось узагалі мало подорожував, тільки по ділу.

Стюард закріпив троди з датчиками на його зап’ясті й лівому вусі.

– Сподіваюся, в тебе не буде СКА.

– Повітряної хвороби? Та звідки.

– Це інше. Серцебиття прискориться в невагомості, а внутрішнє вухо здуріє на якийсь час. Рефлекторно хотітиметься втекти – так, наче тіло каже, що треба давати чосу, і заливає тебе адреналіном.

Стюард перейшов до Рів’єри, діставши з кишені червоного фартуха новий набір тродів.

Кейс повернув голову й спробував розгледіти обриси старих терміналів Орлі, але пускову платформу шатла оточували елегантні газовідбійники з мокрого бетону. На найближчому виднілося червоне графіті арабською в’яззю.

Він заплющив очі і спробував умовити себе, що шатл – це просто великий літак, який літає дуже високо. Пахло в ньому так само, як у літаку, – новим одягом, жуйкою і втомою. Він слухав гру на кото, що чулася з динаміків, і чекав.

За двадцять хвилин сила тяжіння накрила його, наче велетенська долоня з кістками з прадавнього каменю.

Синдром космічної адаптації виявився гіршим, ніж описувала Моллі, та він скоро минув, і Кейсові вдалося заснути. Стюард розбудив його під час підготовки до стикування з шатловим терміналом.

– Нас зараз заберуть на Фрісайд? – запитав він, спостерігаючи за крихтами тютюну, що випали з пачки «Єхеюань» у кишені сорочки й плавали просто перед носом. Курити на шатлах було заборонено.

– Ні, в нашого начальства як завжди все трохи через коліно. Беремо таксі на Зайон. У Зайонський кластер. – Вона торкнулася застібки на ременях і почала вибиратися з тісних обіймів мнемолону. – Несподіваний вибір, я від нього такого не чекала.

– У сенсі?

– Дредаті. Растафарі. Їхній колонії вже років зо тридцять.

– Тобто – колонії?

– Побачиш. Як на мене, там нормально. Принаймні курити тобі там точно дозволять.

Зайон заснували п’ятеро монтажників, які відмовилися повертатися з орбіти, відвернулися від землі й почали будівництво. В них розвинувся гострий дефіцит кальцію і стислися серця ще до того, як у центральному торі кластера налаштували штучну силу тяжіння. Крізь сферичний ілюмінатор таксі саморобний корпус Зайона здався Кейсові схожим на клаптикові нетрі Стамбула. На різномастих вицвілих плитах обшивки виднілися вигравіювані лазером растафаріанські символи й ініціали зварювальників.

Моллі й худорлявий мешканець Зайона на ім’я Ерол допомогли Кейсові дати раду з коридором вільного падіння, що вів до центру малого тора. Армітіджа й Рів’єру він випустив із поля зору, коли накотилася друга хвиля СКА.

– Так, – сказала Моллі, пропихаючи його ноги крізь вузький люк згори, – хапайся за щаблі. Наче лізеш драбиною ногами вперед, отак. Ти рухаєшся до зовнішньої стіни корпусу – спускаєшся, типу, назустріч тяжінню. Зрозумів?

Кейсові шлунок підступив під горло.

– Усе гаразд буде з тобою, – сказав Ерол і всміхнувся, блиснувши золотими різцями. Якимось чином верх тунелю став його низом. Кейс ухопився за слабку силу тяжіння, як людина, що майже захлинулася, припадає до кисневого балона.

– Підйом, – скомандувала Моллі. – Чи, може, ти її ще й поцілуєш?

Кейс лежав на палубі долілиць розкинувши руки. Щось ударило в плече. Він перевернувся на спину й побачив товстий моток еластичного тросу.

– Пограємось у халабуду, – пояснила Моллі. – Поможеш мені це розтягнути.

Він роззирнувся навколо й побачив, що на всіх поверхнях цього великого й одноманітного приміщення приварено кільця – на перший погляд у довільному порядку.

Вони розтягнули троси відповідно до якоїсь складної схеми, відомої тільки Моллі, й обвішали їх потертими щитами з жовтого пластику. Під час роботи Кейс поступово усвідомив, що весь кластер пульсує в такт музиці. То був даб – стилістично вивірений музичний колаж, зібраний з оцифрованих популярних записів. «Це форма поклоніння, – пояснила Моллі, – і спосіб єднання в одну спільноту». Кейс тягнув пластиковий щит – той був легкий, але незручний. У Зайоні пахло вареними овочами, людським духом і ґанджею.

– Хороша робота, – похвалив Армітідж, із розслабленими ногами запливаючи крізь люк і оглядаючи головоломку з тросів та щитів. Услід з’явився Рів’єра, що за часткового тяжіння почувався менш упевнено.

– А ти де був, доки ми працювали? – запитався в нього Кейс.

Рів’єра розтулив рота, аби щось сказати. Із рота слідом за неймовірними бульбашками випливла дрібна форель і промайнула повз Кейсову щоку.

– У собі, – відповів Рів’єра й усміхнувся. Кейс засміявся.

– Ти вмієш сміятися, чудово. Я би допоміг тобі, та руки не слухаються. – Він підняв долоні, й ті враз роздвоїлися. Чотири руки, чотири долоні.

– Ти просто милий безневинний клоун, так, Рів’єро? – втрутилася Моллі, ставши між ними.

– Йо, – Ерол промовив із люка, – ходи-но зі мною, ковбой-ман.

– Там твоя дека та інше обладнання, – пояснив Армітідж. – Поможи йому перенести все з вантажного відсіку.

– Щось блідуватий ти, ковбой-ман, – сказав Ерол, коли вони штовхали перед собою «Хосаку» центральним коридором.

– Може, ти попоїв би?

Кейсів рот наповнився слиною. Він заперечно похитав головою.

Армітідж повідомив, що в Зайоні вони зупинилися на вісімдесят годин. Моллі й Кейс мають навчитися працювати в невагомості, сказав він, акліматизуватися до неї. Він їм надасть інформацію про Стрейлайт і Фрісайд. Неясно було, чим займатиметься Рів’єра, та Кейс не мав настрою розпитувати. За кілька годин після прибуття Армітідж попросив його піти в жовту халабуду й покликати Рів’єру до столу. Той згорнувся калачиком, мов кіт, на тонкому мнемолоновому килимку геть голий і, здається, спав, а навколо його голови кружляли дрібні білі геометричні фігурки – кубики, кульки й пірамідки.

– Альо, Рів’єро.

Фігурки кружляли собі й далі. Кейс пішов і розповів про це Армітіджу.

– Він обдовбався, – пояснила Моллі, відірвавшись від розібраного на деталі голкостріла, – облиште його.

Армітідж чомусь уважав, що невагомість завадить Кейсові працювати в матриці.

– Не ускладнюйте, – пояснив Кейс, – я вмикаюся, і це все зникає. Мені все одно.

– Рівень адреналіну вищий, – наполягав Армітідж. – У тебе досі СКА. Не буде