Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко
Це було виконано одразу. Мандрівники зняли шоломи і з насолодою, на повні груди вдихнули свіже, холодне повітря. У каюті було холодно, мабуть, усього градусів з десять вище нуля: опалення, ввімкнене Ван Луном водночас з апаратом повітропостачання, не встигло ще підняти температуру до норми.
— Щось трапилося, Миколо Петровичу? — стривожено запитав Сокіл.
Голос Риндіна звучав дуже спокійно, так підкреслено спокійно, як звучить голос відважної людини під час очевидної небезпеки. Академік пощипував вуса.
— Метеорит трохи змінив наш курс, — сказав він.
Три пари очей занепокоєно дивилися на нього. Риндін, усе так само пощипуючи вуса, говорив далі:
— Ви цікавилися, Вадиме, чому не спрацювали наші радіолокаційні установки? Це дуже просто. Вони промацують простір попереду і дещо з боків, щоб в разі появи в їх полі зору метеоритів, негайно автоматично змінити курс астроплана і уникнути зіткнення. Так воно й було весь час. А цього разу радіолокаційні установки не могли помітити метеорит, бо він летів не назустріч нам, а ззаду, наздоганяв нас. І наздогнав. Швидкість нашу він майже не змінив: його маса замала для цього, та і його власна швидкість, хоча й дуже велика, все ж була в значній мірі погашена тим, що ми віддалялися від нього. Але курс він все ж таки дещо змінив, цей міжпланетний снаряд… Земні пости керування вже відзначили неприємну пригоду, запитували мене. Я розповів те, що знав і що міг виснувати. На Землі вже вирахували наше відхилення і зараз почнуть виправляти курс. Але це може спричинитися до затримки… можливо, доведеться знову включати наші двигуни. А поки що ми летимо вбік, трохи ухиляючись в глибину Сонячної системи.
— Але ж це означає… — нерішуче сказав Сокіл.
— Нічого ще не означає, — відрубав Риндін. — Якщо б не існувало земних постів керування, нам було б значно важче. А зараз… Ван Лун, ходімо до карт. Ми мусимо самі точно встановити відхилення і допомогти Землі виправити наш курс. Дорога кожна секунда!..
Розділ дев’ятий,
що являє собою щоденник Галини Рижко, в якому вона розповідає про обладнання міжпланетного корабля, про те, чому в подорож можна було взяти дуже мало води, про мініакумулятори і здобуття енергії за рахунок Сонця — і про багато інших важливих речей.
…Чому я вирішила вести щоденник? Не знаю й сама. Може, вплинуло зауваження Миколи Петровича. Вчора, відірвавшись від своїх обчислень і протираючи запалені, почервонілі повіки, він сказав мені:
— А шкода, що ніхто на астроплані не веде свого особистого щоденника. Звичайно, особливих пригод у нас не дуже багато, якщо не зважати на головне — удар метеорита, з наслідками якого ми ніяк не справимося. Так, пригод у нас ще менше, ніж у звичайного корабля, який пливе десь у Атлантичному чи Тихому океані, ані бур, ані штормів… І все ж таки непогано було б потім, у майбутньому, повернувшись додому, на Землю, почитати такий щоденник. Одне діло — офіціальний службовий журнал з його записами, і зовсім інше — записи особисті, від душі, з індивідуальними враженнями. Як ви гадаєте, Галю?
Проте, моєї відповіді Микола Петрович і не чекав, а тут-таки знову заглибився в обчислення. Ось уже третю добу він майже не спить, як і товариш Ван Лун. Вони перевіряють курс, побоюючись найменшої помилки в розрахунках. Це все після зустрічі з гидким метеоритом, про який я не можу думати без люті. Стільки накоїти! Микола Петрович і Ван Лун відриваються від праці тільки на лічені хвилини, щоб поснідати і пообідати.
Яка він надзвичайна людина, наш Микола Петрович, і як я люблю його! Я все ладна зробити для нього, — рішуче все, тільки б він посміхнувся в свої короткі сиві вуса, у нього така лагідна, добра посмішка! І як це він може бути завжди турботливим, як знаходить час навіть думати про наш настрій, жартує, вигадує всякі речі. Наприклад, учора він запропонував нам влаштувати змагання, турнір стрільців з електричного пістолета. “Переможець, — сказав він, — дістане звання кращого снайпера астроплана і цілої Венери, оскільки, — засміявся він, — ми навряд чи зустрінемо там когось, хто спробував би відвойовувати таке звання”. Між іншим, по-справжньому змагатися доведеться тільки мені і товаришу Ван Луну (я ніяк не звикну називати його просто Ваном, як інші, він такий завжди глузливий, хоча теж дуже хороший і піклується про мене). На решту зважати не доводиться, особливо на Вадима Сергійовича, який, на мою думку, зовсім не вміє стріляти. А проте Ван Лун іронічно зауважив, що Вадим Сергійович все ж таки може сподіватися потрапити до кращої четвірки стрільців астроплана! Ну, втім, зараз не до жартів.
Всі ми дуже занепокоєні. Земні пости керування ніяк не виведуть наш астроплан на точний курс. Щось заважає. Микола Петрович побоюється, що це трапляється через перекручення радіосигналів, які ми одержуємо. Щось, пов’язане з космічним промінням, а що саме, я ще не зрозуміла. Як зрозумію — обов’язково запишу. А поки що знаю тільки, що з кожним днем радіозв’язок з Землею стає гіршим і гіршим. Слова ледве чутні, такий гуркіт у репродукторі. А тут іще це відхилення від курсу!..
В усьому винний, певна річ, метеорит, який пробив стіну корабля і вплинув своїм ударом на наш напрямок. Як це могло трапитися? Як могла статися така неприємність?
Адже кожному відомо, що такий випадок під час міжпланетної подорожі взагалі є винятковим. Наукові працівники в переважній більшості вважали, що при розрахунках подорожі на небезпеку зіткнення з метеоритом можна просто не зважати. Ми розмовляли про цей самий наш метеорит з Вадимом Сергійовичем і з Ваном (нарешті я назвала товариша Ван Луна, як і всі!). Ось як проходила наша бесіда.
— Пам’ятаю таке: тільки одного разу під час обговорень майбутнього польоту ми натрапили на одного чи двох песимістів, — похмуро зауважив Ван, — які міркували про метеоритну небезпеку. І як їх тоді розгромили! Особливо того маленького кандидата наук, як його?.. Та ви його знаєте, Вадиме!
— Так, так, — озвався Вадим Сергійович, — маленький, худорлявий, в старомодному пенсне. Як же! Він ще сипав цифрами про середню кількість метеоритів, яку щосекунди викидає космос на Землю. А що ж, і від нього була користь. Адже це після тих суперечок Інститут міжпланетних сполучень та Інститут радіозв’язку вже остаточно вирішили обладнати астроплан протиметеоритними радіолокаційними установками. І дуже добре зробили!
— Так… і незважаючи на ті установки, метеорит все ж таки врізався в нас, — так само похмуро додав Ван.
