Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко

кожному виробничнику прилад для електрозварювання, тільки портативніший. Ван Лун включив його. Спалахнула сліпуча, яскрава дуга полум’я. Легкими рухами Ван Лун проводив кінчиком приладу по краях пробоїни. І там, де вогняна дуга з’єднувала корпус астроплана, кріплення переборки і пробку, — метал пробки зразу розплавлявся і заливав стінку ракети, розпливаючись по ній. Пробка зварювалася з металічною стінкою і кріпленням переборки. Ця операція забрала теж небагато часу.

І нарешті Галя Рижко, яка уважно прислухалася до голосів Ван Луна і Сокола, почула радісний вигук геолога:

— Миколо Петровичу, можна включати повітряні апарати. Пробоїну закрито!

Проте Риндін заперечив:

— Рано ще, Вадиме! Двері в коридор відчинені, та й ви ще будете повертатися, повітря даремно виходитиме у відсіки. Йдіть до каюти, ізолюйте її, а тоді вже і включайте апарати постачання повітря.

— Єсть!

Тим часом Галя Рижко, яка остаточно заспокоїлася, з інтересом вивчала свій скафандр. Зроблений він був продумано і дуже дотепно. Товстий шар якоїсь невідомої Галі тканини, міцної й пружної, немов насиченої гумою, вкривав усе тіло; з неї ж були зроблені шаровари й рукава. Зовні ця пружна товста тканина була вкрита ще й тонкою металічною сіткою, яка, мабуть, призначена була захищати тканину від ударів, пошкоджень і подряпин і не давати їй роздуватися зсередини. Для цього ж таки в рукава й шаровари були вставлені металічні кільця.

Високий циліндричний закруглений зверху шолом з прозорого матеріалу міцно закріплювався на наплечному вигнутому кільці з блискучого металу. Це кільце зручно лежало на плечах людини, не заважаючи їй рухатися, і разом з тим надійно прикріплювало циліндричний шолом. Кілька гнучких трубок в металічних спіралях з’єднували нижню частину шолома з апаратами для дихання, які містилися за спиною, нагадуючи ранець.

Потужний прожектор, закріплений на грудях скафандра, давав сліпуче біле проміння. Галя кілька разів вмикала і вимикала його, знайшовши кнопку керування.

Виявилося, що руки рухаються в рукавах скафандра зовсім легко — так само, як і пальці в товстих рукавичках. Відчуття зв’язаності і незграбності, яке було у Галі перший час, виникало тільки спочатку, доки вона не звикла до скафандра. А потім все йшло добре і без найменшої незручності.

Взагалі в цьому надзвичайному скафандрі була безліч дотепних пристосувань. Галя дуже легко навчилася керувати обігріванням. Вона зразу ж намацала маленьку рукоятку в нижній частині шолома, про яку їй сказав Ван Лун, і знайшла потрібний для неї стан. Електрогрілка була, мабуть, десь у тканині костюма, а можливо, нагрівалася та сама металічна сітка, яка вкривала скафандр… В усякому разі, від цієї грілки розливалося приємне тепло, яке рівномірно зігрівало все тіло, від кінчиків пальців на руках до нігтів на пальцях ніг.

Галі дуже кортіло відшукати в скафандрі мініатюрну радіоустановку, яка дозволяла переговорюватися з товаришами і навіть чути всі звуки, що лунали зовні, поза скафандром. Адже для цього треба, щоб у шоломі був свій власний мікрофон і репродуктор і, крім того, окремий мікрофон, виведений назовні. Галя чудово розуміла все це, недарма вона завжди цікавилася радіотехнікою. Але виявити щось у шоломі чи біля нього їй не вдалося: мабуть, і мікрофон, і телефон були дуже маленькими.

Шукаючи радіоустановку, Галя обмацала вже всю верхню частину скафандра, коли прочинилися зовнішні двері каюти і ввійшли в своєму фантастичному для незвичного ока одязі Сокіл і Ван Лун. Останній зачинив за собою двері, перевірив, чи досить міцно прихопили її криві важелі, що висунулися з стіни, чи не залишилося десь щілини. Потім він повернувся до Галі:

— Нудьгуєте, дівчино, так? — лагідно, хоча, як і звичайно, трохи насмішкувато пролунав його голос. — Нічого, нічого, вже кінець. Прошу стежити за барометром, включаю постачання повітря.

— Та я зовсім і не нудьгувала, а слухала, як ви розмовляли, — відповіла Галя. — І потім зайнята була скафандром. Я ніколи не думала, що він так складно влаштований.

— А що, важко справлятися? — спитав Сокіл.

— Ні, зовсім не так! Він складний, а виходить, що вся ця складність допомагає людині відчувати себе зручно й легко.

— Ото ж воно й є, — задоволено сказав Сокіл. — У нас на астроплані все так! Ну, незабаром почнемо дихати нормальним повітрям, товариші. Ван Лун уже включив!

З вихідної трубки балона із стислим повітрям лився потік прозорого газу. Стрілка барометра анероїда повільно поверталась назад, до показників нормального тиску. І знову вона не квапилася, а повільно просувалась по циферблату, обережно проходячи повз кожну цифру.

— Скільки вже? — почула Галя голос Риндіна.

— Шістдесят, Миколо Петровичу.

— Значить, трохи згодом можна вже йти до вас, а то у мене в рубці повітря наче на Гімалаях…

Серце Галі тривожно стислося. Як вона могла забути про це!.. В астроплані, очевидно, було тільки три скафандри. І Микола Петрович віддав їй свій… Ой, як страшно думати про те, що могло б статися!.. А що ж буде після того, як вони прилетять на Венеру? Невже ж такі передбачливі люди, як Риндін і Ван Лун, не захопили з собою запасного скафандра? А якщо один з апаратів вийде з ладу?..

Наче у відповідь її думкам пролунав знову голос Риндіна:

— Ван Лун, як ви могли забути про резервний скафандр? Його давно вже слід було перенести до каюти.

У Галі відлягло від серця: значить, усе гаразд.

— Шкодую дуже, Миколо Петровичу, — відповів Ван Лун. — Дуже-дуже шкодую. Це лише моя провина.

Галя, вагаючись, подивилася на Сокола. Помітивши це, він спитав:

— Що, знову якесь нерозв’язне питання, Галю?

— Так, — сказала вона, — не розумію однієї речі.

— Якої?

— Ось, внутрішнє приміщення астроплана немовби герметично відділене від тих коридорів, які проходять між зовнішньою і внутрішньою стінами астроплана, правда?

— Правда.

— А метеорит пробив тільки зовнішню стіну?

— Ну і що ж?

— Значить, крізь отвір у цій зовнішній стіні могло вийти тільки те повітря, яке було в коридорах… А з внутрішніх приміщень воно не мусило вийти. Втім, повітря весь час виходило, і свистіло… Як же це так?

— А от погляньте сюди, Галю, — відповів Сокіл, вказуючи в куток каюти.

Там, у кількох сантиметрах від підлоги, косим зигзагом зміїлася тріщина. Вона була досить великою, над нею навіть луснула м’яка тканина, що вкривала стіну в цьому місці.

— Від міцного удару метеорита тріснула стіна каюти, — пояснив Сокіл враженій Галині. — Крізь цю тріщину і виходило у відсіки повітря. Воно й свистіло, як ви помітили. Але все обійшлося благополучно, тепер ми з Ваном заваримо і цю тріщину. А ви, Галиночко, в свою чергу, зашиєте і тканину після того, щоб усе було красиво… А ось і Микола Петрович!

Двері навігаторської рубки відчинилися.