День опричника - Володимир Георгійович Сорокін
Виходить, що наділи вони обробляють, а платять податки тільки за шабашення, оскільки дружини 'їхні та діти числяться на наділах шестимісячними захребетниками. Отже, подать їхня всі шість безтяглих місяців ділиться не навпіл, а два до трьох. Таким чином, кожні шість місяців Китай втрачає одну третину податі.
І таньху-закуп допомагає китайцям, що проживають у нас, обманювати Піднебесну. Зважаючи на те, що китайців у Західному Сибіру 28 мільйонів, я добре розумію заклопотаність мого друга Чжоу Шень-Міна: майже три мільярди юанів втрачає Китай за ці шість місяців. Я мав сьогодні розмову з Цвєтовим і Зільберманом. Обидва міністри радять мені скасувати закон «Про чотири тягла».
Змовкає Государ. Он воно що! Знову тягловий закон комусь із приказних поперек горла став. Не поділили бариші, розбійники!
— Хочу спитати мою опричнину: що думаєте ви з цього приводу?
Гомін по залі. Зрозуміло, що ми думаємо! Кожному висловитись кортить. Але Батя руку свою піднімає. Замовкаємо. Говорить Батя:
— Государю, серця наші тремтять від гніву. Таньху-закуп не китайці вигадали. Ви, Государю, по доброті душевній про дружню нам Піднебесну піклуєтесь, а вороги з повітів західносибірських плетуть свої сіті підступні. Вони разом з рожевим міністром, і з посольськими, і з митними цей самий таньху-закуп і вигадали!
— Вірно! Правильно! Слово й Діло! — лунають вигуки.
Схоплюється Нечай, корінний опричник, що на посольських не одну собаку з’їв:
— Слово й Діло, Государю! Коли в минулому році Посольський Приказ чистили, дяк крайній, Штокман, зізнався на дибі, що Цвєтов особисто в Думі «чотири тягла» рухав, буравив засідателів! Питається, Государю: чого цей пес так у «чотирьох тяглах» зацікавлений був, га?!
Схоплюється Стерна:
— Государю, здається мені, що «чотири тягла» — правильний закон. Одне в ньому незрозуміло — чому «чотири»? Звідки взялася цифра ця? А чому — не шість? Чому — не вісім?
Загули наші:
— Ти, Стерно, говори, та не заговорюйся! Вірно, вірно він каже! Не в чотирьох діло! Ні, в чотирьох!
Встає літній і досвідчений Свирид:
— Государю, а що б змінилося, якби стояла в законі тому інша цифра? Наприклад, не чотири тягла брала б родина китайська, а вісім? Чи збільшилася б подать удвічі? Ні! А чому, питається?
А тому, що — не дали б збільшитись! Приказні! Он воно що!
Загули:
— Вірно! Діло кажеш, Свириде! Не в Китаї вороги сидять, а в Приказах!
Тут я не витримую:
— Государю! «Чотири тягла» — закон правильний, от тільки прогнули його не в той бік: справникам не ділові чолобитні потрібні, а чорні заставні! От вони на цьому законі і їдуть!
Схвалює праве крило:
— Вірно, Комяго! Не в законі річ!
А ліве перечить:
— Не в заставних річ, а в законі!
Схоплюється Бубон з лівого крила:
— Китаєць і шість тягол подужає! Від цього Росії тільки прибуток буде! Треба, Государю, закон іншим числом переписувати, подать збільшувати, тоді й заставлятися не поїдуть — ніколи буде спину розігнути!
Галас:
— Правильно! Неправильно!
Встає Потика, молодий, але на хитрість чіпкий:
— Государю, я так думаю: коли буде шість тягол або ж вісім, тоді ось що статися може: родини в китайців великі, почнуть вони ділитися й дробитися, і будуть прописуватись по двоє та по троє, щоб податі зменшити. А потім усе одно заставлятися рушать, але вже не як шабашники, а як безсімейні захребетники. Тоді за законом вони можуть тягло здавати навпіл нашим. А наші візьмуть два тягла, а на третьому відбудуються, та й продадуть назад китайцям. І вийде, що ті вже зі скарбом на тягло сядуть. Тоді такий китаєць ожениться на нашій — і взагалі ніякої податі китайської!
Громадянин Росії!
Галас, шум. Молодець Потика! Глибоко дивиться. Недарма він до опричнини на митниці далекосхідній служив. Батя від задоволення аж кулаком по столу грюкнув.
Мовчить Государ. Дивиться на нас зі стелі уважним сіро-блакитним поглядом своїм. Заспокоюємось ми. Знову тиша западає в залі. Мовить Государ:
— Ну що ж, я вислухав думки ваші. Дякую вам. Радий, що опричнина моя, як і раніше, на розум гостра. Рішення з приводу закону про тягла я ухвалю завтра. А сьогодні я ухвалюю інше рішення: почистити тамтешні повітові управи.
Рев захвату. Слава Богу! Дочекалися злодюги західносибірські!
Зриваємося з місць, ножі з піхов вихоплюємо, піднімаємо:
— Гойда! Чистка!
— Гойда! Чистка!
— Гойда! Чистка!
З розмаху встромляємо ножі в столи, плескаємо в долоні так, що аж люстри тремтять:
— Гойда! Мети, мітла!
— Гойда! Мети дотла!
— Гойда! Мети начисто!
Гримить розкотисто голос Баті:
— Вимітай! Вимітай!
Підхоплюємо:
— Вимі-тай! Вимі-тай!
Плескаємо, доки руки не заболять.
Зникає обличчя Государеве.
Піднімає Батя келих:
— Заздоров’я Государя! Гойда!
— Гойда-гойда!
П’ємо, сідаємо.
— Слава Богу, буде нашим робота! — крекче Шелет.
— Давно пора! — вкладаю я ніж у піхви.
— Тамтешні управи черв’яками кишать! — обурено трясе золотим чубом Правда.
Гул трапезну сповняє.
За Батиним столом розмова спалахує. Сплескує пухкими руками товстий голова Товариства Прав Людини:
— Отці мої! До якого часу Росії нашій великій гнутися-прогинатися перед Китаєм?! Як у смутні часи прогиналися ми перед Америкою поганою, так тепер перед Піднебесною горбатимося!
Це ж треба — Государ наш піклується про те, щоб китайці правильно свою подать платили!
Вторить йому Чурило Володьєвич:
— Правильно кажеш, Антоне Богдановичу! Вони до нас у Сибір понаїхали, а ми ще маємо про їхні податі думати! Нехай нам більше платять!
Банщик Мамона головою лисою хитає:
— Доброта Государя нашого меж не знає.
Погладжує сиву бороду параксиліарх:
— Добротою Государевою прикордонні хижаки живляться.
Жувальця їхні ненаситні.
Відкушує Батя від ноги індичої, жує, а сам ногу ту над столом здіймає:
— Оце ось звідки, по-вашому?
— Звідти, Батю! — посміхається Шелет.
— Правильно, звідти, — продовжує Батя. — І не тільки м’ясо.
Хліб, і то китайський їмо.
— На китайських «меринах» їздимо! — вишкіряється Правда.
— На китайських «боїнгах» літаємо, — вставляє Пороховщиков.
— Із китайських рушниць качечок Государ стріляти зболять, — киває єгер.
— На китайських ліжках дітей робимо! — вигукує Потика.
— На китайських унітазах нужду справляємо! — додаю я.
Сміються всі. А Батя мудро палець вказівний здіймає:
— Правильно! І доки становище в нас таке, треба з Китаєм нам дружити-мирувати, а не битися-рататися. Государ наш мудрий, глибоко бачить. А ти, Антоне Богдановичу, ніби й чоловік державний, а так поверхово мислиш!
— Мені за державу образливо! —
