Таємничий острів - Жюль Верн
Інженерові супутники одностайно схвалили його пропозицію. Острів лежав перед ними, як розгорнена карта, і лишалося тільки дати назви кожному мису, кожній затоці, пагорбу й долині. Гедеон Спілет записував назви, і незабаром було остаточно встановлено всю географічну номенклатуру острова.
Перш за все записали такі назви, запропоновані інженером: «бухта Єдності», «бухта Вашингтона», «гора Франкліна».
— Тепер, — сказав журналіст, — он той півострів, що простягся на південний захід, я пропоную назвати «Звивистим», бо він і справді нагадує вигнутий хвіст змії.
— Домовилися, — відповів, інженер.
— А зараз, — озвався Герберт, — подивіться на протилежний бік острова, на он ту затоку, що так нагадує роззявлену акулячу пащу. Назвемо її «Акулячою затокою».
— Добре придумав! — вигукнув Пенкроф. — А щоб доповнити образ, назвімо обидва миси, які захищають бухту, «мисами Щелепи».
— Але ж їх два, — зауважив журналіст.
— То й що? — не знітився Пенкроф. — Один назвемо «Північною Щелепою», а другий — «Південною Щелепою».
— І це записали, — відповів Гедеон Спілет.
— Треба ще дати назву он тому гострому мису на південному сході острова, — мовив Пенкроф.
— Тобто на самому краю бухти Єдності? — перепитав Герберт.
— «Мис Кіготь», — тієї ж миті вигукнув Наб, котрому також кортіло бути хрещеним батьком хоч частки їхніх теперішніх володінь.
І справді Наб придумав чудову назву — той мис надзвичайно скидався на потужний кіготь якогось фантастичного звіра, якого нагадував острів своїми незвичайними обрисами.
Пенкроф був у захопленні від цього веселого заняття, що давало такий простір для гри уяви, і незабаром з’явилися нові назви.
Річку, біля якої їх скинула куля аеростата і яка давала новим поселенцям питну воду, назвали «річкою Вдячності» — на знак щирої вдячності Провидінню.
Острівцю, на який вперше ступила їхня нога після повітряної катастрофа, дали назву «острів Порятунку».
Плоскогір’я, що вінчало високу гранітну стіну над Комином і давало змогу охопити зором усю широку бухту, назвали «плоскогір’ям Широкий Обрій».
І, нарешті, масив непрохідних лісових хащів, що вкривали півострів Звивистий, назвали «лісами Далекого Заходу».
Усім доступним погляду пунктам і розвіданій частині острова було дано назви і вирішено, що їхній список поповнюватимуть у міру того, як з’являтимуться нові відкриття.
Місцезнаходження острова щодо різних країв світу інженер визначив приблизно, за сонцем, і виявилося, що бухта Єдності й плоскогір’я Широкий Обрій лежать на сході. Але Сайрес Сміт мав намір наступного дня замітити точний час сходу і заходу сонця, його місцезнаходження в небі на середині шляху від сходу до заходу і розраховував точно визначити, де північний бік острова, бо в Південній півкулі в момент свого перебування в зеніті (тобто ополудні) сонце стоїть на півночі, а не на півдні, на відміну від того, що ми спостерігаємо в Північній півкулі.
Отож цю справу було завершено, і новоявленим остров’янам лишалося тільки спуститися з гори Франкліна і повернутися до свого Комина, як раптом Пенкроф вигукнув:
— Ну й телепні ж ми!
— Чому? — запитав Гедеон Спілет, закривши записника і підвівшися, щоб іти.
— А наш острів? Його ж то ми забули назвати!
Герберт уже розтулив було рота, аби запропонувати назвати острів на честь Сайреса Сміта, що, безумовно, бурхливо підтримали б усі супутники, коли інженер просто сказав:
— Назвімо його, друзі, іменем великого громадянина, котрий бореться зараз за єдність американської республіки! Хай він називається «острів Лінкольна»!
У відповідь на інженерові слова з трьох чоловічих грудей вихопилось могутнє «слава!».
Того вечора нові поселенці, полягавши спати, довго ще згадували далеку вітчизну, жахливу війну, через яку лилася кров на рідній землі; вони й на хвилину не сумнівалися в перемозі над Півднем, у тому, що справедлива справа Північних Штатів, завдяки таким людям, як Грант і Лінкольн, неодмінно візьме гору.
Усе це відбувалося 30 березня 1865 року, і воля ще нічого не знали про те, що через шістнадцять днів у Вашингтоні станеться страшний злочин: у страсну п’ятницю Авраам Лінкольн упаде, скошений кулею якогось фанатика.
Розділ XII
Перевірка годинників. — Пенкроф задоволений. — Підозрілий дим. — Червоний струмок. — Флора острова Лінкольна. — Фауна. — Гірські фазани. — Полювання на кенгуру. — Агуті. — Озеро Гранта. — Повернення до Комина.
Поселенці острова Лінкольна окинули прощальним поглядом усю місцевість, обійшли кратер по його вузькому пружку і за півгодини спустилися на плато першого конуса, де ночували минулої ночі.
Пенкроф висловив думку, що пора вже й поснідати, і з цього приводу Сайрес Сміт і журналіст вирішили звірити годинники.
Ми знаємо, що годинник Гедеона Спілета не був пошкоджений морською водою, бо його власника першим викинуло на берег, де він був недосяжним для хвиль. Той годинник мав один із найдосконаліших механізмів і був справжнім кишеньковим хронометром, а Гедеон Спілет ніколи не забував щодня старанно накрутити його.
Що ж до інженерового годинника, то він, звичайно, спинився, коли Сайрес Сміт лежав серед дюн.
Тепер інженер накрутив його знову і, визначивши за сонцем, що час наближається до дев’ятої ранку, відповідно перевів стрілку годинника.
Гедеон Спілет уже намірявся і собі перевести годинника, коли інженер, зупинивши його жестом руки, сказав:
— Ні, дорогий Спілете, почекайте. У вас на годиннику річмондський час, чи не так?
— Так, Сайресе!
— Отже, він відрегульований за меридіаном того міста, тобто, можна сказати, майже за меридіаном Вашингтона.
— Саме так.
— От і добре, не переводьте стрілок. Регулярно накручуйте годинник, але не торкайтеся стрілок! Це нам може придатися.
«Навіщо?» — подумав моряк.
За сніданком усі добре поїли, не лишивши в запасі ні дичини, ні горішків. Проте Пенкрофа це нітрохи не турбувало: харчі знайдуть дорогою! Топ, якому малувато дісталось, напевне підніме в гущавині лісу якусь дичину. Крім того, моряк уже намислив собі попросити інженера, щоб той приготував порох та змайстрував одну-дві мисливські рушниці — на його думку, для інженера то справжня абищиця.
Покидаючи плато, Сайрес Сміт запропонував
