Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі
На четвертому пиві і за дві години після кінця чергування, коли Міллер ладен був визнати свій план дій помилковим, біля нього до шинквасу присів високий худий чолов’яга. Щоки поцяцьковані прищами, що добряче спотворили обличчя, яке в інакшому разі здалося б смішним. Не вперше цього вечора він бачив пов’язку Альянсу, але саме ця демонструвала бундючну непокору і владу. Міллер кивнув.
– Я чув, ти питав про АЗП, – порушив мовчання чоловік. – Цікавишся вступом?
Детектив посміхнувся і підняв склянку у підкреслено ухильному жесті та невимушеним тоном запитав:
– Ти той, з ким би варто спілкуватися, якщо так?
– Міг би стати у нагоді.
– То може, тоді й з дечим іншим допоможеш? – Міллер дістав термінал, кинув його на псевдобамбукову барну стійку з чутним стуком. Зображення Матео Джадда сяяло на екрані. АЗПшник зсунув плечима і повернув екран, аби краще роздивитися.
– Я реліст, – продовжив детектив. – Коли Повільний Чакі рулював кришуванням, я з його хлопцями не спілкувався. Тоді Рука узяли гору, а за ними Спілка Золотого Гілля. Моя робота – підтримувати стабільність на Церері, а не порушувати правила, розумієш, до чого я веду?
– Не можу сказати «так», – відповів прищавий. Його вимова свідчила про вищий рівень освіти, аніж Міллер припускав на початку. – Що це за один?
– Його кличуть Матео Джадд. Він у восьмому секторі заявив себе кришею. Каже, що сам з АЗП.
– Люди різне кажуть, детективе. Ви ж детектив, чи не так? Хоча ми обговорюємо реальний стан речей.
– Якщо АЗП заходить на чорний ринок Церери, то для всіх буде краще, якщо ми говоритимемо один з одним, налагодимо зв’язок.
Чоловік посміхнувся і штовхнув термінал назад. Пройшов шинкар з поглядом «я не питаю, чи вам щось потрібно»; погляд був призначений не Міллеру.
– Я бува чув, що «Стар Ґелікс» має свій рівень корупції, – продовжив чоловік, – зізнаюсь, мене вразила ваша прямолінійність. Але розставимо всі крапки над «і»: АЗП не є злочинною організацією.
– Справді? Ну то значить я помилився. Я думав, що позаяк вона вбила багатьох людей...
– Ти мне злиш. Ми лише захищаємо себе від людей, які вчиняють економічний тероризм проти нас. Від Марса. Від Землі. Наша справа полягає у захисті белтерів. Навіть вас.
– Економічний тероризм? Звучить якось занадто.
– Ти так думаєш? Внутрішні планети розглядають нас лише як робочу силу. Вони оподатковують нас. Вони вказують нам, що робити. Вони впроваджують свої закони, ігноруючи наші, в ім’я стабільності. Минулого року вони подвоїли тарифи на Титанії. 5 тисяч душ на льодовій кулі на орбіті Нептуна, місяці льоту до найближчого поселення. Та звідти Сонце видається просто яскравою зіркою. Чи є у них можливість відмовитись? На Європі вони заблокували ваговозам з Поясу можливість фрахту. Вони більш ніж удвічі підняли вартість докування на Ганімеді. Наукова станція на Феб? Навіть на орбіту не можна виходити. Нема більше місця для белтерів. Аби що вони там не винайшли – нам його продадуть років через десять.
Міллер сьорбнув пивця та махнув головою на екран:
– То не ваш?
– Ні, він не наш.
Міллер кивнув та заховав термінал у кишеню. Дивно, але він повірив цьому чоловікові. Він не поводився як бандит, не було ані понтів, ані намагань справити враження на цілий світ. Ні, цей чолов’яга був свідомим і розважливим, а під усим цим – дуже втомленим. Міллер знавав таких військових, але не знав кримінальників.
– Іще дещо, – детектив поцікавився, – я шукаю декого.
– Інше розслідування?
– Взагалі-то ні. Джульєтта Андромеда Мао. Скорочено Жулі.
– Мені має бути відоме це ім’я?
– Вона з АЗП, – знизав плечима Міллер.
– Ти всіх знаєш у «Стар Ґеліксі»? – відповів чоловік, і поки Міллер шукав, що відповісти, продовжив: – Ми значно більші, аніж ваша корпорація.
– Справедливо. Я був би дуже вдячним, аби ти тримав вухо нашорошеним.
– А й не знав, що ти зараз можеш очікувати на послугу.
– Ну, я просто запитав.
Прищавий поклав руку на плече Міллеру:
– Більше сюди не приходьте, детективе, – закінчив розмову той і розчинився в натовпі.
Міллер випив ще пива і посміхнувся. Некомфортне відчуття невірного вчинку ворухнулося на задвірках мозку. Він був впевнений, що АЗП зайде на Цереру, скориставшись знищенням водовоза та збільшенням страхів і ненависті астероїдян до внутрішніх планет.
Та як це стикується з батьком Жулі Мао і його дуже вчасною турботою? Чи на перше місце ставити зникнення постачальників Церери зі зручними підозрюваними. Думати про це – все одно що дивитися розфокусоване відео. Ти майже все зрозумів, але тільки майже.
– Забагато точок та замало ліній, – задумливо мовив Міллер.
– Перепрошую? – нахилився до нього шинкар.
– Та нічого, – Міллер у відповідь штовхнув йому пляшку недопитого пива.
Вдома Джо увімкнув музику. Ліричний спів, який подобався Кандес у ті часи, коли вони були молодими, і якщо не сповненими надій, то хоч веселішими у купі з фаталізмом. Прикрутивши світло наполовину, детектив сподівався, що гризуче відчуття втрати чогось важливого зникне і натомість втрачений елемент з’явиться сам собою. Він не дуже сподівався на появу уявної зітхаючої Кандес зі схрещеними руками. Натомість він побачив себе в розмові з Жулі Мао. Напівсонний, напіввтомлений, він уявляв, як вона сидить на гейвлоковому столі. Виглядала молодшою, аніж мала би бути. Дівчина, що ганяла на «Рейзербеці» і виграла. Він мав відчуття, що ставить питання, а її відповіді мають силу одкровення. Все отримало сенс. Не тільки зміни у Спілці Золотого Гілля, не лише її власне викрадення, а й Гейвлокове переведення, знищення льодовоза, його, Міллера, власне життя і робота. Уві сні про Жулі Мао він засміявся і прокинувся запізно з головним болем.
Гейвлок чекав за своїм столом. Його широке, але коротке обличчя землянина було на подив чужинським. Детективу довелося струснути головою, аби позбутися примари.
– Кепсько виглядаєш, – зауважив напарник, – важка ніч?
– Просто старію і п’ю дешеве пиво, – повідомив Міллер.
Хтось із відділу моралі прокричав щось грізне щодо заблокованих на комп’ютері файлів, і адмін
