Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Просто не дай себе вбити, допоки не виберешся звідси, подумав Міллер. А вголос мовив:

– Що в нас є?

– Магазин «заліза», сектор вісім, третій рівень. Скарга на вимагання грошей.

Міллер завмер на мить, наче в його небажанні працювати був винен хтось інший. Наче Шаддід дала вкусити свіжого м’ясця, а потім підсунула сухий собачий корм. Спокуса підірвати ту майстерню розквітла в його голові, і він майже піддався бажанню. Потім позіхнув, поставив ноги на підлогу і випростався.

– Ну тоді окей, ходімо і зробимо станцію трохи безпечнішою для бізнесу.

– Звучить як життєвий девіз, – погодився Гейвлок та перевірив пістоля. Останнім часом він робив це значно частіше.

Магазин був розважальною франшизою. Чистий, білий інтер’єр пропонував кастомні апарати для інтерактивного середовища: бойові симулятори, дослідницькі ігри, секс. Жіночий голос квилів з гучномовців щось середнє між ісламським закликом до молитви і оргазмом, міксоване з барабанами. Половина написів була на гінді з китайським чи іспанським перекладом. Інша половина була англійською з дублюванням на гінді.

Продавець був ще майже хлопчиком – шістнадцяти-сімнадцяти років. Бороду – чорну і ріденьку, він носив радше як бейдж.

– Чи можу вам допомогти? – запитав хлопчина, дивлячись на Гейвлока зверхньо, майже презирливо. Гейвлок показав посвідчення, впевнившись, що поки діставав його, продавець добряче розгледів пістоля.

Менеджер був затовстим як на белтера. Вищий за Гейвлока, з жирком на животі та міцними м’язами на руках, плечах і шиї.

Якби Міллер примружив очі, то побачив би перед собою сімнадцятирічного хлопця, якій під вагою жиру та розчарувань виглядав би, як той продавець. Офіс, завалений стосами порнографічного софту, був замалий для трьох.

– Схопили його? – поцікавився менеджер.

– Ні,– відповів Міллер, – намагаємося розібратися, що то за один.

– Холєра, я вже ж казав вам. Є картинка з камери магазину. Я навіть його блядське ім’я вказав.

Міллер дивився у свій термінал. Підозрюваний звався Матео Джадд, робітник з доків з невиразним переліком злочинів.

– Ви вважаєте, що він сам по собі, – заговорив детектив. – Добре, ми візьмемо його і замкнемо в бляшанці. Для нас нема сенсу вишукувати, на кого він працював. Певно, що ніхто не сприйме це невірно. Мій досвід роботи з цими рекетирами говорить, що шісток змінюють одразу після зникнення попереднього. Але як ви впевнені, що він є єдиною проблемою…

* * *

Кисла пика менеджера повідомила Міллерові, що той склав свою думку. Гейвлок, що сперся був на стос коробочок, посміхався.

– Чому ви не повідомляєте, що він хотів? – запитав детектив.

– Я вже все розповів останньому копові.

– Мені розкажіть.

– Він продавав нам особистий страховий план. Сотня в місяць, стільки ж правив останній хлоп.

– Останній? – перепитав Гейвлок. – То таке вже бувало раніше?

– Звісно. Знаєте, кожен має трохи платити. Вартість ведення бізнесу.

Міллер прикрив термінал, насупившись.

– Філософський погляд. Але якщо це ціна ведення справ, то ми для чого тут?

– Бо я вважав, що ви... ви контролюєте це лайно. З того часу як ми перестали платити Лока, я зміг непогано заробити. А тепер це все знову почалося.

– Зачекай-но, – пригальмував менеджера Міллер, – ти кажеш, що Лока Грейга перестала збирати данину?

– Звісно. Не тільки тут. Половина хлопців з Гілля, яких я знаю, просто перестали показуватись. Ми подумали, що це копи щось нарешті зробили. Але тепер є ці нові вилупки, і це лайно почалося знову.

По хребту детектива проповзло щось невидиме і дуже неприємне. Поглянув на Гейвлока – той лише покивав. Він теж про це не чув.

Спілка Золотого Гілля, бригада Сохіро, Лока Грейга. Вся оргзлочинність Церери постраждала від схожого екологічного колапсу, і тепер хтось новий зайшов у звільнену нішу. Чи опортунізм, чи хтозна що ще. Йому майже не хотілося ставити нових питань. Гейвлок почав думати, що він параноїк.

– Як давно старі знайомі пропонували тобі захист?

– Та не знаю. Давно вже.

– До чи після того, як Марс знищив того льодовоза?

Менеджер склав свої міцні руки на грудях; його очі звувзились.

– Перед тим, – відповів керуючий, – за місяць чи два. Це має щось спільне?

– Просто намагаюсь співставити час. Цей новий хлоп, Матео. Він казав, хто придумав цю нову систему захисту?

– Це ж ваша робота розбиратися в цьому, еге ж?

Менеджер так різко закрився, що Міллеру здалося, ніби він чув звук перемикача. Так, Ашер Камамацу знав, хто його трусить. Він мав яйця, аби розповісти про це, не вказуючи на когось конкретно.

Цікаво.

– Ну добре, дякуємо за співпрацю, – мовив Міллер підводячись, – ми повідомимо, коли щось знайдемо.

– Дякую за вашу участь, – менеджер відповів сарказмом на сарказм.

У зовнішньому тунелі Міллер зупинився. Магазин знаходився на розі двох районів – респектабельного і нереспектабельного. На стінах біліли плями замальованих графітті. Чоловіки на велосипедах їх обминали, колеса зі спіненими покришками легенько шуміли по полірованому камінню. Міллер ішов повільно, розглядаючи стелю, аж поки не знайшов камеру спостереження. Дістав термінал, у логах відшукав потрібне посилання на конкретну камеру та співставив її таймкоди з картинкою з магазину. Хвилину порпався у навігації, змушуючи людей бігти вперед та назад, коли нарешті побачив, як Матео заходить в магазин. Його обличчя було викривлене пихатою посмішкою. Детектив зупинив відтворення і скопіював кадр. Гейвлок глянув на фото з-за плеча і тихо присвиснув.

Розрізане кільце АЗП чудово проглядало на нарукавній пов’язці, такій самій, яку він знайшов у помешканні Жулі Мао.

В яку компанію ти вляпалась, дитино, подумав Міллер. Ти краща за них, ти маєш знати, що ти краща за це все.

– Агов, партнере, – голосно мовив Джо, – ти міг би написати рапорт по цій розмові? Мені б тре дещо зробити. Було б не дуже розумним брати тебе з собою. Не бери на свій рахунок.

Брови Дмитра полізли на лоба:

– Ти збираєшся опитати АЗП?

– Трошки покаламучу теє болото, та й по тому.

* * *

Детектив вважав, що самої приналежності до найманих працівників безпеки досить, аби його помітили в шинку, де полюбляли випити люди з АЗП. На