Українська література » Фантастика » Марсіянин - Енді Вір

Марсіянин - Енді Вір

Читаємо онлайн Марсіянин - Енді Вір
до смерті. Але і тоді я втрачатиму щонайменше чверть.

Треба пометикувати. Потрібно спитати себе… що б Еркюль Пуаро зробив? Мені потрібно змусити мої “маленькі сірі клітинки” попрацювати над проблемою.



Журнал: Сол 68

От же ж лайно!

Я знайшов рішення, але… пам’ятаєте, як я спалював ракетне пальне у Габі? Це буде же небезпечніше.

Я скористаюсь РІТЕГ-ом.

РІТЕГ (радіо-ізотопний термо-електричний генератор) - це велика скриня плутонію. Але не того, що використовують у атомних бомбах. Ні-ні. Це плутоній НАБАГАТО небезпечніший!

Плутоній-238 - це неймовірно нестабільний ізотоп. Він настільки нестабільний, що увесь час червоніє від нагрівання сам по собі. Самі розумієте, що матеріал, який буквально смажить яйця випроміненням, - досить небезпечний.

РІТЕГ вміщує плутоній, відбирає випромінення у формі тепла і перетворює його у електрику. Це не реактор. Бо випромінення не модна збільшити чи зменшити. Це винятково природній процес, що відбувається на атомному рівні.

Аж у древні 1960-ті НАСА використовувало РІТЕГ-и для живлення безпілотних зондів. У них магато переваг порівняно з сонячною енергією. На них не впливають піщані шторми, вони працюють і вдень, і вночі, цілком усе працює всередині, тому вам не треба охайно чіпляти сонячні стільники усюди навколо зонду.

Але НАСА ніколи не використовувало великі РІТЕГ-и у транспортах пілотованих місій аж до програми Арес.

Чому? Та це ж до біса очевидно чому! Вони не хотіли саджати астронавтів поряд із червонястою сяйливою кулею радіоактивної смерті!

Я трохи перебільшую. Плутоній знаходиться всередині купи гранул, кожна запакована та ізольована для запобігання витоку радіації навіть у випадку, якщо зовнішній корпус пошкоджено. Тому з програмою Арес вони вирішили піти на ризик.

І головне у місії Арес - це МЗЧ. Це єдиний найважливіший компонент. Єдина система з-поміж кількох, яку не можна замінити чи обійтись без неї. Це ЕДИНИЙ компонент, через який уся місія стає проваленою, якщо він не працює.

Сонячні панелі - це добре на короткий строк, і добре на довгий строк, якщо є люди поряд, щоб їх чистити. Але МЗЧ стоїть роками і мовчки робить паливо, а потім наче як завмирає до прибуття команди. Навіть для байдикування йому потрібна енергія, щоб НАСА могло перевіряти його дистанційно і проганяти тести.

Можливість провалити місію через засмічені сонячні панелі була неприйнятною. Їм було потрібне надійніше джерело енергії. Тому МЗЧ має з собою РІТЕГ.У ньому 2,6 кг плутонію-238, який створює майже 1 500 Ваттів тепла. Він може перетворити це у 100 Ваттів електрики. МЗЧ живиться цим до прибуття команди.

100 Ваттів не достатньо для живлення обігрівача, але мені не потрібна від нього електрика. Мені треба тепло. 1 500-ваттний нагрівач настільки гарячий, що мені доведеться обдерти ізоляцію з ровера, щоб у ньому не було занадто спекотно.

Як тільки ровери розпакували і активували, капітан Ллюїс мала приємність позбавлення від РІТЕГ-у. Вона зняла його з МЗЧ, відвезла на 4 км геть і закопала. Яким би безпечним він не був, це все одно радіоактивне ядро, а НАСА не хоче, щоб воно було занадто близько до їхніх астронавтів.

Правила місії не вказують точно, куди викинути РІТЕГ. Лише “щонайменше за 4 км звідси”. Тому доведеться знайти його.

У мене є дві корисні речі. Перше, я саме збирав до купи сонячні панелі з Фоґелем, коли капітан Ллюїс їхала геть, і я бачив, що вона прямувала на південь. Також, вона поставила 3-иметрову тичину з яскравим зеленим прапором на місці, де закопала генератор. Зелене видно винятково добре на марсіянській поверхні. Це зроблено, щоб попереджати нас у випадку, якщо ми заблукаємо на на ровері під час ПЧД.

Отож мій задум такий: прямувати на південь 4 км, потім озиратись довкола доки не знайду зелений прапор.

Раз ровер 1 не придатний для використання, доведеться скористатись для подорожі моїм Ровером-мутантом. З цього можна зробити корисну перевіркову місію. Перевірю чи добре упряж тримає батарею у справжніх умовах, і чи добре прилаштовані до даху сонячні стільники.

Назву це Сіріусом 2.



Журнал: Сол 69

Я не новачок на Марсі. Я пробув тут уже доста часу, та до сьогодні ще не втрачав із виду Габ. Це ж дрібниця, подумаєте ви - і зробите помилку.

Поки їхав по РІТЕГ, мені у голову прийшла незвична думка: Марс - це мертва пустка, і я тут зовсім сам. Звісно, я це й раніше знав. Але є різниця між , щоб знати, і тим, щоб відчувати. Мене оточували пил, каміння і нескінченна пустеля, що шириться у всіх напрямках. Усім відомий червоний колір планета має через оксид заліза, який укриває усю її поверхню. То ж це не просто пустеля. Це пустеля, яка буквально заіржавіла від древності.

Габ - це єдиний натяк на цивілізацію, і бачачи, як він зникає з огляду, я почав почуватись на багато гірше ніж очікував.

Я прогнав ці думки і зосередився на дорозі.


Знайшов РІТЕГ.

Це було не складно. Я проїхав 4 км на південь і побачив прапор просто попереду.

Капітан Ллюїс закопала його на вершині невеликого пагорба. Мабуть вона хотіла впевнитись, що прапор буде усім видно, і це спрацювало. Тільки замість уникання його, я, як бджола на квітку, полетів на нього і викопав генератор. Не зовсім те, що капітан планувала.

Це великий циліндр укритий тепловідводами. Я відчував тепло, яке віддавав

Відгуки про книгу Марсіянин - Енді Вір (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: