Антхіл - Тетяна Тиховська

Мар’яну той клопіт більше турбував, тож вона здебільше була невесела. Як взірець, згадувала свою маму, і ладна була терпляче чекати на появу дитини бозна скільки років.

Єва ж була налаштована більш рішуче. Тож воліла не чекати дива, а діяти. Розмова з Гектором про штучне запліднення нічого не дала. Він припинив її на самому початку й заборонив про це балакати з Мар’яною. Мовляв, вона однаково не погодиться. Єву дивувала затятість невістки. Адже зараз існують такі технології! Яка вона все ж таки дикунка!

В будні родині не вдавалося зібратися разом бодай повечеряти. Кожен приходив з роботи в різний час, вечеряв нашвидкуруч, часто-густо порошковими коктейлями. Та в вихідні Єва програмувала кібер-кухоря на домашні страви. І не тільки, аби поласувати. Єва любила збирати рідних кругом столу, неспішно ласувати наїдками, розмовляти.

От за такими родинними розмовами Єва вирішила обережно завести розмову про дитину.

Почала, звісно, здалеку:

— Наших лікарів в черговий раз на курси підвищення направили.

Гектор напівжартома запитав:

— Ти ж не почнеш нас просвіщати щодо тонкощів твоєї професії? Каюсь, я можу зомліти.

Єва посміхнулась синові:

— Здивував! Чоловіки здебільше вразливіші за жінок. Та не хвилюйся. На наших курсах досить цікаві речі розповідають. Цікаві всім, не тільки фахівцям.

Гектор заперечив:

— Важко повірити! Це наче б я почав вашим лікарям розповідати про розщеплення атому. Ото б на мене повитріщалися!

— Розумнику! Залежить від того, як ти поясниш. Лікарі не дурніші за тебе. Та у нас велося про зрозумілі всім речі.

— А саме? — заохотив Гектор.

— Та так. Про життя, про здоров’я, про літніх людей. Про пенсії.

Гектор розчаровано вимовив:

— Теж мені. Знайшла цікаву тему…

Єва вирішила, тепер саме час:

— А ти не відмахуйся. Не вік же тобі бути молодим. У нас зараз і так людей похилого віку набагато більше. Є серед них безпомічні, безпорадні. І хто цю юрбу хворих пенсіонерів має годувати?

Єва захопилася своєю промовою і не помітила, що Мар’яна дещо напружилася, навіть припинила їсти. Спитала ледь чутно:

— То на що вас підбурюють? «Зачищати» суспільство від зайвих людей?

Єва не відчула сарказму, пояснила:

— Ні ж бо! Навпаки. Пропонують технології аби подовжити життя людини. Але здорової людини, працездатної. Але це дуже недешево! Хто з товстезним гаманцем знайде, як собі вік подовжити. Кінець кінцем, клона по собі залишать. В мене й так є підозра, що більшість літніх правителів ніякі не довгожителі, а клони. А от прості люди, як ми…

Гектор безтурботно заперечив:

— Та ти, мамо, щось занадто похмуру картину намалювала! Є ж там страхові фонди якісь. Щось та отримує державна медицина з наших заробітків.

— Можливо, отримує. І медицина у нас потужна. Тільки подумай: імплантація, мікрохірургія, лікування стовбуровими клітинами!

Єва згадала, задля чого почала розмову, тож додала наче між іншим:

— А по заплідненню у нас які технології! Навіть з Італії бездітні пари приїздять. Такі вже безнадійні випадки бувають! І все одно вирішуємо.

Єва кинула оком на Мар’яну, чи зацікавилась вона розповіддю. Аби не сполохати одразу, а бодай примусити хоча б замислитися над цим, бадьорим тоном закінчила:

— То я вже про крайні випадки розповіла. Можливо, досить буде банальної підтримуючої терапії: пігулки там, ін’єкції. А далі вже над більш складним лікуванням можна помізкувати.

Єва, не відчувши мовчазного опору, говорила про лікування як про справу вже вирішену.

Мар’яна мовчала. Пауза дещо затягнулася, поки Гектор її не порушив:

— Мар’яна вже лікується. Народними засобами, травами…

Мар’яна зиркнула на Гектора своїми величезними очима. Промовчала.

А Єва стрімко підвелася, з силою втягнула носом повітря. Було бажання висловити все, що вона думає про те лікування народними методами, що вона геть усі вважала чистою води шарлатанством. Та вистачило сил не дати волю словам. Тільки що трохи скуто проказала:

— От і добре. Я ж не знала…

І вийшла з-за столу. Пішла. Їй конче треба було зникнути з очей аби не зірватися. Вже як зачинилася в своїй кімнаті, дала волю думкам: «Ох, і вперте дитинча! Я так і знала це з самого початку! Бачила таких. На вигляд сумирне, а як не по її, з місця не зрушиш. І Гектора під себе підім’яла. Як їй це вдалося?! Краще б була Лєра! Так хто ж мене питав? Наче я ворог власній дитині! Добра ж синові бажаю!».

Вголос Єва такого, звісно, не казала. Бо то був би вірний шлях загубити сина, це вона розуміла.

Наближалася пора відпусток. Задовго до неї молоді разом обирали, де б відпочити. Мар’яна пропонувала гори. Та Гектора такий відпочинок не приваблював. Хай би, мовляв, якийсь пляжний відпочинок, де «все включене».

Так вони нічого й не вирішили.

Якось Мар’яна озвалася до чоловіка:

— Ти щось чув про джерело Святої Анни?

— Начебто ні. А що там? — поспитав Гектор.

Мар’яна відповіла не одразу, як звичайно:

— Це на Тернопільщині, у селища Онишківці.

Знов замовкла.

Гектор підгонив її:

— Це має мені щось пояснити?

— Туди тисячі людей приїздять за зціленням.

Гектор все ще не розумів, куди хилить Мар’яна.

А вона продовжувала:

— Там цілюща вода. І взимку, і літом однаково прохолодна. Кажуть, як зануритися в