Вічний рух - Олександр Миколайович Левченко

— О, звичайно, ми йому довіримося, тим паче, що він теж з класу поліцейських. Я вас відпускаю до завтра, але про всяк випадок будьте вдома.

— Домовились. Я буду вдома. Однак дозвольте вас попередити: пам’ятайте про шефа, ви ж його знаєте. Він не дасть вам більше трьох діб для закриття цього інциденту.

Ел вийшов, тихо причинивши двері.

Інспектор підняв телефонну трубку.

— Алло, це лабораторія? Які результати по сьогоднішнім пробам?

— Пане інспектор, — відповів експерт, що брав проби на квартирі, — я вже давно чекаю вашого дзвінка. Справа в тому, що це сама справжня кров, першої групи з позитивним резус-фактором, помилки бути не може. Перевіряв кілька разів.

Голова Алана пішла обертом, він глибоко затягнувся повітрям і легкий жах огорнув його плечі.

— Дуже дякую за допомогу і маю надію, що ви пам’ятаєте моє прохання, стосовно збереження консерванту. Так, і чекаю на ваш звіт.

Справа ставала набагато серйознішою, ніж здавалось спочатку.

«Добре, це людська кров. Але звідки в такій кількості. Адже це не літр і не три. Щоб заляпати таку квартиру необхідно літрів двадцять, а то й усі тридцять».

Алан стримував всезростаюче напруження. Він переглянув справу про пограбування. Жодного натяку. Нічого подібного. Через тиждень грабіжників арештували. Справу закрили і передали до архіву. Алан відкинув папку на край столу і дістав нову. Ретельно записав усі сьогоднішні події і залишив місце для звіту експертів. Більше писати було нічого. Алан узяв до рук іншу справу про вбивство.

Від початку був звіт поліцейського, який першим опинився на місці злочину. Алан відразу звернув увагу, що події трапились рівно десять років тому. Зрозуміло, чому нерозкритий злочин потрапив у архів. За прийнятим років з двадцять законом, навіть знайшовши вбивцю, його могли не судити через десятилітній термін, який вважався достатнім для виправлення його особистості. За умови, що протягом цих десяти років він не скоїв нічого протиправного.

Далі — опис місця події, яким його побачив інспектор. Алан схилився над дрібним шрифтом, щоб не напружувати зір.

«На столі, у великій кімнаті при детальному розгляді були виявлені органічні фрагменти, ймовірно, викинуті при наскрізному прольоті кулі через тіло вбитого. Уся підлога вимащена кров’ю, заляпані також стіни й меблі. Кров розбризкана хаотично, здогадно, внаслідок опору вбитого нападнику. Далі кров’яна стежка виходить у коридор і уривається біля входу до другої кімнати. Посеред якої виявлена величезна кров’яна пляма, що свідчить про падіння убитого в цьому місці. Від місця падіння до ванної кімнати веде широка кривава полоса, що в свою чергу говорить про перетаскування трупа. При вивченні ванної кімнати виявлено тіло вбитого з двома кульовими пораненнями в серце і голову. А також часточки головного мозку і черепної коробки знаходяться на підлозі і в дальньому кутку під раковиною. Стіни усюди заляпані кров’ю. Формулюючи висновок можна з повною переконаністю констатувати, що убитий був смертельно поранений в серце тоді, коли знаходився спиною до столу у великій кімнаті.

Після чого йому все ж вдалося втриматися на ногах, і якийсь час боротися з нападником. Не можна обійти увагою факт поведінки убивці, котрий після першого пострілу не продовжував стріляти, а пішов у рукопашну. Ймовірно, що під час боротьби нападник випустив з рук пістолета. Поранений просунувся по коридору і біля дверей до другої кімнати його і наздогнав убивця. Не виключено, що тут він оглушив жертву і втягнув до ванної кімнати. Мабуть тут убивця не задовольнився результатом своїх дій і добив жертву пострілом у голову.

Додаткові висновки.

Речі та коштовності не взяті. Відбитки пальців не виявлені. Аналізуючи особистість убивці можна сказати, що це був не професіонал, погано володіючий своїми емоціями та волею. Одначе, цілий ланцюжок деталей свідчить що вбивця був людиною надзвичайно поміркованою. Відсутність крові у раковині, свідчить про те, що нападник змивав її з себе, тому одяг повинен мати сліди злочину.

Зброя.

Постріли зроблені з револьвера системи К-666, що підтверджується лабораторними аналізами. Калібр ствола — 9 мм, що в свою чергу пояснює кількість втраченої вбитим крові».

Алан прикрив очі рукою.

«Господи, яке жахливе співпадіння, а втім, де ж тут співпадіння? Це, схоже, є те саме, що підсвідомо підказувала інтуїція. Але, як, ну як? Вона лилась нізвідки, з порожнечі».

Інспектор знов схилився над описом.

«Убитий.

Артур Бруляк, 35 років, інженер Національного центру космічних досліджень. Неодружений. Зріст 170 см. Розмір взуття — 43. Обхват грудей — 100 см. Обхват талії — 78 см. Обхват стегон — 98. Розмір — 48. Остання посада — керівник проекту створення ракетного двигуна нової модифікації, автором котрого був сам».

Нижче була приклеєна фотокартка вбитого.

«М-да, не розженешся, — Алан прикусив губу, — хоча ну що можна додати до життя вченого-одинака».

Алан відчував, що клубок до розв’язки у нього в руках, але як його розплутати?

«Вбивця нічого не взяв. Вбивав непрофесійно. Щось знав цей Артур Бруляк. І хтось цього дуже боявся. Виходить, Бруляк знав таємницю цієї людини, і ця людина, зрозуміло, боялася. А просто з боязні вбити неможливо. А вбили Бруляка, тому що він заважав. Заважати вбивці він міг у випадку, ну хоча б у просуванні по службових щаблинах. Так. Необхідно перевірити співробітників».

Алан швидко перегортав підклеєні сторінки справи. «Так… так… ось де!»

Підозрювані:

«Вислухавши всіх рідних та знайомих вбитого слідство не визнало будь-яких суттєвих причин для притягнення їх до відповідальності.»

Далі йшов перелік знайомих Бруляка і обставини, виправдовуючі їх. Алан пробіг очима по мотивуванням і зупинився на останньому: «Є алібі». Алан перегорнув кілька сторінок з фотокартками друзів та знайомих убитого і все ж