Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

— А де вчорашні знімки? — раптом запитав Топанов. — Дайте-но їх сюди.

Топанов узяв три знімки й поклав їх один поруч другого на освітленому склі. Всі з цікавістю стежили за ним.

— Що не кажіть, а знімки різні, — зауважив Григор’єв, — ледь-ледь, але різні…

— Знімати могли в різний час, — відповів Леднєв, — на різних стадіях повороту, це по-перше…

— Якщо припустити, — вставив Топанов, — що це якась галактика, запущена Алексєєвим всупереч усякому глуздові, на зразок дитячої іграшкової дзиґи? Це ви хотіли сказати?

Топанов поміняв фотографії місцями.

— Мабуть, їх слід розглядати саме в такій послідовності, — сказав він. — Дивіться зліва направо: ось знімок, одержаний позавчора; знімок, одержаний вчора; і, нарешті, сьогодні вранці!

— Що ж, — задумливо промовив Григор’єв, — сьогодні вранці знімок вийшов на славу, набагато більше деталей.

— Так, він якийсь повніший, — додав Леднєв.

Всі напружено розмірковували.

— Ось що, — сказав Топанов, — треба негайно зв’язатися з американськими вченими. Надішлем їм наше обладнання, наш електронно-оптичний перетворювач, і хай вони фотографують, але обов’язково пересилають нам знімки. Мені здається, що ми встановим певні відмінності у фотографіях не тільки щодоби, але й протягом восьми годин…

За три дні по тому до нас регулярно почали надходити фотографії галактики Алексєєва, одержані в районі озера Верхнього. Ці фотографії передавались у Москву по радіо, а звідти їх приставляли до нас літаком. Щоранку, годині о восьмій, ми одержували й складали з окремих ще вогких частин зображення супутника Алексєєва. Здогад Топанова підтвердився. На кожній фотографії, яку ми одержували з Америки, кількість деталей була більша, ніж на нашій фотографії, знятій напередодні, і менша, ніж на наступній фотографії.

Тепер уже ми порівнювали між собою лише фотографії, зняті під час проходження галактики в зеніті, і, коли їх назбиралося з десяток, висновок було зроблено одноголосно, і висновок приголомшливий. З ним майже неможливо було погодитись, але довгий ряд фотографій з усією переконливістю свідчив, що незвичайна туманність, якою був супутник Алексєєва, перебувала в стані безперервного розвитку. Спіральні відгалуження росли, мов хмари, розповзались усе далі й далі; густий центр галактики, сяючи мільярдами зірок, виділявся дедалі виразніше.

— Якщо це галактика, — сказав Топанов, — то ми присутні при її розвиткові. З кожним, днем вона інша, з кожною годиною… Ну, а якщо вона розвивається, якщо ці туманні нитки насичено згустками зір, то, я вас питаю, товариші, який вигляд вона мала тридцять-сорок днів тому? І чи не поклали їй початок ті таємничі ракети, що знялися з полігона Інституту зірок за місяць до катастрофи?

— Те, що ви кажете, схоже на фантастику, — заперечив Григор’єв.

— А вам не здається, що людство давно вже ступило у світ фантастики? — швидко відповів Топанов. — І ми зробили помилку, не запросивши сюди тих представників астрономічної науки, які на еволюції зоряних скупчень зуби проїли. Зробили помилку, і її слід негайно виправити. Сьогодні ж попросіть їх виїхати сюди. Справа про катастрофу в лабораторії Алексєєва обертається зовсім інакше, ніж це здавалося напочатку.

Ми, ніби зачаровані, переводили погляд з однієї фотографії на іншу. Так, якщо Топанов знову має слушність, якщо те, що ми спостерігали й фотографували, справді є якоюсь галактикою, то вона розростається перед нашими очима, набуваючи якоїсь малознайомої навіть для астрономів форми.

І знову несподіванка. Цього разу її приніс черговий бюлетень Академії наук. Ухвалою комісії по проведенню Міжнародного геофізичного року Алексєєву було присуджено премію.

Мабуть, вдесяте перечитували ми коротеньке повідомлення: “За відкриття асиметрії ефекту Ейнштейна присудити другу премію співробітникові Південноукраїнського філіалу Інституту зірок Алексєєву Олексієві Олексійовичу. Премію присуджено посмертно”.

— Якого ефекту? Яка асиметрія? — дивувався Григор’єв. — Чому раніше ми нічого не знали про ці роботи?

Топанов подзвонив у секретаріат комісії.

— Чому ви не повідомили нас? — запитав він. — Ага, робота вузько спеціального характеру… Тим паче треба було надіслати! В чому полягає зміст роботи?

— Алексєєв висловив припущення, що ми зможемо спостерігати деяку асиметрію ефекту Ейнштейна… — Секретар говорив голосно, і ми всі добре чули його пояснення. — Попрохав нас дещо змінити умови досліду, і ми справді одержали підтвердження деяких його теоретичних обчислень. Ось і все.

— Як усе?

— До речі, ми маємо в себе лише дуже невеликий матеріал. Алексєєв обіцяв дати розгорнуте розв’язання, але ви краще від нас розумієте, що йому стало на заваді. Причини катастрофи вже з’ясовано?

Топанов помовчав, потім, трохи розтягуючи слова, сказав:

— Негайно вишліть копію обчислень Алексєєва і ваші протоколи з цього питання. Ви багато собі дозволили, молодий чоловіче… Ага, вам уже тридцять п’ять… Ну, мені трохи більше… Негайно, чуєте?

— Як він розкидається! — вигукнув Григор’єв, гортаючи аркуші роботи Алексєєва. (Ми одержали її того ж вечора.) — Знову якась загадка. Навіщо йому треба було займатися саме цим ефектом Ейнштейна? І я розумію, чому нам не прислали цю роботу Алексєєва. Написано її було півтора року тому, експеримент було закінчено місяців за три до катастрофи. Цілком невинна тема. Щоправда, не зовсім ясні обґрунтування, точніше, — неповні…

— Алексєєв обіцяв її розширити, цю роботу, — нагадав Топанов. — Але в чому суть справи? Я бачу, що тут теж якісь орбіти, якийсь супутник…

— Цього разу йдеться про запуск штучного супутника Сонця, штучної планети. її запустили ще позаминулого року для дослідження характеру сонячної радіації. До речі, передбачалося перевірити ефект Ейнштейна, пов’язаний з відхиленням світлового променя поблизу Сонця.

— Відхилення світлового променя… — схвильовано промовив Топанов. — Як я міг забути… Продовжуйте, продовжуйте, будь ласка.

Топанов напружено вслухався в слова Григор’єва, і було видно, що він болісно намагається щось пригадати.

— Експеримент загалом звичайний, — казав далі Григор’єв. — Запущена з Землі штучна планета щодоби провадила фотографування Сонця на тлі далеких зірок. Через рік, це було торік у грудні, пролітаючи поблизу Землі, вона передала радіосигналами свої фотографії на Землю. Це робилося вже неодноразово. Але цього