Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук
Тут хтось сказав: “Алексєєв відкидає теорію відносності!” Я в це не вірю. “Він відкидає квантову механіку!” І цьому я не вірю. Ось дозвольте вас запитати, — несподівано звернувся Топанов до Григор’єва, — ви вірите в теорію відносності?
— Так, вірю, але…
— Прекрасна відповідь! Ні, ні, не говоріть далі, мені саме така відповідь і була потрібна. А ви, — звернувся Топанов до Беневольського, — ви вірите у правильність квантової механіки?
— Звичайно, — знизав плечима Беневольський, — звісно, важко вимагати…
— Чудово! Ви звернули увагу, що й у відповіді Григор’єва, й у відповіді Беневольського були, хай різного відтінку, та все ж невеличкі “але”.
— Максиме Федоровичу, так не можна, — сказав Григор’єв. — Ви все ж дозвольте мені висловитись! Я хотів сказати, що хоч ми й визнаємо положення теорії відносності, але є такі об’єкти, де ми наражаємось на певні труднощі…
— Наприклад? — запитав Топанов. Він був увесь чекання.
— Ну хоч би… хоч би…
— Хоч би, — прийшов на допомогу Беневольський, — питання про походження магнітного моменту електрона. Дослід точно встановлює наявність і значення магнітного моменту… Та оскільки електрон дуже невелике заряджене тіло, то, щоб проявити магнітні властивості, він мусить обертатися. Однак перші ж розрахунки показали абсурдність швидкісного значення. Швидкість на поверхні кульки-електрона, що обертається, мала б у триста разів перевищувати швидкість світла…
— А за теорією відносності швидкість світла є граничною, це постулат, вихідний пункт теорії, чи не так? — запитав Топанов.
— Авжеж, цілком правильно, — підтвердив Григор’єв. — Проте ми давно це знаємо і вводимо додаткові припущення. Теорія відносності багато, дуже багато чого дозволила передбачити, Максиме Федоровичу.
— Цілком згоден з вами. Одначе в сучасному вигляді вона виявилась майже зовсім не здатною з’ясувати багато питань мікросвіту. І це не випадково! А хіба квантова теорія може пояснити існування самого атома? Не може! Ми кажемо, що навколо ядра обертається електрон, але, обертаючись, він створює змінне електричне поле. А змінне електричне поле негайно викличе появу змінного ж магнітного поля, тобто такий електрон мусить випромінювати електромагнітну хвилю. Електрон, що випромінює, мусить безперервно наближатися до ядра, з’єднатися з ним, і атом має зникнути… Цього квантова механіка не пояснює, вона лише постулює те, що само сповнене найглибшого змісту, що завершує собою ланцюг причин і наслідків. І, не дивлячись на це, обидві теорії дали чимало цінних результатів. То який же план пропонує Алексєєв? Він пропонує побудувати вихідні положення фізики, своєрідні нові математичні аксіоми, на ґрунті сучасних знань про речовину, час, простір. І вже на них, на цих нових аксіомах, пропонує розгорнути математичну теорію. Тобто, на зразок того, як старі аксіоми виросли з безпосередніх спостережень над природою, аксіоми Алексєєва, очевидно, ввібрали в себе все найправильніше, що дала сучасна математика й фізика. Справді, товариші, ми живемо в такий час, коли багато корисних раніше абстракцій мусить відмерти, коли розвиток і математики, й фізики дійшов до такої межі, за якою неминуче має статися їхнє повне злиття. І саме фізика буде тією основою, на якій станеться це злиття, злиття у повному об’ємі цих наук, в усьому їх розквіті.
— Щось на взірець фізичної математики? — спитав Беневольський.
— Назва знайдеться, справа не в ній, — відповів Топанов. — Найважливіше те, що в рівняннях Алексєєва переплелися протидіючі властивості матерії. Частинка й античастинка, неперервність і перервність, позитивні й негативні заряди, протилежні магнітні моменти… В теорії Алексєєва вперше велике узгоджується з малим. Нарешті ми підійшли до того, що можемо пов’язати виникнення зірки з виникненням елементарних частинок, виникнення галактики з виникненням окремої зірки. І це виявилось можливим тільки тому, що Алексєєв пристосував математичний апарат до нових вимог сучасного природознавства. Гадаю, що його метод колись розвинеться в систему поглядів.
— Максиме Федоровичу, — задумливо мовив Григор’єв, — але ж Алексєєв займався питаннями вакууму, питаннями міжзоряної речовини. Він досліджував “ніщо”, вивчав порожнечу, а прийшов до того, що зламав усі наші уявлення й поняття. Я ще не до кінця переконаний, що настав час для такої радикальної “операції”.
— Знаєте, — якось обережно відказав Топанов, — хоч би скільки стояла на вікні запаяна колба з чистою водою, в ній само собою ніколи не зародиться життя. Та це зовсім не переконує, що в теплих морях молодої Землі сотні мільйонів років тому не виникли умови для появи спершу безструктурних білкових сполук, а згодом і життя. Так само в абсолютній порожнечі, яка оточує, згідно з нашими сьогоднішніми уявленнями, зірку чи електрон, галактику чи окремий атом, відсутнє щось, можливо, єдине, що може пояснити появу як частинок, так і зірок. Мабуть, Алексєєв і прагнув знайти оте щось, вічно живе, вічно пломінке, але невидиме й невловиме…
— Максиме Федоровичу, — озвався Беневольський, — а між іншим створюється враження, ніби ви давно чекали, що саме так; обернуться події.
— Так, чекав, — поспіхом відповів Топанов. — Я був певний того, що рано чи пізно доведеться взятися до основ наук. Це мало статися, бо це дало б новий поштовх для розвитку всіх наук про природу, всього природознавства.
— Але чому ви чекали? — запитав Григор’єв. — Кожен з нас мав передчуття, сумніви, у кожного були пошуки, а ви просто нас запевняєте, що чекали саме на ці ось роботи Алексєєва.
— А це хай вас не дивує. Час уже добре зрозуміти, що філософії властиве щось таке, що бере гору над фахівцями навіть у їхній власній галузі.
ОСТАННІЙ ЛИСТ
Із Сибіру надійшов лист. Ніна Алексєєва про все вже дізналася. В лист було вкладено аркушик: останні рядки, що їх вона одержала від Олексія. Одне місце зацікавило нас. Ось воно:
“Я пишу тобі великого листа, сторінку-другу щодня, але надішлю його, коли наш дивовижний експеримент наблизиться до кінця. Мені й самому слід звикнути до того, що