Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Вулькевич збентежився. Проте він хутко прикрив збентеження наступним енерґійним рухом і збудженою мовою.
— А тепер, ось це число, погляньте, — він витягнув з-під пахви товсту течку, — буде про нашого пана прем’єра. O! Я маю вже інтерв’ю з його старими приятелями, зі співробітниками, маю його гімназійний табель, фото з миропомазання, щоправда, не дуже, мгм… І з Металурґійного й гірничодобувного товариства Коссовського й Буланже. І з початку повстання. І раніше, з Гонконґу…
Він також мав те фото, яке учора показав мені пан Порфірій, і кілька подібних, зроблених тоді ж і на тому самому місці. Крістіна Поченґло заслонювалася від тропічного блиску увігнутим капелюхом; доктор Тесла поклав долоні в білих рукавичках на плечі Крістіни й Порфірія, нахиляючись до малого Анджейка; смугастий кіт зіп’явся на лаву й розлігся на подолку в Крістіни, тягнучи лапку до дитини. Примруживши око, я вивчав світлини при світлі призахідного Сонця.
— Ви були там у них у Макао?
— Ха, я супроводжував пана Поченґла під час переговорів у Гонконґу, він забрав мене…
— То як це відбулося у шлюбі? Мусило виявитися офіційно, ким є для Крістіни Нікола Тесла.
— Я сам цим цікавився. — Старий редактор поквапом ухопився за тему. — Я чув плітки, звісно, проте людина Морґана-молодшого, хильнувши на прийнятті, розповіла мені ще іншу історію. Може, ви її знаєте, пане Бенедикте? Свого часу, в дев’яностих роках минулого століття, доктор Тесла був головною принадою салонів Нью-Йорка, втішаючись приязню високих осіб, Теодора Рузвельта, Марка Твена, Редьярда Кіплінґа, нашого Іґнація Падеревського, Оґастеса Сен-Ґоденса й Джона М’юра.
— А, знаю, він мені розповідав.
— І зокрема Тесла зав’язав близьке знайомство з глибоко вкоріненим у тамтешньому high society подружжям Джонсонів, Робертом і Кетрін. Кетрін була вже тоді зрілою жінкою, мала двох дітей-підлітків. Ха, але ірландська кров не охолоне до самої смерти.
… Вони романсували роками, пане Бенедикте. Дивний то був роман, так само дивні коханець і коханка. Він тижнями міг не полишати своєї лабораторії, харчуючись тільки блискавками й фантастичними ідеями; він писав їй довго листи. Вона сватала його до жінок із товариства, часто підсовуючи інших заміжніх пань. Вона не надто крилася з цим від свого чоловіка; а сам доктор Тесла залишався з mister Джонсоном у сердечних стосунках.
Я сплюнув крізь зуби чорною слиною.
— Отож, Крістіна — дочка Тесли й тієї пані Джонсон?
— Ні, радше ні. Дружина Роберта Джонсона була вже занадто літня. За словами людини Морґана, тоді кружляла інша чутка: що це якийсь із тих романів, улаштованих Кетрін, закінчився народженням позашлюбної дитини, а Кетрін як sui generis «чорна хрещена мати», взяла її під свою опіку, даючи їй дім й освіту, коли тимчасом сербський геній кружляв світом від одного зоряного проекту до іншого.
— Але чому «Філіпов»?
— Ну, так Тесла називав Джонсонів. Він це запозичив бодай із якогось вірша про сербського національного героя. І згодом Кетрін уже завжди була для Тесли «пані Філіпов». Вони з цим, зрештою, не дуже ховалися, він так її називав у товаристві. Ви самі знаєте, що наш доктор не здатний на будь-які подібні інтриґи між людьми, його голову цілковито поглинає щось інше.
— Тож однак дочка… Вона визнала це сама?
— Аж ніяк! Палко заперечує! Є, зрештою, й інші чутки… Alors, il n’y a que la vérité qui blesse.
Я гостро глипнув на Вулькевича. Він відвів погляд.
Я знову опустив око на фото з Макао.
— Что ж, не дивно, що не вдалося витягнути з неї єдиноістини минулого: вона живе поруч із безперервно гупаючим Великим Молотом Тьмідини. Мгм. Гарненький хлопчик.
Напівсправжній, напівфальшивий онук Ніколи Тесли, зачатий і народжений під тим Молотом, Анджей Поченґло: l’Enfant de l’Été. Дивне тремтіння пройшло мені перекривленим хребтом. Я вдивлявся у цю бліду плямку личка немовляти, наче намагався розшифрувати лик мого смертельного ворога, генерала ворожої армії.
— Але! — Пан Єж не дозволив мовчанці надто розростися. — Я мало не забув! Адже ви мене просили, коли ми востаннє бачилися…
— А коли ми востаннє бачилися, пане Вулько?
Він проковтнув слину, борлак підстрибнув йому по-пташиному, — проте привітна посмішка не зійшла зі зморшкуватого обличчя.
— Ви хотіли довідатися про Фішенштайна, чи не так? Тож я розпитав, скажімо, про історію його сім’ї. Ви знали про це? Що під час Великої Пожежі Іркутська він втратив усіх, достоту усіх, усю чималу родину: вони згоріли в їхньому дерев’яному будинку, який обвалився одним із перших. Авраам Фішенштайн був тоді на якихось торговельних переговорах, які затяглися до пізньої ночі, повертається, а тут будинок у вогні, й дружина, маленькі дітки, батьки, брати й сестри, кузени, всі палають живцем, — кажуть, було чутно на вулиці, як вони кричали. Він побіг у той вогонь.
— Око.
— Так, саме тоді на нього впала балка, і скіпкою чи живим вогнем йому випалило око, яке він зараз тунґетитом прикриває. Витягли його непритомного; нікого він, звичайно, не врятував. Як я вже казав, усі пішли з димом.
— У попіл і прах.
— Мгм, так.
Я ляснув себе по щоці, чавлячи мошку на криваву пляму на шкірі.
— Що ж, велике спасибі, пане редакторе, це справді може виявитися корисним.
Він засвітився.
— До ваших послуг, до ваших послуг, буду щасливий, якщо допоможу!
— Але краще з цим не перестарайтеся, га? Ви жодною вдячністю не вженете мене в таку ганьбу, щоб я не міг вам завжди відверто сказати, що ви зрадник і продажна гнида охранки.
Вулькевич підхопився, впустив течку й решту паперів, замахав руками, підстрибнув, роззирнувся по покої, напинаючи по-півнячому груди, наче шукав у свідків підтримки у своїй обрáзі, ще більше насупився і по-бойовому випнув підборіддя, — після чого цілком змінив стратегію і миттю набув пози жертви: сумний погляд з-під опущеної голови, звішені рамена, біль на губах; витягає руку в німому запитанні. Як я так міг! Що за нечутливість і грубість, голе варварство! Сором, сором, сором!
— Що мене спантеличувало, — сказав я, не даючи втягнути себе в цю жалюгідну жебрачу комедію, — то це, яким чином вам вдавалося так усіх під Кригою дурити й у фальші так добре жити. Поляки допускали вас на засідання Клубу Зламаної Копейки, доктор Мишлівський нічого не підозрював.