"Панургове стадо" - Михайло Юхимович Зуєв-Ординець

— Чого?.. Куди саме?.. — здивовано вигукнули консул і романіст.

— Зараз про все довідаєтеся! — зробив заспокійливий жест Хеншоу. — Як ви вже знаєте, я тільки полковник армії Сполучених Штатів. У мене нема вченого звання, але я зробив відкриття, якому позаздрить будь-який учений. Треба вам сказати, що я з дитинства захоплювався хімією. Це захоплення забрало в мене багато і коштів, і здоров’я. Під час першої світової війни моє захоплення чистою хімією переросло в особливий інтерес до прикладної хімії, зокрема до ідеї застосування отруйних речовин. Газова, або хімічна, війна мала і має в моїй особі найпристраснішого захисника і проповідника.

Полковник помовчав, запалюючи нову сигару. На вулиці, за огорожею консульського саду, почулось бриньчання гітари — грала сліпа баба, яку вела маленька дівчинка. Раткліф махнув сердито рукою, і гітара стихла.

— Чи маєте ви терпіння вислухати маленьку лекцію про хімічну війну? — спитав Хеншоу. — Згодні? Тоді слухайте. Не думайте, що газова війна — винахід двадцятого століття! Ще за чотириста років до нашої ери на війні застосовувались отруйні гази. Спартанці під час облоги афінських міст Плагеї та Беліума спалювали під кріпосними мурами просочені смолою і сіркою дрова, щоб задушити захисників міста. І ще приклад. Марко Поло описує «смердячі горщики» китайців. Ці горщики, наповнені якоюсь запалювальною речовиною, китайці кидали на палубу ворожих суден. Гази, які виривалися з них, були такі задушливі, що екіпаж атакованого судна, не витримуючи смороду, кидався за борт.

Не зупиняючись на прикладах з історії середньовічних воєн, а також на нездійсненому англійському проекті взяття Севастополя в 1855 році з допомогою парів сірки (автором проекту був лорд Дендональд), оглянемось на ближчі нам часи. Багато хто пам’ятає першу німецьку атаку хлором 22 квітня 1915 року на французькому фронті в північно-східному секторі Іпрського виступу. Далі хімічна боротьба почала розгортатися ще ширше, її засоби удосконалювались. З’явилися «жовті хрести», «роси смерті» та інші гази з більш чи менш жахливими назвами.

На фронті весь вільний час я проводив у своїй похідній лабораторії, відшукуючи протиотруту для газів, які в той час застосовувались, і намагався відкрити нові отруйні речовини. Вже тоді я прийшов до висновку, що всі відомі гази за фізіологічною дією розпадаються на п’ять груп.

Перша група, — полковник загнув мізинець, — гази отруйні, що діють на будь-який життєвий орган, — нервову систему, кров тощо, — і викликають швидку смерть. Сюди належать синильна кислота, окис вуглецю, хлористий і бромистий ціан.

Друга група — гази задушливі! — Підмізинний палець приєднався до мізинця. — Ці гази викликають болісний кашель, гостре запалення дихальних шляхів і легенів, набухання останніх, а потім — смерть. Задушливих газів дуже багато, але я назву тільки деякі: хлор, фосген, дифосген, хлорпікрин.

Полковник до двох уже загнутих пальців приєднав, але якось недбало, третій, середній.

— Про третю групу можна і не говорити. Це — дитяча іграшка. Гази лакриматори[8] — хлористий, бромистий і йодистий бензол. Вони вражають слизову оболонку очей, внаслідок чого починається сильна сльозотеча, в найгіршому випадку — людина на деякий час втрачає зір. Ці «плакучі» гази ефективні тільки при внутрішніх безладдях — повстаннях чи страйках, коли ми не хочемо зіпсувати дорогий для нас живий матеріал — кваліфікованих робітників.

Але зате четверта група, — Хеншоу переможно загнув вказівний палець, — хоч і має комічну назву — «чхальні гази», але я навіть своєму ворогові не побажав би хапнути цієї гидоти. Для прикладу можна взяти адамсит, що вражає головним чином слизову оболонку носоглотки, викликає сильне лоскотання і жар у носі, нестримне чхання і відчуття, ніби в тебе зціплені ніздрі. А потім починається носова кровотеча, блювання, тяжкий головний біль і, нарешті, настає смерть у жахливих муках.

П’ята група — підняв полковник руку з великим пальцем, що одиноко стирчав, — це гази наривні: іприт, або гірчичний газ, люїзит, дик! Вони вражають не тільки слизові оболонки очей, носоглотки, дихальних шляхів, але і всю шкіру, викликаючи на ній глибокі виразки, які важко виліковуються. Ця група газів — найнебезпечніша, бо через шкіру вражає і внутрішні органи, а це кінчається неминучою смертю!

— Досить, Сол, — промовив тихо Брентон. — Ти так легко жонглюєш словом «смерть», що стає моторошно і… гидко.

Хеншоу через плече кинув на романіста здивований погляд і вів далі з тим же натхненням:

— Деякі гази, особливо при значній концентрації, можуть набувати властивостей кількох груп. Так, наприклад, іприт, знаменитий іприт, справедливо названий королем газів, має одночасно наривні, задушливі, отруйні і сльозоточиві властивості! Чого це ти так безглуздо, наче принц Уельський, посміхаєшся? — раптом незадоволено глянув він на консула.

— Я зрозумів тепер, для чого тобі потрібна ця рота, — відповів Раткліф.

— Ну? — іронічно примружився Хеншоу.

— Ти винайшов новий отруйний газ і хочеш випробувати його на куплених хлопцях! — випалив консул.

— Ну, знаєш, Арчі, твій розум обернено пропорційний твоєму зросту, — проскрипів уїдливо Хеншоу, окидаючи поглядом велетенську постать консула. — Ти не вгадав, а тому слухай далі!.. Безумовно, в майбутніх війнах з’являться отруйні речовини з іншими властивостями. Можна чекати застосування таких газів, які вражатимуть окремі функції людського тіла, наприклад чуття рівноваги, слух, розум. От ми і підійшли до суті справи, — схопився з місця збуджений Хеншоу й заметушився по веранді. — Розум — ось що важливе! Гази, які діють тільки на мозок, — хіба це не чудово? Уявіть собі ворожу армію,