Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Тимчасом ми дійшли до кінця коридору на вищому північному боці Вежі. Зєйцов видобув із полатаного жакета в’язку ключів, відчинив двері. Ми увійшли до покою. Колись то був, мабуть, салон директора великого підприємства крижаного промислу. Між зсунутими під південною стіною меблями я побачив обтягнутий шкірою шезлонґ і красиву книжкову шафу із волоського горіха. Книжки й порцеляна були порозкидані в складках афґанського килима.
Я підійшов до широкого вікна. Усі шиби з нього повилітали, а між фрамугами повівали зелені шенільні штори. Я розсунув їх у боки — в руїни салону вистрелило сонце.
На мене напала бджола, я відігнав комаху ціпком, хитун розкрутився, 310 тенебрів. Я чхнув. Прикривши долонею око, я став збоку в тіні.
— Але Перша теж лежить. — Я показав на обрій за Дірою.
— Це вже потім сталося, як билися тут із більшовиками з Центросибири й імператорськими силами. Спершу туди влізли троцькісти й стріляли в усе, що бачили. Згодом областники з Савінковим і новонародниками прогнали більшовиків; неподалік Алєксандровська була битва з імператорськими силами. Потім усі вони відступили на лінію Транссибу й уже майже місяць революційний фронт пролягає по Іркутську й Анґарі. А Вежу Першої Години підірвали лєнінці, бо снайпер-троцькіст застрелив їм командира.
— Тож тепер Зимний Ніколаєвськ утримують сили Злучених Держав Сибіру. — Я позіхнув. — Поченґло зламав ногу, але, мабуть, приймає гостей?
— Піду спитаю. Зараз пришлю вам китайца з теплою водою і якимись шматами. У нас тут царство мародерів. Може б ви ще поголилися, га? Та й провіант знайдеться. Відпочиньте, ви втомилися. Уже, вже біжу. — Він і справді побіг, побрязкуючи ключами: двері зачинилися за ним самі. Я забув запитати про ту скрипку.
Мимоволі посміхаючись у вуса, я упав у шезлонґ. Вот, настала Відлига, й навіть у такому Зєйцові настільки перекрутився характер, що спитий марксист-толстовець викресав у собі дещицю підприємницької енерґії. Я заплющив очі під теплими пестощами сонця. Бджола дзижчала над моєю головою.
Старий китаєць притяг миску й відро підігрітої води, а також чиїсь рушники й приладдя для лазні, означене латинськими ініціалами «R. Z. W.», а за другим заходом — чотири валізи, повні чоловічого одягу не найгіршої якости. Я переглядав їхній вміст із розвагою, вгадуючи походження й особистість власників. В одній із валіз я знайшов німецький молитовник, а іншій — «Астрологічний порадник ділової людини в Азії» французькою мовою. У ньому йшлося про те, що до літнього сонцестояння Року Господнього 1930 нерозумно на схід від Уральських гір укладати великі угоди з людьми з-під знаку Стрільця, Барана і Козорога. Забобонний підприємець придбав також «Купецький сонник», «Френологію на роботі й у товаристві» та «Біржове таро». А під книгами я виявив, однак, три сріблясто-попелясті сорочки, які мені дуже пасували.
Я скинув старий одяг, проїдений брудом, протертий наскрізь, нестерпно смердючий. Я обтерся раз і другий, і хотів було взятися за бритву, коли в нижній стіні відчинилися двері й приперлося двоє державників. Я повернувся до них, голий, із намиленою пикою.
— Чого?!
Вони позадкували, засоромлені.
— Секретар пана прем’єра велів переказати… Вони домовилися про зустріч чверть пополудні.
— Добре.
Я знайшов під шафою уламки дзеркала, вибрав найбільший із них. Поголившись, я засумнівався. Заріст на обличчі все ж до певної міри приховував рубці, зміну барв, деформації; тепер усе вийшло наяву, як у Зєйцовa.
Де там. Сама огида. Я викинув чверть дзеркала крізь вікно.
Волоссям я уже не займався; замість обрізати, зав’язав його на шиї. Далі знайшов білизну й костюм. Усе було на мене надто велике або надто тісне. Я зупинився урешті на штанах, які мусив щільно стиснути паском і підкотити їм ногавиці, а також на однобортному піджаку барви маренґо, рукави якого, коли я підносив руки, задиралися мені майже до ліктів; лише астрологічна сорочка сяк-так пасувала. Замість краватки я зав’язав подвійним віндзорським вузлом білу хустку.
Тільки взуття я залишив старе: чоботи з потрісканими халявами, котрі стягнув колись із трупа понад Тунґускою.
Я вийшов пошукати годинника. Молодий росіянин, який курив цигарку над отвором від мороскляного вітража (вітерець линув крізь цей отвір угору через Вежу), почастував мене тютюном і цигарковим папером. Ми розговорилися про німецьку літературу й красу сибірської природи. Він обіцяв прислати мені добре поінформовану людину. Тільки згодом я дізнався, хто він, той красень-молодец, — Міністр Безпеки в уряді Соединенных Штатов Сибири. Він запитав мене про мій помітний на сонці потьміт, молодик не відав, що це таке, він приїхав з університетів Заходу одразу після Відлиги й не знав інших лютовців, за винятком прем’єра. Я сказав йому, що сам факт того, що його очі чутливі до тьмітла, якось пов’язує його з Краєм Лютих. Це йому сподобалося. Він закурив наступну цигарку. Йому принесли папери на підпис; він підмахував їх недогризком олівця на спині солдата, навіть не читаючи. Смертні вироки, подумав я згодом, і згадав лементування співв’язня. Хто знає, якби не Зєйцов…
Я повернувся до покою, у мене ще був час, щоб трохи поспати. Бджола нав’язливо будила мене, — розтягнувшись у шезлонґу, я відпливав і припливав до теплої яви. Підвівшись, я випростав кості, помочився крізь вікно. Діти, котрі пускали кораблики у водах западини на місці Дірявого Палацу, показували одне одному на мене руками й махали, сміючись: я гідно помахав їм у відповідь. Над водою клубочилася мошка, хмара крихітних мушок, ґедзів, жигалок. У безхмарній синяві ширяло дике птаство.
Я понишпорив у купі книжок під перекинутою книжковою шафою. Словники, енциклопедії, принагідні книжки. Відтак повернувся до валізи з награбованим. До «Біржового таро» була докладена кишенькова колода карт, виготовлена за сибірським зразком єгипетського таро Кроулі. Присівши навпочіпки, ритмічно рахуючи під ніс, я виклав на голій крижлізній підлозі двісті ворожбитських низок. «Поченґло рятує. Угода з Побєдоносцевим. Спілка заморозників. Зима тримається. Шульц продав Теслу. Тікай». Тут сильніше давалися взнаки спотворення, але позаяк я вже знав зміст цієї тьмідинограми, то міг опустити прогалини й неточності. Одне було ясно: це не Тесла й не Крістіна — это уже автоматический Тьмётный Молот бьет.
Постукав державницький апаратчик. Ми пішли на дах.
Дах Вежі Сьомої
