Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
— Нен їде зі мною, — сказав Гордон.
— Чудово.
На мить запала мовчанка, ніхто з чоловіків не дивився іншому в обличчя, потім Гібсон пробурмотів:
— Думаю, мені краще зачекати Клер. — У нього не було зубів, і він шамкотів, як старий дідуган.
— Вона не хоче тебе бачити! — крикнула Нен. — Саме тебе! — І знову заплакала.
— І все ж таки я зачекаю, — відповів Гібсон. Він повернувся до них спиною. — Як ви гадаєте, вона надовго затримається?
Ніхто йому не відповів.
Усю дорогу до міста вони мовчали. Гордон сидів на задньому сидінні з Нен, обіймаючи її правою рукою за стан. Вона сумно схилилась йому на плече. Він почувався напрочуд легко й безтурботно. Тільки раз Кеннет порушив мовчанку:
— Який чудний випав вечір…
Йому, видно, хотілося поговорити про все, що трапилось, але ніхто не підтримав розмову. Він висадив Нен і Гордона біля Гордонового будинку. Вони піднялися сходами нагору, Гордон відімкнув двері і, перетнувши маленький передпокій, вони вступили до неприбраної кімнати. Гордон сказав:
— Я спатиму тут, на канапі. Спальня за цими дверима.
Нен сіла на канапу, сумно посміхнулась:
— Виходить, я з тобою не спатиму.
— Не сьогодні. Я надто тебе хочу, щоб скористатися з твого хвилинного настрою.
— Думаєш, це хвилинний настрій?
— Можливо. Якщо ні, завтра я подбаю про дозвіл на шлюб. Тобі вже виповнилося вісімнадцять?
— Так.
— Добре. Ти… е-е… не проти того, щоб одружитися зі мною?
Вона встала, обняла його і мокрою від сліз щокою потерлась об його обличчя. Потім засміялася й сказала:
— Ти дуже старомодний.
— Закон є закон, — відповів Гордон, торкаючись її чола.
— Так само як і сердечний порив, — прошепотіла Нен.
— Тоді спробуємо їх об’єднати. — Її близькість хвилювала його; він відступив до канапи й став стелити постіль. — Коли хочеш, я завтра ж таки дістану дозвіл.
Як тільки він зручно вмостився на канапі, зі спальні вийшла Нен і сказала: — Гордоне, обіцяй, що не будеш мене про нього питати.
— Про кого?
— Ти не міг його забути.
— Собаку? Та ні, я майже забув про нього. Гаразд, не буду… А ти певна, що з Клер усе гаразд?
— Запитай її сам, коли зустрінеш! — крикнула Нен і хряснула дверима.
Наступного дня Гордон роздобув дозвіл, купив каблучки і призначив день весілля — рівно через два тижні. Ці два тижні були найщасливішими у його житті. Вдень він працював (він був інженер-конструктор), а коли після роботи вертався додому, Нен чекала його зі смачним обідом у чисто прибраній квартирі. Після обіду вони гуляли, ходили в кіно або до друзів, а повернувшись додому, кохалися, і досить-таки невправно. Гордон не мав жодного досвіду і не визнавав ніяких сексуальних витівок. Його майже не хвилювала згадка про білого собаку. Він пишався тим, що був стовідсотковим раціоналістом, і вважав, що нераціонально цікавитися таємницями. Він не любив говорити про сни, привидів, летючі тарілки та релігію. «Не має значення, існує все це чи ні, — казав він. — Воно не пов’язане з тими правилами, за якими ми живемо. Таємниці виникають тоді, коли люди забивають собі голову усякою нісенітницею». Якось у розмові з ним хтось зауважив: «Але ж виникнення життя — це також таємниця». — «Я знаю, — відповів він. — І це теж не має ніякого значення. Чому я повинен хвилюватися з приводу того, як виникло життя? Коли я знаю, яке воно зараз, то я знаю цілком досить». Така позиція дозволила йому викинути з пам’яті всяку згадку про білого собаку, особливо коли він дізнався, що Клер не потерпіла. Вона розійшлася з Гібсоном і тепер часто бачилася з Кеннетом.
Одного дня Нен сказала:
— Завтра переддень нашого весілля, чи не так?
— Так. То й що?
— Майбутні чоловік і дружина не повинні бути разом у ніч напередодні шлюбу.
— Я цього не знав.
— А я вважала тебе прихильником традицій.
— Я шаную закони. А традиції мене не обходять.
— Ну, а жінки більше шанують традиції, ніж закони.
— Отже, згідно з твоїми традиціями, я маю провести ніч у готелі?
— Авжеж.
— Ти не була такою пуританкою тієї ночі, коли я привів тебе сюди.
— Непорядно з твого боку нагадувати мені про це, — тихо промовила Нен.
— Пробач, — сказав Гордон. — Це справді непорядно. Я піду до готелю.
Наступного вечора Гордон замовив номер у готелі, а що була тільки десята година, то він пішов до бару, де сподівався зустрітися з друзями. За одним із столиків сиділи Клер і Кеннет з якимсь худорлявим молодиком, що його Гордон раніше не бачив. Клер усміхнулась до нього. Вона втратила свою самовпевнену юну граційність і перетворилася на дорослу й надзвичайно привабливу жінку. Коли Гордон підійшов, Кеннет урвав розмову з молодиком, підхопивсь і з надмірним запалом потис Гордонові руку.
— Гордоне! Гордоне! — вигукував він. — Ти неодмінно повинен познайомитися з містером Мак-Айвером! Ми з Клер зараз ідемо… Містере Мак-Айвер, це той чоловік, про якого я вам казав, єдиний у Шотландії, хто може вам допомогти. На добраніч! Ми з Клер не будемо вам заважати. Вам багато про що треба поговорити… — І притьмом вискочив з бару, тягнучи за собою Клер і аж пирскаючи від сміху.
Гордон і незнайомець зніяковіло дивились один на одного.
— Сідайте, будь ласка, — чемно мовив містер Мак-Айвер. Він говорив з американським акцентом.
— Ви зі Сполучених Штатів, містере Мак-Айвер? — запитав Гордон, сідаючи на стілець.
— Ні, я з Канади. Мандрую Європою на стипендію. Збираю матеріал для дисертації про білого собаку. Ваш приятель каже, що ви фахівець із цього питання.
— Що Кеннет наговорив вам про білого собаку? — різко запитав Гордон.
— Нічого. Але сказав, що ви знаєте дуже багато.
— Він пожартував.
— Який жаль.
Гордон підвівся, потім знову сів, повагався і нарешті запитав:
— А що таке цей білий собака?
Мак-Айвер відповів поважно, ніби почав читати лекцію:
— Згадки про білого собаку знаходимо і в Овідієвих «Метаморфозах», і в незакінченому творі Чосера «Куховарчині оповідки», і в шахрайських романах баскського поета Хосе Момпу та ваших шотландських баладах. А проте білий собака — один із найменш популярних персонажів європейської літератури, і саме через це надзвичайно цікавий. Таке негативне ставлення я можу пояснити тільки тим, що в головах людей, які займалися колись фольклором, жило підсвідоме неприйняття цього феномена. Це наслідок того, що легенди про білого собаку є західноєвропейським варіантом Едіпового міфа.
— Це все пусті балачки, — сказав Гордон. — Що цей собака робить?
— Як правило, він асоціюється з сексуально холодними жінками. За народним повір’ям, їхня холодність походить від того, що з самого малечку їх призначено білому собаці…
— Хто