Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
— То ви боїтеся, кузене? — врешті промовила Гелена, не зводячи з нього пильного погляду. — Чи все-таки сподіваєтеся?
Філіп знову зітхнув:
— Не буду лукавити, кузино, я на це сподіваюся. Філіп-Авґуст Третій, безумовно, авантюрист і вкрай нездарний правитель, та все ж він порядна людина, і піддані люблять його. Він усе своє життя не покладаючи рук трудився на благо Франції — і не його вина, а біда його, що результати виявилися прямо протилежними.
— Ви його розхвалюєте, — здивовано сказала Гелена, — а проте…
— А проте мене більше влаштовує король Філіп Шостий, який за десять років остаточно зруйнує країну, доведе її до зубожіння, і кожна собака в селянському дворі, не кажучи вже про людей, люто зненавидить його.
— І тоді Франція сама попроситься під руку ґалльського короля, — підсумувала ґрафівна. — Я вас правильно зрозуміла?
— Абсолютно вірно, кузино.
— Але ж ви честолюбець!
— Не заперечую, я честолюбний. Та водночас зауважу, що об’єднання Франції з Ґаллією не просто моя примха, це об’єктивний процес. Рано чи пізно всі ґалльські держави об’єднаються в одну — Велику Ґаллію. Зрештою, французи — ті ж ґалли, хіба що нахапалися надміру німецьких слів і взяли собі за звичку „з’їдати“ прикінцеві голосні…
— Який же ти безсердечний! — раптом вигукнула Бланка, стискаючи в руці Ізабели листа; на її довгих віях блищали сльози. — У всьому шукаєш для себе вигоду. І як тільки я могла покохати такого… таке чудовисько!
— Ну от, — з сумною усмішкою констатувала Гелена. — Перша сімейна сварка. А зараз буде бурхлива сцена ревнощів.
— Зовсім ні, — трохи заспокоївшись, відповіла Бланка. — Ніяких ревнощів. Адже це було ще до того як ми… словом це було вчора. І це так зворушливо, так красиво!
— Красиво?
— Так, Гелено, красиво. Кузина Ізабела вчинила правильно, вона мужня жінка. Коли я вперше побачила ґрафа де Пуатьє, то зрозуміла, як мені пощастило, що я не народилася років на п’ять раніше — диви, мене б віддали за цю гидку тварюку. А потім… Учора, коли він затягнув цю паскудну пісню, я подивилася на Ізабелу — у неї був такий погляд, там було стільки болю, відчаю і приреченості, що я…. Далебі, якби була моя воля, я б тут-таки вбила його, — останні слова вона промовила з тим моторошним спокоєм, з тією неприродною лагідністю, з якими її батько ухвалював смертні вироки. — Ти ще не здатна цього зрозуміти, бо ти ще… цього…
— Бо я ще незаймана, — допомогла їй Гелена. — Це просто неймовірно, Бланко! Щойно ти розповідала мені про такі пікантні речі, а тепер, у присутності кузена Філіпа, соромишся сказати таке невинне слово… Але саме таку я тебе й люблю. — Вона обняла Бланку й розцілувала її в обидві щоки. — Ви, часом, не ревнуєте, кузене?
— Ніскілечки, — запевнив її Філіп. — Бланчині друзі — мої друзі.
— А значить, ми з вами друзі. От і добре! Може, тоді вип’ємо, як кажуть німці, на брудершафт?
— Цебто на ти? Чудова ідея! Зрештою, ми не такі вже й далекі родичі — король Ґаллії Людовік П’ятий був нашим спільним прапрадідом. До того ж мені важко говорити „ви“ гарненьким дівчатам, особливо таким красуням, як… як ти, Гелено.
Вони випили на брудершафт.
— Отже, — мовила потім ґрафівна, — мені розповідати про Ізабелу та Еріка зараз, чи зачекаєте до ранку?
— Зараз, але тільки в загальних рисах, — відповіла Бланка. — Куди вони подалися? І що це за натяк на можливе відречення від Господа Ісуса?
— І тебе це дуже бентежить, — всміхнулася Гелена. — Не турбуйся, Ізабела і в гадці не має відрікатися від християнства. Йдеться лише про перехід у грецьку віру.
— Ага! — здогадався Філіп. — Кузен Ерік повертається на Балкани.
Гелена ствердно кивнула:
— Навесні в Далмації та Герцеговині знов намічається повстання проти візантійського панування, і цього разу більшість тамтешній вельмож схильні визнати Еріка своїм вождем, правда, за умови, що він прийме православ’я.
— І Ізабела разом з ним?
— Так. Щоб вийти за нього заміж.
— Ага! — сказала Бланка.
— Атож. Після навернення в грецьку віру її шлюб з кузеном Пуатьє вважатиметься недійсним, вірніше, сумнівним за православними канонами, і будь-який грецький єпископ може звільнити її від усіх зобов’язань, накладених на неї колишнім шлюбом.
Філіп схвально гмикнув.
— Хитро задумано. Таким чином, наші втікачі незабаром одружаться і, якщо їхній задум увінчається успіхом, за рік стануть правителями Далмації та Герцеговини. Що ж, непогано. У плані свого суспільного становища кузина Ізабела небагато втрачає… крім істинної віри, звичайно, — додав він, лукаво поглянувши на Бланку. — Та й кузен Ерік не схибив, закохавшись в Ізабелу Юлію, — її родове ім’я Філіп промовив з особливим притиском.
— Про що ти? — запитала Гелена.
— Здається, я розумію, — озвалася Бланка, докірливо дивлячись на Філіп. — І в усьому він шукає політичне підґрунтя, нестерпний такий!… А втім, кузино, в цьому щось є. Балканські слов’яни, хоч вони й грецького віросповідання, політично більше тяжіють до Рима, ніж до Константинополя, а тому шлюб кузена Еріка з троюрідною сестрою правлячого імператора значно зміцнить його позиції.
— Ох! — в удаваному відчаї сплеснула руками Гелена. — Чому тоді я не втекла з Еріком! Я ж двоюрідна сестра Авґуста Юлія.
Всі троє весело розсміялися, і останні хмари над їхніми головами розсіялися.
— До речі, — спитав Філіп. — Коли вони втекли?
— Сьогодні вранці, о восьмій годині, коли товариство ще міцно спало після вчорашньої пиятики. Кузен Ерік залишив для Марґарити листа, в якому повідомляє, що мусить негайно повернутися на батьківщину, і всіляко перепрошує за свій квапливий від’їзд. А що стосується Ізабели, то вона „хворітиме“ до завтрашнього вечора — на той час вони з Еріком вже мають бути в Беарні…
— Чорти лисі! — не дуже ґречно перебив її Філіп. — Чому тоді вони не звернулися до мене? Я б…
— Я в цьому не сумнівалася, кузене, тому й переконала Еріка скоригувати свої плани, вибравши трохи довший, але безпечніший шлях. Замість прямувати до Барселони,