Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Кузьмєнцев погладив сиву бороду, жваво зиркнув.
— Еге ж, правду кажете. Є імператорський наказ, про який я чув від людей, які наче бачили його на власні очі. Наказ «вжити усіх необхідних заходів для придушення бунту Шульца».
— Якого бунту?! — вжахнувся Веліцький.
— Князь Блуцький-Осєй ніколи б не погодився на жодне умисне вбивство… — пробурмотілося під носом. — Але Ґайст і Шембух, усі оті з охранки й чиновники, котрі ненавидять Зиму…
— Ви думаєте, що ці зловмисники були наслані на генерал-губернатора охранкою?
— Модесте Павловічу, з ваших уст правда про графа Шульца — яка він був людина: чи скорився б він смиренно, якби був упевнений у несправедливості й чорних підступах, що стоять за звільненням? Модесте Павловічу! Черное Сияние над нами! Як ви бачите графа Шульца?
Адвокат приклав вузлувату руку до скроні.
— Він сильна людина, він праведна людина.
— Бачите! Простіше й безпечніше відправити у відставку труп. Зокрема тут, у Сибіру, за десять тисяч вёрст від палацу Імператора.
— Він ніколи б проти Найяснішого Государя…
— Але чи Найясніший Государ здатний відігнати такий страх?
Адвокат Кузьмєнцев тупо хитав головою.
Пан Веліцький вказав люлькою від крісла у бік столу.
— Послухайте, — прошепотів він, — якщо це провокація охранки, то насправді може бути щось проти поляків. Бог один знає, на кого вказав полковник Ґайст.
— Мені пакуватися?
— Розумієте, лише на перші кілька днів, поки все не заспокоїться; тоді Модест Павловіч скерує листи, вияснить ситуацію офіційно, — но сейчас будь-яка шарпанина з солдатами, і можна заробити кулю у голову. Навіщо дражнити Фортуну?
— Ви, мабуть, це не до кінця ясно бачите, — прошипілося гостріше, ніж малося намір. — Шульц був моїм захисником, це Шульц дав мені й моєму фатерові вільні пашпорти, це він мене проти лютих хотів використати; Боже мій, це ж він узагалі мене сюди запросив! Після смерти Шульца я — стерво між вовками.
— Ви гадаєте, що саме цим зумовлена плітка про ордер на арешт?..
Увійшов камердинер.
— Пан директор Поченґло до пана Ґерославського.
Веліцький запитально пихкнув люлькою. Розвелося руками: несподіванка.
Порфірій Поченґло не хотів заходити до вітальні. Він лише переступив поріг на третьому поверсі. Не зняв шапки, ані мороскляних окулярів, лише шубу розстебнув і рукавиці зсунув, і лише нервово ляскав цими рукавицями по долоні.
Потиснувши хутко руку, він просто з порога кинув:
— Губернатора зарізали.
— Знаємо.
— Знаєте? — Він зітхнув. — Ага, знаєте. Бо, бачите, прийшла відставка…
— Знаємо.
У його окулярах забовтався маслянистий калейдоскоп.
— Пане Бенедикте, скажіть, що це не ваша робота.
— Що?
— Слава Богу! — Тільки тоді він зняв окуляри, злегка посміхнувся. Під кречетовими бровами блискали світіні, немов краплі рідкого срібла. Вкритий струпами, коростою, з неголеним обличчям, зарослим свіжою бородою, він наче прибув просто з найхолодніших сибірських нетрів. — Я приїхав вас попередити, але якщо ви вже знаєте… Ви вже спакувалися? Я можу вас забрати своїми саньми. Той шлях через Харбін, щоправда, на даний момент радше неможливий, і не вдасться виїхати Транссибом, перевірятимуть кожного зокрема, але якось…
— То на мене є ордер!
— Боже святий, пане Бенедикте, та ж вони туди увійшли з вашою рекомендацією!
— Що?!
— На вашій візитній картці, з власноручною рекомендацією до губернатора Шульца!
Обперлося до стіни. Мамути пройшли під фундаментом будинку, все затряслося, секунда, дві, й далі не моглося втримати рівновагу; Поченґло покликав слуг, сілося на принесеному стільці.
— Шембух, — прошепотілося, коли кров повернулася до голови.
— Pardon?
— Шембух, Ґайнст. Невже такий іркутський дріб’язок наважився проти генерал-губернатора…
Пан Поченґло явно збентежився.
— Не так це насправді виглядає, пане Бенедикте, дорогий.
Зосередилося погляд на його обмороженому, отьмітленому обличчі, на його очах, які випромінювали предивне враження сорому-радости.
— Але він ще дихає, вірно? — спиталося тихо.
Пан Поченґло покивав головою.
— Три удари ножем, багато крови, всі моляться, дай Бог, виживе.
— Ви теж молитеся, ви, областники, сепаратисти, ви молитеся найгарячіше.
Він відвів погляд до лампи, переступив із ноги на ногу, струшуючи із взуття мерзлоту.
— Що це таке, — закричалося глухо, — що ви завжди приходите зі своїм соромом, каяттям і прагненням до сатисфакції — постфактум, як уже все лихе до кінця вчините! Тоді — друзі! Тоді — до рани прикладай! Але спершу — з ваших рук та рана.
— Ви ж знаєте, врешті-решт, що умова чести між нами з мого боку була якнайбільш щирою: ви домовляєтеся про Відлигу з лютими, як було сказано, тут — Літо, в Європі — Зима, натомість я вас безпечно та нишком перекидаю до Америки.
— Щирою. Але від самого початку, від того засідання Клубу Зламаної Копейки, або й ще раніше, ще під час ваших сибірських вояжів, ви однаково щиро працювали для тріумфу областнической идеи — цілковито іншим шляхом. Змови, так! Змови, як швейцарський годинник, — у єдиному часі й місці на Землі, де вони дійсно можливі: тут, під Кригою! Ви не мусите підтверджувати, — спрямувалося на нього палець, — я бачу!
Почалося п е р е л і ч у в а т и.
— Успіх мирного трактату князя Блуцького. А отже! Кінець морських блокад. А отже! Відновлення торгівлі Сибіру з Америкою, воскресіння Російсько-Американської Компанії, повернення до спорудження Аляскінського тунелю. А отже! Різке падіння цін на сталь на біржах за Тихим океаном. А отже! Паніка в голові Дж. Пі. Морґана й нещадні накази його аґентам у Москві й Петербурзі, мільйони на взятки. А отже! А отже! Розрахунок Порфірія Поченґли і його областников: аж ніяк не торпедувати місії Морґана, — а власне допомогти йому, допомогти якомога більше в очорненні перед царем генерал-губернатора.
… Математика характеру! Алґоритміка Історії! Кримінал Криги! Певний, як два плюс два дорівнює чотири, як дедукція Шерлока Голмса! Ви особисто знайомі з графом Шульцом, ви знаєте єдиноістину графа. Що вчинить Шульц, несправедливо звинувачений царем у зраді й скинутий зі свого сибірського престолу, вигнаний із царства крижліза?
— Надвоє бабка ворожила, — буркнув він.
— Отож, карамболь. Проте однаково передбачуваний в обох його варіантах. Така це людина! Загнана під стіну, притиснута брехнею, несправедливістю, — чи скориться вона? Чи оголосить незалежність