День опричника - Володимир Георгійович Сорокін

Швидкий вітер восьмий, нам попутний.

Приладнались ми до вітру до того,

Осідлали його як коня баского,

Та на ньому, на буйному вітрі переметному

В путь далеку небезпечну рушили.

Пролетіли ми перші десять днів,

Пролетіли перші десять ночей.

Десять днів-ночей над гладінню водною,

Над крутими хвилями розкотистими.

Та й заслабли наші крила перетинчасті,

Потомились наші голови горинні,

Заморивсь-повис наш могутній хвіст,

Пазуристі лапи наші розтислися.

Глядь, побачили в морі-океані ми

Дім на палях на стійких залізних,

Щоб смоктати з матінки-землі сирої

Кров глибинную, віками накопичену.

Приземлились ми на той на залізний дім,

Розідрали ми дах та залізний,

Нечестивців дванадцять із’їли,

Кісточки їхні в море сплюнули.

Відпочили там три дні й три ніченьки,

На четверту ніч дім вогнем спалили,

Та й на Захід знов рушили.

Пролетіли ми другі десять днів.

Пролетіли другі десять ночей.

Десять днів-ночей над гладінню водною,

Та й заслабли наші крила перетинчасті,

Потомились наші голови горинні,

Заморивсь-повис наш могутній хвіст,

Пазуристі лапи наші розтислися.

Глядь, побачили в морі-океані ми

Велетенський корабель шестипалубний.

На схід пливе корабель той великий,

Із країни безбожної, підступної.

Він везе товари всі поганії,

Він везе людей все безбожників,

Він везе крамольнії грамоти,

Він везе бісівські потішища,

Він везе сатанинськії радощі,

Він везе блядюг-гнилих-лебідоньок.

Налетіли ми як вихор та на корабель той,

Палили-спопеляли його із семи голів.

Із семи голів, із семи ротів,

Та й спалили всіх поганих безбожників,

Та й пожерли всіх блядюг-гнилих-лебідоньок.

Відпочили там три дні й три ніченьки,

На четвертую — далі рушили.

Пролетіли ми треті десять днів,

Пролетіли треті десять ночей.

Глядь, побачили край той безбожний.

Налетіли мерщій, приловчилися,

Почали палить його із семи голів,

Із семи голів, із семи ротів,

Стали жерти-кусати безбожників, а нажершись, кістки їх випльовували, та й знов палить-спопеляти бралися, палить-спопеляти тих гадів, тих гадів-гадських, виблядків огидних, безбожних нахабних що все святе й трисвяте забули їх треба палити як нащадків асмодея як тарганів як пацюків смердючих палити нещадно палити дочиста вщент палити виблядків окаянних палити вогнем чистим і чесним палити й палити і коли головою вікно проламую вікно тверде зі скла цільного вдарив перший раз встояло вдарив другий раз тріснуло вдарив третій раз розлетілося засовую голову свою у квартиру напівтемну поховалися гади від кари небесної але бачать у темряві жовті очі мої бачать добре бачать пильно знаходжу першого гада чоловік сорока двох років забився в платтяну шафу обдаю шафу широким струменем дивлюсь як горить шафа але сидить всередині й не поворухнеться страшно йому а шафа горить потріскує дерево але сидить і я чекаю але не витримує розчиняє дверцята з криком і я йому в рот пускаю вузький струмінь полум’я мій вірний рожен вогняний і ковтає він вогонь мій ковтає і падає шукаю далі діти дві дівчинки шести й семи років забилися під ліжко під широке обливаю ліжко широким струменем горить ліжко горить подушка горить ковдра не витримують вискакують з-під ліжка біжать до дверей пускаю їм услід широкий струмінь віялом спалахують добігають до дверей палаючими шукаю далі найсолодше шукаю знаходжу її жінку тридцяти років блондинку полохливу забилася в ванній між пральною машиною і стіною сидить в одній сорочці натільній коліна голі розчепірилась від жаху заціпеніла дивиться очима круглими на мене а я повільно ніздрями запах її сонний втягую наближаюсь до неї ближче ближче ближче дивлюся лагідно носом колін торкаюся потихеньку розсовую розсовую розсовую а потім пускаю найвужчий струмінь мій вірний рожен вогненний пускаю їй у лоно вузько пускаю й сильно наповнюю тремтяче лоно її рожном вогненним кричить вона криком нелюдським а я повільно починаю її рожном вогненним їтьїтьїтьїтьїтьїтьїтьїтьїтьїтьїть.

Пробудження…

Схоже на воскресіння мертвих воно. Немов у старе тіло своє, давно померле й у землю закопане, повертаєшся. Ох, і не хочеться!

Розплющую повіки свинцеві, бачу голого себе на лежанці.

Ворушусь, кашляю, сідаю. Гаряче мені. Беру пляшку крижаного березового соку «Єсенін». Припас Коляха, не забув. Булькає сік березовий у пересохлій горлянці. Інші теж ворушаться, кахикають.

Гарно було. На рибках — завжди гарно. Ніколи облому гнилого або виру чорного не було на рибках. Це не герасим убогий.

Кашляють наші, прокинувшись. Батя жадібно сік п’є. Спітніло його лице бліде. Напитися після рибок — перше діло. Друге діло — поблювати. А третє —¦ розказати, хто що робив.

П’ємо, блюємо.

Ділимось пережитим. Ми на Горинича вже увосьме обертаємось. Рибки — колективне діло, поодинці їх використовувати — дурнем бути.

Батя, як завжди, не зовсім задоволений:

— Чого ви завжди мене квапите? Або палити, або жерти треба… А то засмикались — то туди, то сюди. Спокійніше треба, по порядку.

— Це все Шелету не терпиться, — відкашлюється Єроха. — Скрізь, братухо, встигнути хочеш.

— Та годі вам! — потягується Шелет. — Гарно ж було, правда?

З кораблем сподобалось… як вони з ілюмінаторів лізли, стрибали у воду!

— Гарно! А мені в місті більше сподобалось: як пустимо віяло на сім струменів, як вони в хмарочосі заверещать… круто! — киває Мокрий. — А Ком’яга в нас вигадливий, га? Як він її! У цієї американки зі сраки аж дим пішов!

— Ком’яга хитромудрий! В університетах учився, йобтвою! — посміхається Правда.

Батя його за мат — по губах.

— Пробач, Батю, лихий попутав, — кривиться Правда.

— Загалом і в цілому — було гарно, — підсумовує Батя. — Правильні рибки!

— Правильні! — погоджуємось.

Одягаємося.

Чим іще чечужки золоті гарні — після них сили не зменшується, а навпаки — додається. Ніби на курорті побував, у Криму нашому сонячному. Ніби зараз надворі — кінець вересня, а ти, значить, три тижні в Коктебелі на піску золотому провалявся і під татарський масаж звивистий члени різні підставляв.

І от повернувся ти в Білокам’яну, приземлився у Внукові, з літака сріблястого зійшов, вдихнув на повні груди повітря підмосковне, затримав у собі — і враз так гарно стало, так правильно, так цілокупно в душі, так спокійно-бентежно, так відповідально, — і розумієш, що і життя вдалося, і силонька є, і до діла великого ти причетний, і чекають на тебе спільники, хлопці завзяті, і роботи гарячої сила, і ворогів не поменшало, і Государ наш живий-здоровий, а головне — Росія жива, здорова, багата, величезна, єдина, і нікуди вона, матінка, за ці три тижні не зрушила з місця свого, а навіть навпаки — міцніше корінням своїм віковим у м’ясо земне вросла.

Правий Батя: після рибок