Лев, Біла Відьма та шафа - Клайв Стейплз Льюїс

– А що, як вона і його перетворить на камінь? – про всяк випадок поцікавився Едмунд.

– Та що ти, сине Адама! – вперше за вечір усміхнувся Бобер, – це ж треба таке вигадати! Перетворити його на камінь! Для цього треба зазирнути йому в очі, а для того стати на почіпки – замало! І якщо б вона на те наважилась, то була б її остання звитяга, та щось мені підказує, що на таке вона не здатна. Ні-ні, тепер, коли Аслан з нами, усе налагодиться. Про це ходить поміж нами давня-давня приказка.

Аслан іде! Коли він прийде —

не буде в світі більше кривди.

Коли він відкриє пащу —

лісові здригнуться хащі,

Коли гривою трусне —

проб’ється листячко рясне,

А коли покаже ікла —

була зима та раптом зникла!

– …Та що довго розповідати – незабаром ви й самі все побачите.

– А як же ми його побачимо? – здивувалася Сьюзан.

– Саме для того я й запросив вас до своєї оселі, донько Єви. Я проведу вас туди, де ви зустрінетесь з ним.

– То «він» – це людина? – спитала маленька Люсі.

– Аслан – людина?! – знітився від її нетямущості Бобер. – Звісно, ні. Я вже пояснював, що він – володар лісів, цар над усіма звірами та син Вседержителя, який за всіма морями. Хіба ви не знаєте, хто цар над усіма звірами? Аслан – то лев, єдиний над усіма. Його величність Лев!

– Отакої! А я теж чомусь уявляла його собі людиною, – визнала Сьюзан. – А от із левом зустрітися мені якось лячно, навіть колінця тремтять.

– У будь-кого тремтітимуть, – заспокоїла її Бобриха. – А якщо не тремтітимуть, сміливо вважайте того або відчайдухом з відчайдухів, або… геть дурним.

– Тож, зустріч із ним і справді може бути небезпечною?

– А хто тут казав про безпеку? – погодився Бобер. – Але сидіти, склавши лапки – ще небезпечніше. Правду сказала пані Бобер: він грізний – та не для кожного, великодушний – та не для всіх. Але все буде добре, тому що він – справжній цар, кажу вам.

– Гаразд! Мені вже кортить зустрітися з ним, хоча від самої думки якось не по собі, – кивнув Пітер.

– Добре, сину Адама, – відповів Бобер, з грюкотом опускаючи лапку на стіл, від чого задзеленчав увесь посуд. – Так і буде! Так от, долетіла до нас звістка, що він бажає зустрітися з вами вже завтра, і зустріч ця відбудеться коло Кам’яного Столу.

– Кам’яного Столу? Де це? – спитала Люсі.

– Дорога туди неблизька, але й не за горами, спускатися будемо річкою. Я вас проведу до місця, – відповів Бобер.

– А як же бути з бідолашним Тумнусом? – нагадала Люсі.

– Найкоротший шлях до його визволення, – відповів Бобер, – пролягає повз Кам’яний Стіл. Коли Аслан буде з нами, а ми з Асланом, усе буде інакше, і ми почнемо діяти. Але й від вас залежатиме чимало. Недаремно є така приказка:

Коли Адама плоть і кров

На трон законний зійде знов,

Тоді розвіються печалі

І прийдуть радість і любов.

– …Ви вже тут, то й час, коли має сповнитися пророцтво, справді не за горами. Подейкують, Аслан уже являв себе у наших краях, хоч і ніхто з тих, хто нині живий, цього не пам’ятає, бо дуже давно то було. А от людей на нашій пам’яті, здається, тут і зовсім не було.

– Ось тут я чогось не второпав, – наморщив лоба Пітер. – А Біла Чаклунка – вона хіба не людського роду?

– О-о-о, їй би дуже кортіло, аби всі ми повірили, нібито так воно і є, бо це дало б їй хоча б якийсь законний привід зватися королевою. Та річ у тому, що вона ніяка не Євина донька. З одного боку, вона походить від Адама, – із цими словами Бобер злегка вклонився, – але з іншого – від Ліліт, першої його дружини, а та була з роду джинів. Це по лінії матері. А от з боку батька – то й зовсім походить з роду велетнів. Ні-ні, справжньої людської крові в неї ані краплі!

– Саме тому вона така невблаганно зла та жорстока, – додала Бобриха.

– Саме так, хазяєчко, – погодився Бобер. – Люди бувають різні: людина може бути добра чи погана (не до образи буде сказано, хай пробачать мене гості!). Та коли йдеться про істот людиноподібних, тут двох думок бути не може!

– Щоправда, мені зустрічалися досить пристойні гноми, – пригадала Бобриха.

– Мені теж, – не став сперечатися Бобер. – Але таких можна на кігтях перелічити. До того ж, вони менш за все схожі з людьми. Тож моя вам порада: як зустрінеться вам хтось такий, хто ще не зовсім людина, або, навпаки, – зовсім вже не людина, або навіть такий, хто начебто і людина, а як придивишся – аж ніяка тобі не людина, тримайтеся від них якомога далі. Недарма Чаклунка вже давно нишпорить по всій Нарнії, марно вистежуючи людей: бо дуже нелегка та справа. Тож чатує вона на вас вже не перший рік. А якщо, бережи вас Аслан, вона довідається про те, що вас тут четверо, – то я за ваші життя не дав би і гнилички.

– А це ще чому? – здивувався Пітер.

– А це тому, що відоме їй і таке пророцтво, – заходився пояснювати Бобер. – У гирлі великої ріки на березі моря стоїть старовинний замок Кейр-Паравель, і якщо все піде так, як призначено, то бути йому стольним градом Нарнії. А в тому замку у тронній залі стоять чотири трони. Так ось, коли, за переказами, на ці чотири трони посядуть два сини Адама і дві доньки Єви, то настане кінець пануванню Білої Чаклунки, і не тільки її пануванню, а і їй самій. Ось чому ми йшли сюди крадькома, з усіма пересторогами. Звісна річ – якщо б вона пронюхала про вас, ніхто за ваші голови не дав би і риб’ячого хвоста!

Діти так захопилися бесідою з бобрами, що не помічали нічого, що діється навкруги. Аж раптом, коли Бобер замовк і на хвилинку настала тиша, пролунав дзвінкий голосок Люсі:

– Заждіть-но, а де ж Едмунд?!

Спочатку всі перезирнулися, а потім, перебиваючи одне одного, запитували: «Хто бачив його останнім? Коли саме він зник? Може, він лише вийшов на двір, подивитися, як там і що?» – і хтось навіть вибіг з хатинки, покликати його додому. А зовні здійнялася хуртовина, та така, що зелена крига на ставку вже вкрилася пишною білою ковдрою. Із порога бобрової хатки не видно було нічого. У білому завії потонули