Вкласти душу - Генрі Лайон Олді

— Звичайно, звичайно! — радісно закивав доктор. — Про те, як Камо-боа-лії закохався в прекрасну Калеї, прийнявши людську подобу, одружився з нею, і вона народила йому сина Нанаує. Повертаючись у море, Камо-боа-лії попередив Калеї, щоб вона ніколи не годувала дитину м’ясом, але з часом хтось порушив заборону, і Нанаує відкрилася таємниця перетворення. Багато людей після цього загинули від зубів перевертня, і врешті-решт Нанаує зловили й убили. Дуже сумна історія. Але при чому тут…

— При тому, що поряд з Нанаує не знайшлося правильного Мбете, який би навчив його правильно користуватися своїм даром, — перебив доктора жрець. — Інакше все б склалося інакше. Так, як судилося споконвіку. У морі з’явився б Господар.

— Господар?! Ви хочете сказати…

Поряд почулося важке старече дихання, і Туру-ноа Лакемба зупинилася за два кроки від сина, насилу переводячи дух.

— Вона вагітна, — відсапавшись, вимовила стара на діалекті Вату-вара.

Але доктор її зрозумів.

— Емі? — іхтіолог мимоволі поглянув на дівчину, яка досі стояла на березі. — Від кого?

Туру-ноа подивилася на білого посланця Н’даку-зіна, як подивилася б на дерево, що раптом бовкнуло дурницю, і нічого не відповіла.

— Мені скоро час ступити на Стежку Мертвих, сину мій. Я вже чую смердюче дихання двохвостого Туа-ле-іта. Отже, наглядати за її дитиною доведеться тобі. Впораєшся?

Мбете Лакемба шанобливо схилив голову.

— Я зроблю все, щоб він виріс таким, як треба.

Стара кивнула на знак згоди і побрела до будинку.

— Я не дарма нагадав тобі стару легенду, Посланцю, — промовив жрець, не дивлячись на доктора. — Все повторюється. Можливо, ти правий — і тоді дитина, що народиться, стане тим Господарем, якого шукають акули. Або правий я — і тоді народиться син Н’даку-ванга, повелитель всіх акул, що живуть в океані. А, можливо, правим виявиться падре Лапланте, який свого часу читав моїй матінці розділи з вашої священної книги. Пам’ятаєш: про пришестя Ворога роду людського, в подобі звіриній і народженого від звіра, супротивника вашого Бога?

Мбете Лакемба загадково посміхнувся.

Ніздрі старого жерця затріпотіли, піймавши запах вмираючого дня, у якому більше не було приреченості — лише спокій та очікування.

Теплі хвилі пестили її голе тіло, і ласкаві руки Пола, який запізнився на побачення, помагали їм. Сьогодні Пол, зазвичай стриманий і сором’язливий, раптом виявився незвичайно наполегливим, і Емі, відчувши його приховану силу, не стала опиратися.

Це відбулося в морі, і світ плив навколо них, вибухаючи феєрверками солодкого болю і блаженства. Це здавалося казкою, чарівним сном — а неподалік, в якихось двохстах футах від них, захоплено спліталися в екстазі дві величезні акули, зайняті тим самим, що й люди; Емі не бачила їх, але море гойдало дівчину, вторячи вічному ритму, і завтра не повинно було настати ніколи…

Це було зовсім недавно — і водночас цілу вічність назад, в іншому житті.

На ранок вона дізналася, що Пол загинув.

Вчора.

Емі розуміла, що, напевно, вона помиляється, що це неможливо, а може, їй все просто наснилося — але дівчина нічого не могла з собою вдіяти: думки уперто поверталися назад, немов собаки — на згарище рідної домівки, і вили над осиротілим місцем.

Вона намагалася вирахувати час — і щораз зі страхом зупиняла себе.

Тому що з усього виходило: ЦЕ відбулося, коли Пол був уже декілька годин як мертвий.

…Вона стояла на березі, море таємничо мінилося зеленим, і різав воду за півмилі від берега трикутний плавник, залишаючи за собою сяйливий слід.

Неможлива, божевільна надія спійманою рибою билася в мозку Емі.

Вона стояла й чекала, дивлячись, як сонце вкладає свою розжарену душу в мерехтливе черево моря.

А в цей час приголомшений радист стрім-айлендської радіостанції нашвидкуруч проглядав щойно отримані радіограми: градом сипалися повідомлення з промислових сейнерів про порвані сіті і зникнення риби, а на узбережжі один за одним закривалися пляжі у зв’язку з небаченою хвилею нападів акул.

І майже ніхто ще не розумів, що це — тільки початок.

Листопад 1996 р.

Мако — Issurus oxyrinchus Rasinesque, оселедцева акула, найближчий родич великої білої акули. Одні з найбільш небезпечних для людини риб, що нерідко виплигують з води і вихоплюють своїх жертв прямо з човнів. Довжина — до 4 м, вага — до 500 кг.

Лемб (lamb) — ягня (англ.).