Вкласти душу - Генрі Лайон Олді

Їй аж ніяк було не місце в закладі Кукера — але на тих, що увійшли, ніхто не звернув уваги.

Малий Лемб зібрався розповідати!

Це було щось новеньке, і всі, включно із новоприбулими, збиралися послухати — навіть Пако швиденько примостився в кутку і перестав мордувати свою гітару.

Замовлень не надходило, і мексиканець міг викроїти хвилину відпочинку.

Одну з багатьох — Стрім-Айленд не балував роботою Кукера і його помічника; втім, як не балував і решту.

— Вся ця срань почалася близько місяця тому, коли ми з моїм покійним братиком Х’ю ловили тріску. Ловили, ясна річ, малою сіткою…

— Давай, Лембе, витягуй! — заволав Х’юго, що стояв на містку, спостерігаючи, як наливається блиском риб’ячої луски сітка, підтягувана лебідкою з лівого борту. Лов сьогодні був чудовий, тим паче, що конструкція, скромно названа братами «малою сіткою», насправді мало не вдвічі перебільшувала стандартну дозволену снасть. До того ж, Мак-Еванси закинули ще пару-трійку гачків — китайський ресторанчик, що відкрився в Мертл-біч, непогано платив за акулячі плавники, і брати сподівалися на додатковий прибуток.

Цієї миті «Красунчик Фреді» здригнувся.

Різонув вухо виск лебідкових талей, пирхнув мотор, що рівномірно торохтів, і корпус дрібно затремтів. Немов хтось виплив із темної глибини й учепився в сітку зі здобиччю братів Мак-Еванс, не бажаючи віддавати людям морську власність. Але «Красунчик Фреді» перейняв неабияку впертість своїх володарів, тож, перечекавши першу мить потрясіння, він вигнув горбом металеву спину, розвертаючись носом до хвилі. Стрім-айлендці вважали, що свій човен Мак-Еванси назвали на честь співака з «Queen», і лише самі Х’юго з Лембом знали, що обидва вони мали на увазі зовсім іншого Фреді — страшненького героя жахливчиків із лезами замість пальців. Привабливий вбивця імпонував братам куди більше за «блакитнуватого» співака.

Наступної миті шарпнуло з правого борту, внаслідок чого крайній повідець з гачком із чвертьдюймового сталевого дроту на кінці туго натягнувся.

Лебідка поспішно застукала знов, талі трохи ослабли — але вода продовжувала вирувати і, коли сітка мішком повисла над піною, брати Мак-Еванси від щирого серця висловили все, що думали з приводу діри у сітці і зниклого улову.

Тому рибалки не відразу помітили, що коїться по правий борт.

А коїлося там дивне: волосінь була натягнута так, що аж дзвеніла від напруги, вода спінювалася бурунами — а потім повідок раптово ослабнув, жива торпеда зринула над водою і з шумом упала назад, плюснувши на рибалок, які кинулися було до борту, цілим фонтаном солоних бризок.

— Велика біла! — пробурмотів Х’юго. — Футів дванадцять, не менше! Молода, ось і казиться…

— Мабуть, ця падлюка нам сітку й порвала, — сплюнув крізь зуби Ламберт. — Пристрелю тварюку!

Він вже було зібрався пірнути в рубку за рушницею, аж спокійніший і розважливіший Х’юго його спинив.

— Ти її хоч розглянув доладу, виродок?!

— Та що я, акул не бачив?! — обурився Ламберт.

— Не комизься, братику! У неї все черево… у візерунках якихось, чи що? Наче татуювання! Може, такої акули взагалі ніхто не бачив!

— І не побачить! — Малий Лемб хотів стріляти і знав, що стрілятиме.

— Дурний ти! А раптом нею яйцеголові зацікавляться! Продамо за купу хрустких!

Подібні аргументи завжди діяли на Ламберта правильно — а тут ще й біла бестія, мов навмисне, знову виплигнула з води, і рибалка справді побачив яскраво-синю в’язь на світлому акулячому череві.

— Переконав, Х’ю, — вщухнувши, буркнув він. — Беремо звірюку на буксир і… Слухай, а де ми її триматимемо? Здохне, стерво, хто її тоді купить?!

— Та в «Акулячій Пащі»! — реготнув Х’юго, якому сподобався власний каламбур. — Перегородимо «щелепи» дротяною сіткою — і хай собі плаває!

«Акулячою Пащею» називали глибоку затоку з вузькою горловиною на східному краї Стрім-Айленда. Скелі-«щелепи» розходилися на якихось тридцять футів.

На тому і дійшли згоди.

Увечері, коли бузкові сутінки м’яким покривалом огорнули острів, старий Мбете Лакемба вийшов на старий пірс, з якого Лемб Мак-Еванс, лаючись собі під ніс, кидав рештки сьогоднішнього улову в «Акулячу Пащу». Втім, риба зникала в АКУЛЯЧІЙ ПАЩІ як в прямому, так і в переносному значенні цього слова.

— О, Старий Лайк! — зрадів Малий. — Слухай, ти ж у нас наче акулячий родич?! Загалом, тямитись маєш. А ну, глянь… зараз, зараз, підманю її ближче…

Проте, як Малий не старався, полонена акула до пірсу підпливати відмовлялася. І лише коли Мбете Лакемба ледве чутно пробурмотів щось і, сівши, ляснув долонею по воді, акула, немов вишколений пес, миттєво зринула біля пірсу і поволі закружляла поряд, час від часу демонструючи татуйоване черево усім бажаючим.

— Ну що, побачив? — поцікавився Ламберт, приписавши акулячу слухняність своєму чарові. — Що це?

— Це Н’даку-ванга, — обличчя фіджійця, як, втім, і завжди, не виражало нічого, але голос на останньому слові задрижав, прозвучав навдивовижу врочисто і шанобливо. — Кучеряві мисливці з південно-східного архіпелагу ще називають його Камо-боа-лії, або Моса.

— А він… цей твій хрінів Н’даку — він рідко зустрічається?

— Н’даку-ванга один, — Лакемба обернувся і важко побрів геть.

— Ну, якщо ти не брешеш, старий, — кинув йому в спину Малти Лемб, — то ця зараза повинна коштувати силу-силенну грошей! Як справа вигорить — з мене випивка!

Лакемба кивнув. Дарма, чи що, пароплав зі смішною назвою «Paradise» віз жерця через солоні простори? І тим більше зайве було пояснювати Ламберту Мак-Евансу, що Н’даку-ванга ще називають Н’даку-зіна, тобто «Світлоносний».

На падре Лапланте це ім’я свого часу справило чимале враження.

— …ну а потім до нас заявився цей дурень Пол!

Ламберт здригнувся, як ведмідь, що не впіймав форель, відшукав на стійці свій келих із залишками джину і вихлюпнув його вміст