Путівник по Галактиці для космотуристів - Дуглас Адамс
Англії більше немає. Нехай. Америки, подумав він, також немає. Жодної реакції. Для початку спробуємо оперувати меншими категоріями. Нью-Йорка немає. Ніякої реакції. Він інколи всерйоз і не гадав, що це місто існує насправді. Долара, подумав він, більше немає. Легке хвилювання. Немає фільмів Богарта, сказав він собі. Гострий біль. Закусочні "Мак-Дональд"? Немає більше макдональдських гамбургерів!!!
Удар виявився настільки жорстоким, що свідомість Артура відключилася. Коли він прийшов до тями, то зрозумів, що кличе матусю.
І враз він скочив на рівні ноги.
– Форде!
– Га? – Форд підвів голову. Він сидів у кутку й наспівував про себе. Що найбільше втомлює у космічних мандрах – так це проходження гіперпростору.
– Ти говорив, що працював над новим виданням цієї книги. На Землі ти теж займався збиранням матеріалу?
– Так. Мені вдалося дещо розширити стару статтю довідника.
– Що там було про нас написано?
– Будь ласка, – Форд простягнув "Путівник".
Артур марно намагався вгамувати тремтіння в руках. Він набрав потрібний код. Екран спалахнув і почав висвітлювати інформацію. Артур закляк. – Але тут немає потрібної статті! – вигукнув він. – Дивись уважніше, – кинув Форд через плече. – Внизу сторінки, після Зелумбідіс – Ексцентрицицької діви з Еротикона VI. Артур прийняв до уваги пораду Форда. І... не повірив своїм очам.
– Що таке? Сумирні? І все? Сумирні? Одне слово!
– Слухай, – сказав Форд, знизуючи плечима, – у Галактиці 1000 мільярдів зірок, а кількість бітів у сто разів менша. Потім, про Землю більше знати й не потрібно.
– О Боже! Форде, я сподіваюсь тобі вдалося доповнити статтю.
– Так, мені вдалося умовити редактора. Він погодився на розширення статті. Звичайно, він дуже урізав мій матеріал, але й то – хвалити Бога.
– І який же тепер вона має вигляд?
– У цілому сумирні, – відповів Форд, зашарівшись від задоволення.
– У цілому сумирні? – зойкнув Артур.
– Що за галас?
– Це я кричу, – вигукнув Артур.
– Ні! Не ти, – прошепотів Форд. – Здається, ми вляпалися. За дверима почулися кроки.
– Дентразі? – перейшов на шепіт Артур.
– Ні, вони не носять взуття на залізних підборах.
– Хто ж це?
– Якщо пощастить, то вогони одразу викинуть нас за борт.
– А якщо ні?
– Якщо ні, – Форд спохмурнів, – і капітан не жартував відносно того, що він прочитає нам свої вірші, то…
Розділ 7
За якістю вогонська поезія посідає у Всесвіті третє місце з кінця. Друге місце стійко утримують ацготи Крії. Коли перший поет Крії – маестро Хрюканос Вітроутробний закінчив декламувати поему "Ода грудочці шпаклівки, яку одного прекрасного ранку я знайшов у себе під пахвою", четверо слухачів померли від внутрішнього крововиливу. Президент Середньогалактичного Комітету Красних Мистецтв вижив лише завдяки тому, що своєчасно встиг перегризти собі одну з ніг. Хрюканос, як повідомлялось, був "розчарований" прохолодним прийомом. Він приготувався приголомшити публіку двадцятитомною епічною поемою "Мої улюблені банні бульки", але трапилось непередбачене. Збунтувався його власний шлунок. Пряма кишка, рятуючи життя й цивілізацію, зав’язалась вузлом на артеріях, що живлять мозок.
Найбридкіші ж віршики з усіх, які будь-коли були написані, зникли разом із своїм творцем – Паулою Ненсі Мільстоун Дженнінгс (м. Грінбридж, графство Есекс, Англія) – при знищенні планети Земля.
Простетник Вогон Джелтц повільно розтяг вуста у подобі посмішки. Він посміхався так ретельно зовсім не з бажання створити ефект. Просто забув послідовність м’язових зусиль. Він уже трохи розслабився після того, як нагримав на полонених для профілактики, і тепер почувався значно краще. Крім того, на нього очікувала маленька розвага.
Полонених прив’язали до "поетичних крісел" – пристосувань для кращого сприйняття віршів. Вогони не мали особливих ілюзій щодо того, як сприймають їхню поезію інші. Спершу вони писали вірші з надією довести цивілізованому світові, що у них є підстави називатись культурною расою, але тепер їхня поетична діяльність мала на меті лиш одне: витворювати вірші, нестерпні для слухачів.
По чолу Форда Префекта котилися великі краплини холодного поту. На скронях приліпилася електроди датчиків, приєднаних до купи електронного обладнання – підсилювачів фантазії, модуляторів уяви, алітеративних випрямлювачів і протиставлюючих дамперів. Усе це призначалось для підсилення якісного сприйняття поезії. Жоден нюанс авторської думки не повинен обійти невдячного слухача.
Артура Дента проймала нервова трясця. Він і уявлення не мав про випробування, яке чекала на цього, але з досвіду знав, що події мають тенденцію розгортатися від поганого до гіршого.
І вогон почав. Огидним пасажем.
О мужеложка – лісова смердючка, – продекламував він. Форд забився в корчах. Ефект виявився гірший, ніж він сподівався.
– Твоє лайно лижу я і ковтаю, Як трупний мед Із мертвої бджоли.
– Aaaaapppxxxxx, – викручувався Форд Префект. Він закинув голову, з рота падали клапті піни. Біль накочувався хвилями, потім відступав. На мить, коли до нього повернулась свідомість, він побачив, що поруч б’ється в корчах його друг. Він зціпив зуби.
– О, вирви швидше, заклинаю. Гноївки дух з моєї кишки, – провадив безжалісний вогон. – І нутросмороди мої докинь у фарш гидоти Та ще додай холерної блювоти.
Його голос загримів у патетичному захваті:
– Спогань мене своїми бридотами, А я тебе почастую нечистотами.
– Нннннннннннніііііііііііііііііі, – заволав Форд Префект, коли останні, підсилені електронікою, поетичні образи завершальної строфи заполонили його мозок. Тіло востаннє сіпнулось і обм’якло.
Артур теж не подавав ознак життя.
– А зараз, земляни, – завуркотів вогон (він не здогадувався, що з двох його полонених лише Артур народився на Землі, втім, йому було глибоко байдуже, звідки вони родом), – вибирайте – або жахлива смерть у безповітряному просторі, або ж.., – він помовчав, щоб нагнати побільше жаху, – або ж ви розповісте, як вам сподобались вірші.
Він знову посміхнувся й відкинувся у кріслі, аби сповна насолодитися реакцією на свої слова.
Форд жадібно хапав ротом повітря. Він провів набряклим язиком по пересохлому піднебінню й застогнав.
