Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

… Я можу формулювати гіпотези, можу клепати теорії, вишукувати явища, пов’язані з тим чи іншим фізичним впливом, например феномени світла, про які, запевняю вас, багато цікавого може розказати доктор Тесла, він навіть сконструював для цього спеціальні оптичні прилади, врешті, я можу досліджувати різні ефекти, зумовлені тунґетитом; але як я дізнаюся, що це не стільки нові фізичні одкровення, приклади, які викривають недосконалість нашого опису природи, — скільки наслідки змін у логіці, яка нас зобов’язує?

… Чи загалом логіка є вимірною силою, що тисне безпосередньо на матерію, або на взаємодії між матерією, як-от ґравітація, електрика, й чи, перетнувши межу Літа й Зими, логіки Ґерославського й логіки Арістотеля, можна на якомусь розумному логометрі відчитати припливи й відпливи цієї сили? Врешті так само я міг би сказати, що усякий мороз сприяє двовалентній логіці, адже кожна річ, коли вона заморожена, є конкретнішою, певною і мономорфною, отож сáме стовпчик ртуті показує міць класичної логіки, — й чи не назвали б ви це міркування примітивним, чи не було б це кричущим зловживанням авторитетом науки?

… А з іншого боку, — погляньте, пане докторе, разом зі мною, — з іншого боку, логіка — це просто мова опису реальности, критерій правильности речень цієї мови, а тепер скажіть, будь ласка: чи після переїзду до країни невідомої, екзотичної, у середовище народів чужорідних, з іншими звичаями, а ви, пане докторе, багато подорожували, отож, опинившись раптом на далекій чужині, коли ви сідаєте писати листа до родичів і вирішуєте розповісти їм про стосунки з цією новою реальністю, про те, що ви бачите за вікном, яких людей зустрічаєте, як вони поводяться, які їхні свята й звички, який лад поміж ними, в будинках, на вулицях і в їхніх головах, коли ви намагаєтеся втілити у словах дух цієї країни, але вірно, щиро, без свідомої-несвідомої цензури, чи не виявляєте ви тоді, що ваша стара мова — мова іншої землі — дуже опірна, неадекватна, непридатна для цього завдання?

Доктор Конєшин зрівнявся на стежці—нестежці, прилаштував свій крок до кроку кульгавого й пильно роздивлявся з-під похиленого чола то нерівний ґрунт під ногами, то навколишній ліс, то просто навсібіч: тоді він найсильніше мружив очі.

— Ви чимало про це думали, бачу.

— Мені не дозволяють думати ні про що інше.

— Ви математик, так ви казали, правда ж? — математик, ви оперуєте абсолютним; навіть питаючи про логіку, ви питаєте згідно із заздалегідь обраною логікою: так — так, ні—ні. Межа, знайти межу! Вимірювальні прилади! Ясний виразний критерій! Така ваша «наукова метода». А я — практик знання, накопиченого завдяки тисячолітньому досвіду інших практиків, ненадійного, оманливого, зіпсованого забобонами й неміччю почуттів; я брудню свої руки в смердючих ранах, навпомацки порпаюся у слизьких кишках. Я не мушу порахувати усі до одної пустули на тілі пацієнта, щоб вирішити, чи він хворий на віспу. Після скількох крапель починається злива й закінчується мжичка?

… Я бачу симптоми й називаю хворобу. Зі світу ідей починаючи, як слушно казав той каторжник Зєйцов, бо саме там усе починається, отож уже в ідеях: що було певне, є невизначеним; що було єдиним, є множинним; що було конечністю, підлягає вільному виборові. Закони! Релігії! Ієрархії! Системи урядів! Соціальні порядки! Ви бачите, що відбувається на світі, прецінь ви не сліпі. Те, що жбурляють бомби на вулицях і стріляють у міністрів, — це лиш десяте відлуння.

… Зрештою, ви теж уже назвали речі своїми іменами. Так, Історія може існувати тільки під Кригою: немає Історії, якщо немає минулого. Залишені кожен у своєму Тепер, без ґарантії спадкоємности між тим, що було, що є і що буде, — ось що ми отримуємо: війну, хаос, руйнування, розбрат і ненависть, переплетення усіх цінностей, розпад порядків, — людей, які ні в що не вірять, або, що гірше, вірять у стільки речей одразу, що самі не знають, у що вірять, — держави, що підривають власну правомочність, — нації, що відмовляються від власної національности й перемальовуються на чужу, — правителів, які бояться владарювати й прагнуть служити, тобто бути підвладними, — підданих, які прагнуть бути суверенами королів; темних селян, недовчених підлітків, неписьменних роботяг і продажних крикунів, які хочуть нав’язати закони кращим, ніж вони, щоб скасувати будь-який лад і поставити підлих над доброчесними, дурних над мудрецями, бідних над багатими, ледачих над працьовитими, тупих над талановитими, посполитих над непересічними, брехню над правдою!

Знову розсміялося.

— Таким чином, різниця між нами полягає у тому, що ви хочете на невизначених, розпливчастих підвалинах закласти структури залізної певности, пам’ятники священної необхідности, тим часом, коли я шукаю певного, надійного способу вловити непевність.

— Легко ж ви до цього ставитеся!..

— Зате ви — аж страх проймає!

Симетричний доктор роздратовано махнув рукою.

— Мабуть, правий був стосовно вас капітан Прівєженський… а може, й ні. Може, ні, може трапився мені один шанс на мільйон, зустріч у подорожі, така випадковість: що моє слово дійсно щось важитиме в Історії! Що я торкнуся Історії голою рукою, як тіло тіла! Й ви мені дивуєтеся?

Виярок перейшов у невелику улоговину, посеред якої тайга дещо рідшала, тут стояли тільки старі велетні з розлогими кронами. Відкриті під вічками ясного неба галявинки світла були порослі щільно переплутаними колючими чагарниками, якимсь видом невеликих деревець із розщепленими, поплутаними галузками. На деяких між терням і листям видніли незрілі ягоди, мініатюрні сливки. Доктор зірвав кілька, розкусив, сплюнув.

— Але й конфітюри з них — аж губи злипаються, — пробурмотів він.

Під дубом за сонячною латкою висіло гніздо ос або шершнів, і вони кружляли низько над землею. Пан Блютфельд замахнувся, намагаючись відігнати комаху, й зачепив мертву гілку, що обсипала його порохном і сірою глицею, що полетіли йому на волосся, за комір, а відтак він почав підскакувати й обтрушувати з себе їх колючі частки. Доктор посміхнувся (симетрично). Подумалося, що сюди справді можуть заходити ведмеді — до тих ос, до бджіл, — чи ж ведмеді не полюбляють дикого меду? Оті з русских сказок — напевно.

За дубом хруснула гілка, зашелестіли зарості, щось голосно зачовгало. Зупинилося, піднеслося інстинктивно ціпок, серце забилося удвічі швидше. Обмінялося поглядами з доктором Конєшиним. Доктор скорчив питальну міну.

Театральним жестом він приклав руку до уст і вигукнув:

— Пане Фессаре! Пане Фессаре, прошу відгукнутися!

Зціпилося зуби. Ціпок ціпком, але й справді, — далеко чоловік не втече з такою