Українська література » Фантастика » Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
class="p1">При звуках бубна. Задерлося голову під струмінь сонячного світла. Це був сон, усе приснилося. Яка послідовність? Спершу тінь вершника на призахідному небі, силует дикуна на коні; потім сідається на стовбурі, дрімається — і що сниться? Дикун на коні. А те, що снилося ще пізніше, — сон уві сні. Із димом, із бубном, із чаєм і шаманськими зелами.

Але ж тоді примарилося те, про що прочиталося тільки щойно!.. Можна, однак, поглянути на все з іншого таки, з єдино слушного боку: з боку сучасности. Книжка в руках, а сон у голові: сон не існує, його тільки п а м ’ я т а ю т ь. І пам’ять про нього належить до тієї самої сучасности, в якій читається про тунґуських чаклунів. А тут, поблизу Зими… Як там казав Поченґлo? Думка погоджується з думкою. Дедалі менше простору між істиною і оманою.

Тим не менш, це й далі не пояснює Країни Темряви, мамутів, усього світу підземного Сибіру. Тепер це називається геология. Тепер не шамани на оленячих шкурах і плоских каменях, а царські картографи із Гірничого інституту в Санкт-Петербурзі на брістольних планшетах креслять у топографічній проекції Шляхи мамутів. У підземному світі полює на чудову здобич Сибирское Хладо-Железопромышленое Товарищество, один золотник чистого крижліза у Владивостоці коштує стільки, як сливе фунт звичайного заліза. А над містом тигра й соболя відсвічує сяйво тьмітла, заграви від тунґетитових візантійських церковних куполів, бо це була і є Країна Пітьми…

Божевілля.

Усталося, повернулося кілька разів раменами, аж щось хруснуло в хребті. Птах із округлим дзьобом, що присів на гілці, перехилив голову й зацікавлено поглянув просто в очі. Обперлося передпліччям на зсунуте додолу вікно. Він зазирав згори, нахилившись так, що мало не впав зі свого сідала. Коротка думка промайнула в голові: це ж уже доба минула — мабуть, зійшли з тіла останні сліди потьміту — чи тварини зауважують теслектричні відхилення? Птахи, коти? Чи вони до них чутливі? Що б там не було, проте коти, звичайно ж, створіння Літа. Дмухнулося у напівстиснутий кулак. Нічого.

Під вікнами, у бік задньої частини потяга, важко дихаючи й тримаючись за черево, що випадало з мундира, квапливо дріботів Сєрґєй.

— Агов! Щось трапилося? Може, рушаємо?

— Вельмишановний пан Фессар, уф, зволили з глузду з’їхати.

Вихилилося. Бічна гілка творила тут невеликий вигин, дальші вагони бачилося на внутрішньому боці під більшим кутом, а вже дуже виразно — осіб, які юрмилися наприкінці ешелону, куди простував Сєрґєй. Примружилося очі. Вони стояли біля відсунутих дверей вантажного вагона, так, звісно, — вагона доктора Тесли. Таємний радник Дусін, два старих охранники, чоловік у мундирі князя Блуцького (з дубельтівкою на плечі). З іншого боку, оминувши останній вагон, до них, підсмикнувши спідницю, підбігла панна Філіпов. Вони про щось завзято сперечалися, жестами показуючи в усі сторони світу, усередину вагона й у бік тайги. Тільки-но до них приєднався Сєрґєй, він також заходився вимахувати руками. Виринувши з тіні, у дверях вагона з’явилися доктор Конєшин і Тесла: доктор Конєшин мав під пахвою лікарський саквояж.

Вийшлося з салону, спустилося східцями на землю й покульгалося до заклопотаних диспутантів.

Першим озирнувся Стєпан. Він приклав палець до уст, схопив за руку, відтягнув убік, між вагонів. Вирвалося.

— В чому справа? Ви пускаєте сторонніх усередину? Що там шукає доктор Конєшин?

Сивий охранник підняв руки над головою.

— Ой, зробилося, зробилося! Олєґ лежить нерухомо із ґулею, як волоський горіх, доктор каже, що той йому мозок міг відбити.

— Що? Хто?

— Турок несчастный! Вломився, і тою ломакою своєю Олєґа по голові зацідив, і до апаратів доктора Тесли дістався! Ой, надо докладывать, вину перед начальством представлять.

— Ви спіймали його?

— Де там! Утік.

— Утік? — жахнулося. — А куди він міг тут утекти?

— А отуди, — Стєпан махнув у бік обрію, — у тайгу.

— Як це? — Задивилося на монументальну пущу, і погляд загруз між високими стовбурами. — Знову нализався?

— Та ні, кажуть, що тверезий.

— Ну, то як? Повертатиметься до Європи пішки?

Охранник знизав плечима.

— Глузд втратив, це точно.

Наблизилося до дверей вагона, зазирнулося усередину. Олєґ прийшов уже до тями, він сидів на бляшаному упакуванні, тримаючись за голову й тихо постогнуючи, а симетричний доктор зазирав йому в очі. Нікола Тесла й Павєл Владіміровіч Фоґель снували угорі біля скринь, розпоротих грабіжником, прибивали саморобні заслони, прикривали нутрощі машин ковдрами й дошками; наче відлущена шкіра з якогось живого звіра, порозсипалася на підлогу з понівечених обшивки й панелей яскрава тирса. Юнал Фессар, мабуть, також розбив принаймні один слоїк кристалів тьмідини — просочені чорнилом грудочки солі, — і блискуче вугілля валялося у тирсі. Доктор Конєшин ступав по ньому, а воно потріскувало під його каблуками. Розбита була також обшивка помпи Котарбінського, в сонячному світлі непристойно стирчали погнуті в’язки дротів, якісь чорні шпулі, якісь крижлізні мотки, важка машинна анатомія.

Хтось устав позаду. Поглянулося. Дусін, він завжди стоїть за плечима.

— Я думав, що ви прогулюєтеся із князем.

Він кивнув.

— Це ми його запримітили.

— Тобто ви й князь? Турок був тут, усередині, правда ж? Він залишив двері відчиненими, чи як?

— Він верещав.

— Що?

— Верещав, — сказав Дусін. — Послухайте-но, що стосується тієї справи з Її Княжою Високістю…

— Але! Зачекайте! Ви кажете… Хвилинку. Ви знали, чий це вагон.

— Я знаю, що вночі розповіла Їх Високостям mademoiselle Філіпов. Доктор Тесла везе тут машини на замовлення Его Императорского Величества.

— Тож ви почули, що хтось кричить усередині… Він кликав на допомогу?

— Він верещав турецькою. Я покликав людей, відіслав Його Високість, відсунув двері — і він вилетів, наче виштовхнутий пружиною, перескочив через мене й побіг, куди очі бачать, мить, друга, ще перекинувся через голову, й тільки ми його й бачили.

— П’яний.

Дусін похитав головою.

— Учора він півдня споював того дурнуватого журналиста, але сьогодні з ним нещодавно розмовляла mademoiselle Філіпов, і вона каже, що пан Фессар…

— Тверезий, так. — Поглянулося на відкриту помпу Котарбінського, над якою заламував руки доктор Тесла. — Гадаю, що я зрозумів. Скажіть, ви встигли бодай добре розгледіти його силует, коли він тікав, ви мусили обернутися за ним, людський рефлекс — спина, біжуча постать, кілька секунд, чи не так?

— Ну й що?

— Чи зауважили ви в ньому щось — щось дивне?

Дусін перехрестився непомітно.

— Ви дуже добре знаєте. Ви кров від крови Мороза, з вами слово Мартина, чи ж Її Високість із вами про це не говорила? Пам’ятайте, однак, що існують різні мартинівці. Але — американець везе загибель лютим, це так не може закінчитися.

— Як? Не говоріть зі мною цією

Відгуки про книгу Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: