Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
— Зєйцов нешкідливий.
— Pardon?
— Ми не Зєйцовa шукаємо.
— Він викинув вас із потяга! Так, чи ні? Він хотів вас убити!
— Христе Боже. Присядьте, панно, будьте такі ласкаві, то не доведеться так кричати.
Вона насупилася. Вказалося їй на крісло поряд із секретером.
— Ви вже забули? — прошепотілося. — Вдруге я не вчиню тієї самої помилки. Як було з Фоґелем? Ми стоїмо, тиша, стіни, як промокальний папір, ніхто не спить…
Вона сіла.
— Фоґель говорив російською, — а хто ще тут розуміє польську?
Приклалося руку до бічної стінки отделения.
— Тітка, тітуся. Чи як? Ви подумали, що коли отруїте мене приголомшливим порошком, то вже мені всі клепки в голові з місць повистрибують і я забуду власну мову?
Пані Єлена закотила очі.
— Відчуваю, що ви знову вигадали якусь жахливу теорію, яка все переверне догори дриґом.
— Скажіть мені спершу, панно, що ви знайшли в купе пана Порфірія?
Вона знизала плечима.
— Нічого. — Крізь прочинене вікно влетів метелик, затанцював навколо Єлениної голови, вона прогнала його нетерплячим помахом руки. — Нічого, що вказувало б, що він є кимось більшим, ніж черговим підприємцем із Сибирьхожета. У хутряній підкладці в нього зашито якісь папери.
— Папери?
— Може, банкноти. Я ж бо не могла розпороти, він би зауважив. А в чому річ?
— Тихше! Я ж вам кажу, що то не Зєйцов є аґентом заморозників. А тепер ви кажете, що й не Поченґлo.
— Я не знаю, чи є ним Поченґлo. Там немає доказів «за», втім немає і доказів «проти». — Вона постукала себе по чолі. — Шерлок Голмс працює. Пан Порфірій для мене й далі залишається головним підозрюваним. Ця зупинка, зрештою, для нього корисна. Але панна Крістіна добре пильнує за доктором Теслою, нікуди його тепер не відпустить без охранника. На ваші пошуки в тайзі з ним пішло четверо людей князя, ледве тоді вона поступилася.
Протерлося очі; повіки знову почали хилитися додолу.
— Дусін теж?
— Що? Ні. А що таке?
— Ви знаєте, що княгиня Блуцька є придворним мартинівцем? До того ж твердолоба заморозниця. Знайома з Распутіним.
Панна притиснула пальці до скронь.
— У такому разі… це її виправдовує.
— Тобто?
— Вона мала чудову змогу. Доктор Тесла йде вночі в хащі на ваші пошуки. Й зникає безслідно, й ви безслідно зникаєте. Немає Ніколи Тесли, немає Бенедикта Ґерославського. А що вона зробила? Вона змусила князя зупинити потяг задля вашого порятунку. Її слуги, люди князя, принесли вас живим. Тож це не княгиня, а хтось інший є Фоґелевим аґентом.
— Ви припускаєте, що княгиня щось знає про доктора Теслу, про його арсенал, про контракт із царем? Я згоден, що аґент із неї нікчемний, — проте, якби вона знала… то не завагалася б. Це вона послала за мною Дусіна в Єкатеринбурзі. Й, мабуть, згодом послала його до П’єлки. — Натиснулося великим пальцем на очне яблуко, аж на зіниці спалахнули червоні сонця. — Чого власне я ні в зуб ногою не можу втямити: П’єлка — мартинівець, княгиня — мартинівка, убиті в Єкатеринбурзі — мартинівці; й ріжуть вони один одного нещадно, й кожен із них інші казочки про Батька Мороза оповідає. Навіть якщо вони не знайомі, — бо й що б княгиня могла мати спільного із Мєфодієм Карповічем П’єлкою? — усе ж вони однієї віри.
Єлена поправила ковдру, яка зсувалася на килим.
— Тут логіка вас підводить, чи не так?
— Мгм?
— Ви хочете знайти розум у релігійних війнах. А що, з християнами якось інакше? Один Бог, одне Святе Писання, один голос добра й зла, — а скільки крови вже за це пролито?
Натиснулося сильніше, сонця розгорілися до інтенсивної чорноти.
— Немає такої проблеми, стосовно якої ви б змусили мій розум капітулювати. Кожне безумство, якщо воно діється у світі, мусить діятися за правилами цього світу. Коли я погоджуся, що не маю права питати «чому?», то з таким самим успіхом можу вистрелити собі в голову.
— Vive la raison. Тоді чому ж?
Чорне сонце пульсувало в ритмі крови: затемнення, відтемнення, затемнення.
— Я розумію, чому мартинівці в Пермській губернії отримали наказ щодо мене: якийсь відданий Мартинові чиновник з Міністерства Зими дізнався, що розтальники посилають сина до Батька Мороза, поляка й бунтівника, й заморозницька фракція мартинівців мусила зреаґувати, загалом усі заморозники мусили зреаґувати. Але П’єлка? Чи був він мартинівцем-розтальником? Він прагнув мене захистити, й захищав мене. Чому? Так само княгиня, — але княгині примарилося. А П’єлці?
— Ви маєте серед мартинівців відданих шанувальників, — буркнула панна Муклянович, — ладних віддати за вас життя. Це зворушливо. Але що ми скажемо князеві?
— Це можна розписати, як на логічній таблиці, вертикально й горизонтально: мартинівці — немартинівці; заморозники — розтальники. Й усі можливі комбінації між ними. Таким чином, існують принаймні чотири різні образи Історії. Бачите це, панно? Хто яку Історію собі зичить, у яку Історію вірить, якій Історії відданий, — той таку мету для Батька Мороза та його сина визначає. Вони не можуть убити Історію, але можуть убити мене. Вони не можуть урятувати Історію, але можуть урятувати мене. — Стиснулося повіки. Голова безсило відкинулася на подушку. Провалювалося у чорний колодязь сонця. — Бачите, бачите це? Вони не можуть керувати Історією, але можуть пов’язати свою владою le Père du Gel і le Fils du Gel і завдяки їм…
— Що ми скажемо князеві? Що ви йому скажете? Чому б то Зєйцов викинув вас із потяга?
— Залиште, панно, Зєйцовa в спокої. Нікого він не викинув.
— Ну, тоді хто? Таки Поченґлo? А може, турок? Той теж на вас заповзявся, є свідки. Багато цих кандидатів, якщо добре подумати, адже й капітан Прівєженський… Незабаром половина люкса хотітиме убити Бенедикта Ґерославського.
— Не Бенедикта Ґерославського. Брехню про Бенедикта Ґерославського. Якесь опудало з пророцтв святого Мартина. Угорського графа. Ворога Сибирьхожета. Сина Мороза.
— Та-а-ак. А великий гербовий перстень хто на пальці носить? Ви казали, що викинули його.
— Викинув. Він повернувся.
— Як це? Може в череві печеної риби?
Помацалося пальці.
— Де він подівся?
— Я сховала його з рештою ваших речей. Тож не бійтеся, отой револьвер також. Тітка й доктор Конєшин заопікувалися вами вночі, вони мусили вас роздягти, вбрати в піжаму…
Піднеслося повіку. Чорні післяобрази на мить відринули. Панна Єлена сиділа