Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

офіційного оголошення. Одна з найближчих моїх цілей — війна. Але вона починається раніше, ніж мені треба. На континенті надто нервують. Я передбачаю їхній план: вони бояться нас, вони намагатимуться уморити нас голодом. Довідка: харчів на острові вистачить на два тижні, не рахуючи живої худоби. За ці чотирнадцять днів ми повинні прорвати блокаду і підвезти консерви. Завдання важке, але здійсниме. Крім того, моїх агентів, що пред’явили чеки Роллінга, арештовано. Грошей у нас у касі немає. Триста п’ятдесят мільйонів доларів витрачено до останнього цента. Через тиждень ми повинні платити жалування, і якщо розплатимося чеками, робітники збунтуються і зупинять гіперболоїд. Отже, протягом семи днів ми зобов’язані добути гроші.

Засідання відбувалося в сутінки у ще не закінченому кабінеті Гаріна. Присутні були Чермак, інженер Шефер, Зоя, Шельга і Роллінг. Гарін, як завжди в хвилини небезпеки й розумового напруження, говорив, усміхаючись і погойдуючись на підборах, заклавши руки в кишені. Зоя головувала, тримаючи в руці молоточок. Чермак, маленький, нервовий, з запаленими очима, покашлявши, сказав:

— У другому законі Золотого острова сказано: ніхто не повинен намагатися проникнути у таємницю конструкції гіперболоїда. Кожен, хто доторкнеться хоча б до верхнього кожуха гіперболоїда, підлягає смертній карі.

— Так, — підтвердив Гарін, — такий закон.

— Для успішного завершення заходів, які ви намітили, знадобиться, аби одночасно працювали принаймні три гіперболоїди: один для здобуття грошей, другий для прориву блокади, третій для оборони острова. Вам доведеться зробити виняток із закону для двох помічників.

Запала мовчанка. Чоловіки стежили за димом сигар. Роллінг зосереджено нюхав люльку. Зоя повернула голову до Гаріна, Він сказав:

— Гаразд. (Легковажний жест). Опублікуйте. Виняток із другого закону робиться для двох людей на острові: для мадам Ламоль і…

Він весело перехилився через стіл і ляснув Шельгу по плечу:

— Йому, Шельзі, другій людині, довіряю таємницю апарата…

— Помилилися, товаришу, — відказав Шельга, знімаючи з плеча руку, — відмовляюся.

— Підстава?

— Не зобов’язаний пояснювати. Подумайте — самі здогадаєтесь.

— Я доручаю вам знищити американський флот.

— Справа приємна, що й казати. Не можу.

— Чому, чорт забирай?

— Як чому?.. Тому, що шлях слизький…

— Дивіться, Шельга…

— Дивлюсь…

У Гаріна сторчма стала борідка, блиснули зуби. Він стримався. Спитав тихо:

— Ви щось надумали?

— Моя лінія, Петре Петровичу, відкрита. Я нічого не приховую.

Коротка ця розмова велася по-російському. Ніхто, крім Зої, її не зрозумів.

Шельга знову заходився креслити закрутки на папері. Гарін сказав:

— Отже, помічником біля гіперболоїдів призначаю одну людину — мадам Ламоль. Якщо ви згодні, пані, — «Арізона» стоїть під парами, — вранці ви виходите в океан…

— Що я повинна робити в океані? — спитала Зоя.

— Грабувати всі судна, котрі зустрінуться на лініях Транспасифік. Через тиждень ми повинні заплатити робітникам.

98

О двадцять третій годині з флагманського лінійного корабля ескадри північно-морського флоту помітили стороннє тіло під сузір’ям Південного Хреста.

Голубуваті, як хвости комет, промені прожекторів, що обмахували зоряний небозвід, забігали і освітили стороннє тіло. Воно засвітилося. Сотні підзорних труб розгледіли металеву гондолу, прозорі кола гвинтів і на борту дирижабля літери П. і Г.

Затріщали вогняні сигнали на суднах. З флагманського корабля знялося чотири гідроплани і, гуркочучи, почали стрімко забирати до зірок. Ескадра, збільшуючи швидкість, йшла в кільватерному строю.

Гул літаків ставав дедалі прозоріший, дедалі слабший. І раптом повітряний корабель, до якого вони линули, зник з поля зору. Чимало підзорних труб було протерто носовичками. Корабель зник у нічному небі, скільки не мацали прожектори.

Та ось ледве долинуло такання кулемета: намацали. Такання увірвалося. В небі, перевертаючись, стрімко помчала вниз блискуча мушка. Ті, хто дивився в труби, ахнули, — це падав гідроплан і десь звалився в чорні хвилі. Що сталося?

І знову — так-так-так-так, — зацокали в небі кулемети, і так само увірвалося їхнє цокання, і один по одному всі три літаки промчали крізь промені прожекторів сторчма, штопорами бухнулися в океан. Застрибали вогняні сигнали з флагманського судна. Замиготіли до самісінького небокраю вогні: що сталося?

Потім усі побачили зовсім близько чорну рвану хмару, що линула проти вітру — поперек кільватерної лінії. Це знижувався повітряний корабель, охоплений димовою завісою. На флагмані подали сигнал: «Бережись, газ. Бережись, газ». Гаркнули зенітні гармати. І одразу на палубу, на містки, на бронебійні вежі впали, вибухаючи, газові бомби.

Перший загинув адмірал, двадцятивосьмирічний красень, який з гордості не надів маску: схопився за горло і впав із здутим, посинілим обличчям. За кілька секунд отруїлися всі, хто був на палубі, — протигази виявилися малопридатні. Флагманський корабель було атаковано невідомим газом.

Командування взяв на себе віце-адмірал. Крейсери лягли на правий галс і відкрили зенітний огонь. Три залпи потрясли ніч. Три блискавиці, вирвавшись із гармат, закривавили океан. Три рої сталевих дияволів, виючи сліпими головками, промчали хтозна-куди і, вибухнувши, осяяли зоряне небо.

Слідом за залпами з крейсерів знялося шестеро гідропланів, — усі екіпажі в масках. Було очевидно, що перші чотири апарати загинули, налетівши на отруєну димову завісу повітряного корабля. Питання нині стосувалося честі американського флоту. На суднах згасли вогні. Лишилися тільки зорі. У темряві чути було, як билися хвилі об сталеві борти та співали вгорі літаки.

Нарешті-бо!.. Так-так-так-так, — із сріблястого туману Чумацького Шляху долинуло такання кулеметів. Потім — наче там відкорковували пляшки. Це почалася атака гранатами. В зеніті засвітилася буро-чорним світлом хмарка, що клубочилася: з неї вислизнула, нахиливши тупий ніс, металева сигара. По верхньому гребені її стрибали вогненні язички. Вона мчала похило вниз, лишаючи по собі світний хвіст, і, вся охоплена полум’ям, упала за небосхилом. За півгодини з гідроплана