Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

Перемога дорого дісталася американській ескадрі: загинуло чотири літаки з усім екіпажем. Отруєно газами на смерть двадцять вісім офіцерів, в тому числі адмірал ескадри, і сто тридцять два матроси. Найприкріше було те, що, маючи такі втрати, чудові лінійні крейсери з потужною артилерією опинилися у становищі безкрилих пінгвінів: ворог бив їх згори (якимсь невідомим) газом як хотів. Треба було взяти реванш, показати справжню міць морської артилерії.

Такого змісту контр-адмірал тієї ж ночі надіслав до Вашінгтона донесення про всі пригоди морського бою. Він наполягав на бомбардуванні острова Негідників.

Відповідь морського міністра надійшла через добу: йти до вказаного острова і зрівняти його з хвилями океану.

— Ну що? — визивно спитав Гарін, кладучи на письмовий стіл навушники радіоприймача. (Засідання відбувалося в такому ж складі, опріч мадам Ламоль). — Ну що, вельмишановні панове? Можу поздоровити. Блокади більше не існує. Американському флотові віддано наказ про бомбардування острова.

Роллінг хитнувся, підвівся з крісла, люлька випала йому з рота, бузкові губи скривилися, наче він хотів і не міг вимовити якесь слово.

— Що з вами, старий? — спитав Гарін. — Вас так хвилює наближення рідного флоту? Не терпиться повісити мене на щоглі? Чи злякалися бомбардування? Безглуздо, звісно, аби ви розлетілися на мокрі шматочки від американського снаряда. Чи совість, чорт забирай, у вас заворушилась? Адже, що не кажіть, воюємо на ваші грошенята.

Гарін коротко засміявся, одвернувся від старого. Роллінг, так і не сказавши нічого, сів на місце, затулив землисте обличчя тремтячими руками.

— Ні, панове… Не ризикуючи можна наживати тільки три центи на долар. Ми йдемо зараз на величезний риск. Наш розвідувальний дирижабль чудово виконав завдання. Прошу вшанувати вставанням дванадцятеро загиблих, у тому числі командира дирижабля Олександра Івановича Волшина. З дирижабля встигли сповістити докладно про склад ескадри. Вісім лінійних крейсерів найновішого зразка, озброєних чотирма броньованими вежами, по три гармати в кожній. Після бою у них повинно лишитися не менше дванадцяти гідропланів. Крім того, легкі крейсери, есмінці й підводні човни. Якщо вважати удар кожного снаряда за сімдесят п’ять мільйонів кілограмів живої сили, залп усієї ескадри по острову в круглих цифрах дорівнюватиме мільярду кілограмів живої сили.

— Тим ліпше, тим ліпше, — прошепотів нарешті Роллінг.

— Перестаньте хникати, дідуню, соромно… Я й забув, панове, ми повинні подякувати містерові Роллінгу за люб’язно надані нам найновіші і поки що ще найсекретніші винаходи: газ під назвою «Чорний хрест». Завдяки йому наші пілоти скинули у воду чотири гідроплани і вивели з ладу флагманський корабель.

— Ні, я не надавав вам люб’язно «Чорного хреста», містере Гарін! — хрипко крикнув Роллінг. — Під дулом револьвера ви у мене вирвали наказ надіслати на острів балони з «Чорним хрестом».

Він задихнувся і, хитаючись, вийшов. Гарін почав розгортати план захисту острова. Нападу ескадри треба чекати на третю добу.

«Арізона» підняла піратський прапор.

Це зовсім не означало, що на ній замайоріло чорне з черепом та гомілковими кістками романтичне знамено морських розбійників. Нині хіба що тільки на пляшечках із сулемою зображали такі жахи.

Прапора, власне, на «Арізоні» не було піднято ніякого. Дві ґратчасті вежі з гіперболоїдами надто відрізняли її профіль від усіх суден на світі. Командував судном Янсен, підлеглий мадам Ламоль.

Чудове приміщення Зої — спальня, ванна, туалетна, салон — замкнуто на ключ. Зоя перебувала нагорі, в капітанській рубці, разом з Янсеном. Колишня розкіш — сині шовкові тенти, килими, подушки, крісла, — все сховано. Команду, набрану ще в Марселі, озброєно кольтами і короткими гвинтівками. Команді оголошено мету виходу в море і призи з кожного захопленого судна.

Усе вільне приміщення на яхті заповнили бідонами з бензином та прісною водою. Під час бокового вітру, під усіма вітрилами, на повну потужність чудових моторів роллс-ройс, «Арізона» мчала, як альбатрос, — з гребеня на гребінь розбурханим океаном.

— Вітер майже сім балів, капітане.

— Спустити марселі.

— Єсть, капітане.

— Зміняти кожної години вахти. Дозорця в бочку на грот.

— Єсть, капітане.

— Буде помічено вогні, негайно будити мене.

Янсен примружився на непроглядну пустелю океану. Місяць ще не сходив. Зорі запнула пелена. За всі ці п’ять діб шляху на північний захід його не покидало відчуття захопленого легкого тремтіння в усьому тілі. Що ж — з піратства жили прадіди. Він, кивнувши, попрощався з помічником і зайшов до каюти.

Низька комфортабельна, опоряджена шкірою і лакованим деревом капітанська каюта — строге житло самотнього моряка — була наповнена присутністю молодої жінки.

Передусім тут пахло парфумами… Ватажок піратів душилася так, що у мертвого б заворушилася селезінка. На спинку стільця недбало кинуто фланелеву спідничку й золотистий светр.

Мадам Ламоль спала на його койці (Янсен усі ці п’ять днів, не роздягаючись, лягав на шкіряний диванчик). Вона лежала на боці. Губи її трохи розтулені. Обличчя — осмагле морським вітром. Гола рука закладена за голову. Рум’янець од сну. Піратка!

Тяжким випробуванням була для Янсена оця войовнича ухвала мадам Ламоль поселитися разом з ним у капітанській каюті. З бойової точки зору — правильно. Йшли на розбій, можливо, — на смерть. Принаймні якби їх спіймали, обох повісили б поруч на щоглі.

Стоячи в каюті, духмяній од парфумів, він з відчаєм і захопленням дивився на миле обличчя, на своє кохання.

Можливо, причиною в усьому були вікінги,