Українська література » Фантастика » Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко

Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко

Читаємо онлайн Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко
описали дугу поруч із моїм обличчям. Я пригнувся. Ланцюг у руках Валька з вереском різав повітря.

- Діма, троє!

Я на мить повернувся назад. Інга вже відкинула першого із нападників і тепер працювала з другим. Я підстрибнув, намагаючись дістати останнього. Дістав. І розвернувся до Валька:

— Досить?

Він лаявся. Розгублено, зло. І кинувся на мене.

«Хлопці, південний міст…»

«Кістя вже у замку. Від рани…»

«Киньте зброю!»

"Я сам, я хочу додому ..."

Удар. Ще удар. Ще… Я ледве встигав повертатися. Удар.

«Обох вас треба було кінчати…»

«Ми не беремо полонених…»

«Завжди за всіх часів».

Долоня стиснулася на ефесі. Я відчув, як впивається в шкіру сталева насічка рукояті. І висмикнув меч із затріщалий перев'язі, розриваючи тугі шкіряні петлі.

Лезо перерубало сталевий ланцюжок, наче гнилий нитку. Уривок, що крутиться, блиснув, несучи в темряву. Хтось верескнув. Я скинув меч — звичним, навченим назавжди рухом. Валек присів, уникаючи удару, навіть не сів, а впав навколішки. І отримав удар коліном в обличчя. Розтягнувшись на асфальті, він намагався заслонитися розчепіреними пальцями.

Перехоплюючи меч двома руками, я заніс його над тілом, що смикається. Почув істеричний, поросячий вереск. І крик, що його перекриває Інгін.

- Не смій!

…Синє світло ліхтарів танцювало на лезі меча. Скорчені тіні розповзалися на всі боки. Я торкнувся клинка. Прошепотів, не чуючи свого голосу:

— Сволота… Ти й тут…

Долонею обхопивши лезо, я плазом ударив меч об коліно. Лезо хруснуло.

— Сволота…

Я ламав клинок, не відчуваючи болю в поранених пальцях.

— Сволота…

Уламки беззвучно падали на брудну, забруднену землю.

— Ти й тут зі мною… Назавжди, га? Назавжди?

Уламок ефесу безглуздо стирчав зі стисненої, скам'янілої долоні. Я вдарив рукою по шорсткій кам'яній стіні. Вибиваючи його з пензля. Сліпо ступив убік, натрапив на лавку, де сидів хвилину тому, завмер, ковтаючи гаряче вологе повітря.

— Не треба… Дімко… Не плач, ти ж сильний… Ти ж навіть там не боявся. Діма… Не плач…

Інга схлипувала, притискаючись до мене.

— Все минеться. Правда… Не плач. Заспокойся…

Я опустив голову, зариваючись обличчям у її волосся. І тихо засміявся. Мене било нервове тремтіння, і сміх судорожними поштовхами виплескувався з легень.

— Інго… Як смішно, Інга… Я не можу тебе обійняти, у мене всі руки в скалках. Інга…

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Автор дякує Інзі, Дімі, Тимурі, Іллі, Сержану, які допомагали писати цю книгу своїми порадами і самим фактом свого існування.

Він вірить, що в дитинстві, коли кожен двір — острів,

Відгуки про книгу Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: