Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко
Ненависть зробила мене розумнішою.
— Як довго він гасне, сволота?
- Півциклу.
Мій меч притулився до горла Екскурсовода так швидко, що на підлогу впало кілька шоколадних пір'їн.
- Переведи на наш час!
— Шість-вісім годин, — неохоче сказав прибулець.
- Де він?
— За стіною, — з пригніченим мені глузуванням сказав Екскурсовод. — Стіна піднімається за сигналом пульта. Пульт знеструмлений.
Я безпорадно глянув на хлопців. І побачив Тимура з випромінювачем чергового лотанця у руці.
- Динаміту немає, обійдемося цим, - сказав він. — Що тут можна натиснути?
…Стіну розбило ще ефектніше, ніж вхідну діафрагму. Можливо, Тимур випадково дав велику потужність?
За понівеченою сталлю була зовсім маленька кімната. З полицями по стінах, де безладно лежали одяг і валізи, пов'язані шпагатом книги і портативні магнітофони. І кілька фотоапаратів у шкіряних чохлах.
У центрі кімнати, мерехтячи зеленувато-блакитним світлом, плавало без жодної опори кругле дзеркало метрового діаметру.
Обпалюючись об гарячий метал, я забрався до кімнати. Підійшов до колу, що світилося.
Це було не дзеркало. Тремтлива плівка, повітря, що коливається, хмарка кольорового пилу. Зибке коло, за яким гойдалися темні соснові гілки і стовбичилася жовтіючи осіння трава. Невловима грань, за якою був крутий схил, що спускався до шосе, і сонце, що заходить, відбивається в прозорому пляшковому уламку.
- Він? - прошепотів я.
Екскурсовод був поруч - його втягли за мною Кріс та Тимур.
- Він.
- Як користуватися?
- Просто увійти.
Увійти! Просто увійти! І повернутись на Землю! Мене охопив сміх. Я торкнувся пальцями мерехтливої плівки і відчув холод земного вітру. Він пахне восени цього вечора. Він поряд, за межею гіперпереходу. Вітер не хоче вриватися в задушливі каюти корабля, він чекає на нас. Ми прийдемо.
— Кільце звужується, Дімо, — Кріс торкнувся мого плеча.
Я здригнувся. Так, обручка стала сантиметрів на п'ять уже. Ще півгодини і воно зникне. Ще десять хвилин...
І в нього буде неможливо пролізти.
- Як його зупинити? Як? Говори! — я затрусив Екскурсовода, вчепившись у м'які, вкриті слизьким пухом плечі.
- Реактор зруйнований. Перехід згасне, — байдуже сказав він.
Я повернувся до хлопців, випустивши чужинця. Впіймав поглядом Інгу. Кивнув. Вона здригнулася.
— Потім… Нехай інші, Дімо…
— Не час, — благально сказав я. І раптом закричав: — Лезь! Швидше, дурненька!
Тимур підхопив Інгу за пояс, з несподіваною силою підніс до кружку, що вагався на півметровій висоті. Йому допоміг Кріс, прошепотів:
— Краще ногами вперед… не вдаришся…
- Ногами? — Тимур насупився.
— Нісенітниця…
Я дивився на екскурсовода.