Майстри часу - Іван Антонович Кочерга

каналiя, знову на яку-небудь… курку. Яка, власне кажучи, несправедливiсть: менi й не снилися такi грошi, а для нього вони — каприз, дрiбниця, цiна однiєї курки. Двадцять три тисячi! Цiлий капiтал, багатство, воля, щастя, чужi країни, море. А для нього — дурна курка. Якби його стукнув удар, що давно на нього чекає, — цi грошi були б моїми. Адже ж вiн нiкому не говорив, що дав їх менi — навiть дружинi. (Ходить схвильований по кiмнатi). Хто це говорив щось таке про удар, про паралiч? (Тре чоло). Ах, це той химерний механiк з зубним болем!

Носильник (входить з пiдносом, на якому стоїть пляшка нарзану та склянка, i становить це все на стiл). Скоро вже ваш поїзд.

Юркевич. А, так! Я передумав, я не поїду сьогоднi. Ось вiзьмiть. (Дає йому грошi).

Носильник. Уклiнно дякую. Накажете вiзника?

Юркевич. Да… нi… Не треба. Кому це нарзан?

Носильник (бiля стола, вiдкриваючи пляшку). Це граф звелiв сюди подати, пан Лундишев. (Юркевич ходить по кiмнатi). Пане добродiю, це не ваш цукерок?

Юркевич. Який цукерок?

Носильник. Та ось маленький, неначе горошинка — пiлюля.

Юркевич (схвильований). Де?

Носильник (пiдiймає руку, затиснувши мiж двома пальцями пiлюльку). Осьдечки, була на столi, мабуть, закотилася ранiше.

Юркевич (надзвичайно схвильований). Це… це його! Дванадцята пiлюлька механiка з зубним болем!

Носильник. Чого?

Юркевич. Так, так, це моя пiлюлька. (Вихоплює пiлюльку в носильника). Я її загубив. Iдiть. (Носильник виходить, а Юркевич стоїть на авансценi з пiлюлькою в руцi). Ми її шукали на пiдлозi, а вiн впустив її на стiл i не помiтив… Дванадцята пiлюлька. Яка страшна спокуса — можна подумати, що це навмисне… та ще в таку хвилину. (Пiдходить до стола). Розкрита… Цей химерний механiк казав, що… паралiч, удар — жоден лiкар не вiдкриє отрути… тодi… тодi двадцять три тисячi мої — багатий, вiльний — i Лiда! О, яка ганьба — невже ж я можу дiйти до такої пiдлоти! Здається, хтось iде… А проте… а проте йому все одно не прожити й року — гидкий дiдуган! А сюди йдуть! Будь же ти проклятий! (Опускає пiлюльку в пляшку, закриває i збовтує, весь час озираючись),

VII

Вiдчиняються дверi. Юркевич вiдскакує вiд стола. Входить Лундишев.

Лундишев (весело). Ну, зараз буде ваш поїзд! Все йде чудово. (Сiдає за стiл). Втомився. Отже, покладаюсь на вас, мiй дорогий. Дивiться ж, якомога скорiш назад. Привезiть курочку i їдьте знову на здоров'я. (Бере пляшку).

Входить Оля Черевко, молода гарненька жiнка, охайно, але бiдно вдягнена, в хустцi.

Нерiшуче пiдходить до Лундишева.

Оля. Валерiане Сергiйовичу, можна до вас?

Лундишев (ставить пляшку i обертається). А? Що? А, це ти, Олю! (Сухо). Чого тобi треба?

Оля (нерiшуче). Я… я нiчого… Але дiтей жаль. Допоможiть нам, Валерiане Сергiйовичу!

Лундишев. Тобi? Допомогти? (Єхидно). А що ж твiй чоловiк, забастовщик цей твiй знаменитий?

Оля. Ви ж знаєте, Валерiане Сергiйовичу, його заарештовано. Ось уже два мiсяцi сидимо без копiйки.

Лундишев. Ага, заарештовано, кажеш, — ось як.

Оля. Дiти голоднi, в хатi нiчого немає, все продали. Допоможiть нам, Валерiане Сергiйовичуi Я ж не грошей прошу. Дайте нам хоч пару курочок з вашого заводу — хоч яєчка свої будуть — дiтям. Адже ж у вас багато.

Лундишев. А, ось воно що! Ну, то знай же, моя мила (енергiйно): кому завгодно дам, першому пройдисвiтовi дам, а тобi нiколи. Дiти, кажеш, голоднi? А навiщо за бунтiвника виходила? Зле тобi у нас було, погано? Я тобi курку дам, а завтра твiй чоловiк менi червоного пiвня на садибу пустить? Нi, голубочко, сама вибирала, сама тепер i карайся. Iди, йди, я, брат, з революцiонерами та бунтарями i говорить не хочу. Прощай!

Оля, зiтхнувши, виходить.

Лундишев. Бачили? Жiнчина вихованка. Жила в нас як у раю, та на тобi — з бунтiвником зв'язалася. З якимсь машинiстом тутешнiм. Ха! А тепер голубчика злапали за хорошi дiла. Фу, навiть у пiт кинуло вiд злостi! Ну, то з богом! їдьте, мiй дорогий, бажаю вам удачi. (Знову бере пляшку). Фу!

Юркевич. Ну й мерзота ж ти, як я тепер бачу! Пардон, пробачте, граф! (Боже мiй, вiн зараз буде пити!) Може, ви дозволите менi поїхати не той… не сьогоднi, а днiв через чотири?

Лундишев (ставить пляшку i схоплюється). Та що ви, глузуєте, батеньку? Та ви з глузду з'їхали! Фу! Та я боюсь, що й тепер уже спiзнився — може, її вже й купили. Лорд Дурлей, принц Уельський… Тут кожна хвилина дорога, а вiн… То тодi скажiть прямо, я свого гувернера пошлю. Фу, навiть у пiт кинуло! (Сiдає).

Юркевич (злякано). Нi, нi, нiчого, нiчого — я можу й сьогоднi. Я можу. Це я так. (Ну, тодi пий, негiднику, виряджайся до диявола!)

Лундишев. Ну, а коли можете, то нiчого й морочить… Фу, як пити хочеться! (Нахиляє пляшку).

Юркевич. Стривайте, не пийте! Здається, муха в пляшцi!

Лундишев (ставить пляшку). Муха? Де? Так ось якраз до речi: давайте їй, голубе, часом трохи комах— ну, там мушку пiймайте, кузьку яку-небудь — вона це любить.

Юркевич (зводить стиснутий кулак i робить крок до стола).

Лундишев. Ну, здається, все. Бажаю й вам пiдхопити собi в Парижi гарненьку курочку. (Наливає воду i пiдносить склянку до рота). За вашу i мою курочку!

VIII

Входить Лiда.