Король стрільців - Іван Керницький

М о л о д е ц ь к и й. Більша, як тобі здається. Бачиш, слово чести даю, ми вже така дідівська нація: у нас що крок, то або поет, або мученик, або революціонер, як то десь в ґазеті писало. А нам треба добрих спеціялістів, добрих купців, добрих ремісників, промисловців, фабрикантів, людей рухливих, підприємливих, з ініціятивою, бо лише тоді зможемо розростися в повнокровну націю; а так, то скапцаніємо начисто, присяй Богу!

П о е т.   Е, що тут говорити… Та нам усього треба: своїх купців, своїх шевців, своїх міліонерів, своїх винахідників, своїх філософів… А щодо наших поетів, то не думай собі, що вони вже зовсім не здібні до практичного життя. Не бійся, біда всього навчить! От, я сам маю закінчений 2-літній кооперативний курс, але на біса він мені здався? Панів спортсменів — у нас розхапують, а наш брат у кожного за помело.

М о л о д е ц ь к и й.   Ну, бачиш, такий тепер світ настав. Колись, за часів «Молодої Музи», коли поети носили довге волосся і широкі чорні бинди під бородою, тоді їх розхапували, тепер — спортсменів розхапують, а колись прийде час, що будуть, наприклад, молочарів розхапувати, і так в колісце. Бо люди, як діти: завжди хочуть мати свіжу розвагу.

П о е т.   Слухай, Славку, я не є противник спорту, я вповні розумію його виховне значення для нашої нації. Така, скажім, Німеччина… а втім — я на тому добре не знаюся… Все ж таки вже старинні греки казали: «в здоровому тілі — здорова душа». Я навіть написав один вірш під заголовком «Ода до дискоболя». Можу тобі прочитати… (витягає жмут своїх поезій).

М о л о д е ц ь к и й   (з острахом). Ні, ні, бійся Бога, роби все, що хочеш, тільки ти не читай мені своїх поезій! Я вірю, що вони ґеніальні, отже — навіщо читати?

П о е т.   Бо все ж я таки думаю, що майбутні покоління не будуть міряти нашої культури кількістю зістрілених «голів», лише кількістю виданих книжок.

М о л о д е ц ь к и й.   Напевно! Напевно! (помітив когось у дверях). Важаннячко, пане докторе, слуга понижений!

К л і щ и к.   Добридень, добридень. Е… пане маґістер, був тут, може, пан директор Бас?

М о л о д е ц ь к и й.   Перед хвилиною вийшов, пане докторе. Питався за вами, шукав вас. Прошу, що подати, молочко, сметанку? Свіжа, добра, пишна сметанка.

К л і щ и к.   Е… дякую, сметанку попрошу… Шукав за мною?.. Ну, от: я за ним шукаю, а він за мною шукає, і ми так взаємно шукаємо себе…

М о л о д е ц ь к и й.   Раз сметанка, прошу! Свіжа, добра, вітамінова. Так, пане докторе, пан директор шукав за вами, випитував про вас і був, як звичайно, дуже стурбований клюбними справами. Казав, що ви повинні були сьогодні одержати якусь важливу телеграму.

К л і щ и к   (перестає пити). Е… як, прошу? Я повинен був дістати телеграму? Е… це виключене, пане маґістер, то, власне, пан директор повинен був її одержати. Це непорозуміння, я то мушу зараз вияснити. Е… айн момент! Куди тепер пішов пан директор?

М о л о д е ц ь к и й.   В цій порі він завжди заглядає до фабрики.

К л і щ и к.   А, так, так, слушно. Е… я плачу?

І р к а   (входить, в купелевому плащі, з парасолькою). Добридень!

М о л о д е ц ь к и й   (улесливо). А, цілую ручки, панно Ірусю, вітаємо, вітаємо!

К л і щ и к   (теж помітно оживлений). Е… це ти, Іро? (Цілує її в руку).

І р к а.   Юрку, навчися вже раз, що на курорті не слід цілувати пань у руку. Але добре, що ти є із своїм апаратом. Знаменито! Підемо зараз у двійку на Гук, зробиш мені знимку на тому скельному зломі, що його звідкись учора вода принесла.

К л і щ и к.   Е… коли, бачиш… А тобі дуже спішно з тою знимкою?

І р к а.   Авжеж, що так. Потім вода втече, і все пропало.

К л і щ и к.   Я думаю, що вона за десять хвилин ще не втече.

І р к а.   Нічого мене не обходить, що ти думаєш. Ходи зараз на Гук! (Тягне його за руку).

К л і щ и к.   Е… Іро, айн момент! Пробач мені, але я мушу зараз бачитися з татком в дуже важній справі.

І р к а   (глумливо). В дуже важній справі… Мабуть, знову міняєте або купуєте якесь «крило» або «поміч»?

К л і щ и к.   Е… правого лучника, правого лучника!

І р к а.   Чи я не кажу? Ну, й дібралися ви обидва з татком, як сіамські брати. Боже, це ж справді треба мати не всіх вдома, щоб так цілими днями нічим більше не цікавитись, тільки спортом.

К л і щ и к.   Іро, я лише на хвилину!

М о л о д е ц ь к и й   (прискакує до Ірки). Ірусю, дозвольте мені служити вам моєю «Ляйкою». Першокласний апарат, слово чести даю. Я щойно вчора заложив новий фільм. На сонці — вийдете божесько, прекрасно!

І р к а.   Що ви кажете?

К л і щ и к.   Іро, я… я… лише…

М о л о д е ц ь к и й   (в захопленні). Ірусю, ви будете на тій скалі подібні до Венери, що вийшла з морської піни і чарівною Киркою розложилася принадно на скельному зломі. А довкруги вас шумітимуть грізно спінені хвилі із срібними гривами, але ви не лякайтесь. Бо біля вас буде хтось, готовий кожної хвилини скочити за вами у самий вир, пірнути в безодню. (Помітив, що Ірка приглядається до поета). А, панно Ірусю, дозвольте, ось мій товариш із шкільної лавки, поет, творець, завдаток на генія, прийшов сюди, в наші гори, шукати натхнення на лоні природи.

П о е т   (знесмілений, схопився з крісла). Я… я…

І р к а   (подає йому руку). Ах, ви приїхали сюди за натхненням?

П о е т   Так… Ні… Я, властиво…

К л і щ и к. Іро, пробач, я лише на момент! (Вибігає).

М о л о д е ц ь к и й.   Ірусю, вже йдемо, я лише скочу нагору по апарат! (Побіг до себе на поверх).

І р к а.   Ви надовго вибрались у наші гори?

П о е т   (заїкуючись). Я ще не знаю… Це залежить…