Король стрільців - Іван Керницький
П о е т. Слухай, Славку, я собі уявляю його чорну розпуку, але скажи мені, ради Бога, що це все має спільного з моєю посадою і з моєю збіркою поезій?
М о л о д е ц ь к и й. Мой, в тому той сук, що має. Ти знаєш, як цей феномен від копаного м’яча називається?
П о е т. Ні!
М о л о д е ц ь к и й. А бачиш! Не знаєш в чому річ і скачеш до мене. Отже я тобі скажу, як він називається: Ґеньо Скакун, розумієш? Так, так, так, Ґеньо Скакун!
П о е т. Ну то щось так, як я…
М о л о д е ц ь к и й. Ага, так само, як ти, йота в йоту. Мой! І що ти на це скажеш? Ти не робиш з того чудесного збігу обставин жадних висновків?
П о е т (здвигає плечима). Ні!
М о л о д е ц ь к и й. Даруй, але якщо так, то ти є круглий ідіот!
П о е т. Слухай, я тебе дуже перепрошую, але ти мене…
М о л о д е ц ь к и й. Перепрошуй — не перепрошуй, а я тобі ще раз скажу, що ти ідіот. Слухай, та ж ти не бачиш, що само щастя всміхається до тебе, що ласкаві боги беруть тебе в свою опіку, що провидіння Боже висить над твоєю закобзареною головою? Нема одного Скакуна — є другий. Без зайвого міркування, без надуми зголосишся сьогодні до Баса, як футболіст, дістанеш посаду за 300 злотих, восени видаєш збірку поезій, а навесну маєш нагороду Нобеля. Вже, вже, вже, не переч, не протестуй, для мене справа вирішена. Ну!.. Камінь мені звалився з грудей!.. Маєш посаду! Маєш посаду!..
П о е т (остовпілий). Славку, а може, ти дістав сонячний удар?
М о л о д е ц ь к и й (бере його за руку). Ґеню, поговорім на розум! Я знаю, що з тобою важко на розум говорити, бо ти поет, але — попробуймо. Слухай! Лови нагоду! Лови день! Лови момент! Це кличі нашої епохи. А нагоду маєш прекрасну, вимріяну, слово чести даю. Подумай, хоч це тобі важко приходить, бо ти поет, я знаю, тут очікують, мов спасіння, Скакуна-копуна. Нема його. Щез! Зник! Пропав, як камінь в воду. Але зате є Скакун-поет, що мусить конче роздобути гроші на видання збірки поезій. Що ж ти робиш?
П о е т. Я не знаю.
М о л о д е ц ь к и й (лагідно). Зовсім просто: приходиш до Баса і кажеш: я є той Скакун-копун, якого ви чекаєте.
П о е т. Я?
М о л о д е ц ь к и й. Ти, ти, ти!
П о е т. Але ж то неможлива річ.
М о л о д е ц ь к и й. Сказав філософ: хто не хоче осягнути надзвичайного, не осягне нічого звичайного. Для досягнення мети добрі всі засоби. А твоя мета — така велика, така достойна. Та ж ти це робиш для української культури і літератури.
П о е т. Ні! Навіть для української культури я не буду робити з себе блазня.
М о л о д е ц ь к и й. Мусиш, Ґеню, мусиш! Мусиш тут запінитися!
П о е т. Бійся Бога, але я навіть не вмію копнути м’яча…
М о л о д е ц ь к и й. І не мусиш, слово чести найсвятіше!.. Як прийде до змагань, то ти занедужаєш або ногу собі зломиш, але посади тримайся руками і ногами. Посада — це свята річ! І пам’ятай: твоя книжка!
П о е т. Ну, а коли Бас знає особисто того другого Скакуна і пізнає, що я не той Скакун, якого йому треба?
М о л о д е ц ь к и й. А власне, що не знає! Бо копунам ніхто не дивиться в лице, тільки на ноги, а ноги люди мають менш-більш однакові. А втім — я беру цілий той крам на свої плечі. Я вже все так влаштую, що буде гаразд, ти навіть не мусиш губу роззявлювати. Горі імієм серця, потомку муз і сину Аполлона! Здайся на мене, як на чотири тузи.
ЯВА 13
Вбігає Бас, дуже сердитий, за ним — спантеличений Кліщик.
Б а с. Кліщик! Кліщик! Я тебе не знаю, я з тобою не говорю! Не признавайся до мене, веґ, веґ, мені з очей! То є скандал, якого ще світ не бачив! Як то: ти все те знав і нічого мені не сказав?
К л і щ и к. Е… пане директоре, та… я… нічого не знав, це були тільки такі поголоски, що той Скакун — дуже непевний тип і нема йому що вірити. Але я не хотів вас тривожити.
Б а с. Герр Ґот, ти мене не хотів тривожити? А це що? (Тиче йому під ніс листа). Ніж до горла, нокавт в першій рунді, розумієш? (Ломить руки). Авс! Лежимо на обох лопатках!
К л і щ и к. Е… пане директоре, на мою думку, ще ніщо не втрачене. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Б а с. Кліщик — все втрачене, розумієш? Авс, капут, і крапка! Нема рятунку! Нема рятунку! За два тижні вирішні змагання, а з ким я виїду на правому лучнику?
М о л о д е ц ь к и й (до поета). Мой, тепер або ніколи! (До Баса). Пане директоре…
Б а с. Веґ, веґ, мені з грища з вашим молочком і сметаною! Геть, щезайте мені з очей! Правий лучник! Де я тепер візьму правого лучника?.. Кліщику, чого стоїш, як мумія фараонська, ну, говори щось, ну, кажи щось!
К л і щ и к. Е… пане директоре…
Б а с. Мовчати! Я тебе не знаю! Я з тобою не говорю!
М о л о д е ц ь к и й. Пробачте, пане директоре, на хвилиночку.