Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу

Вiвi. Перемога буде на моєму боцi, бо менi не треба нiчого, крiм залiзничного квитка до Лондона, а там я можу другого ж таки дня розпочати сама заробляти собi на хлiб, допомагаючи Гонорiї. Окрiм того, в мене нема нiякихтаємниць, а в неї, здається, є. Це моя перевага над матiр’ю, й коли буде треба, то я з неї скористаюся.

Пред (вражений). Нi, панно Ворен, в жодному разi! Ви не дозволите собi цього зробити.

Вiвi. То скажiть, чому цього не можна.

Пред. Аж нiяк не можу. Спитайте ваше власне серце. (Вона посмiхається з його сентиментальности). Окрiм того, ви можете бути з нею надто смiливi. Коли ж ваша мати гнiвається, з нею жартувати небезпечно.

Вiвi. Ви мене не злякаєте, пане Преде. Того разу на Ченсерi-Лейн я мала нагоду добре розпiзнати двох жiнок, дуже подiбних до моєї матерi, що приходили до Гонорiї на пораду. Будьте певнi, перемога моя буде. Але якщо я, не знаючи нiчого, завдам їй бiльшого жалю, нiж потрiбно, то пам’ятайте, що це ви вiдмовилися менi розкрити всю правду. Ну, годi про це. (Бере свiй стiлець i знов тим самим потужним розмахом переносить його ближче до ґамака).

Пред (не витримавши, нарештi зважується). Ще слово, панно Ворен. Краще я вже вам скажу. Це дуже важко, але...

Панi Воренi сер Джордж Крофтс з’являються перед ворiтьми. Панi Ворен — жiнка мiж 40 й 50 роками, на вроду не погана, чепурно вдягнена, на головi блискучий капелюх; яскравого кольору блуза з модними рукавами щiльно облягає бюст. Трохи вередлива й владна, але загалом поставна й бадьора жiнказайдиголова.

Крофтс — високий огрядний чоловiк, рокiв щось iз 50, по-модному вбраний, наче молодий гульвiса. Гугнявий глухий голос, що зовсiм не пасує до його потужної постатi. Чисто поголенi щелепи, як у бульдоґа, великi плескуватi вуха й груба шия, — загалом найогиднiше поєднання дiлка, спортсмена й джиґуна в однiй особi.

Вiвi. Аж ось i вони. (Іде їм назустрiч; вони ввiходять до саду). Добридень, мамо. Пан Пред чекає на вас уже з пiвгодини.

Панi Ворен. Коли ви чекали, Преддi, то вам нiхто не винен. Я сподiвалася, у вас стане розуму догадатись, що я приїду тригодинним потягом. Вiвi, мила, одягни капелюха, бо запечешся на сонцi. А я й забула вас познайомити. Сер Джордж Крофтс, маленька Вiвi. (Крофтс надзвичайно поштиво наближається до Вiвi. Вона киває, але не рухається, щоб подати руку).

Крофтс. Чи смiю я стиснути вашу руку, панно? Менi здається, немов я здавна знаю вас, як дочку панi Ворен, мого давнього друга.

Вiвi (кинувши на нього шпаркий погляд). Як хочете. (Бере його делiкатно простягнену руку й так стискає, що вiн широко розплющує очi; потiм вiдвертається й каже матерi). Ходiмо до хати, чи, може, я принесу ще два стiльцi? (Іде на ґанок по стiльцi).

Панi Ворен. Ну, Джордже, що ви про неї скажете?

Крофтс (скривившись од болю). Рука в неї дужа. Ви з нею здоровкалися, Преде?

Пред. Здоровкався. Це нiчого, зараз перестане.

Крофтс. Сподiваюсь. (Вiвi вертається з двома стiльцями. Вiн бiжить їй допомогти). Дозвольте, я сам.

Панi Ворен (дбайливо). Пусти, любко, нехай тобi поможе сер Джордж.

Вiвi (майже жбурляє в нього стiльцi). Берiть! (Обтрушує з рук порох i звертається до панi Ворен). Чаю не хочете?

Панi Ворен (сiдає на Предове мiсце й обмахується вiялом). Умираю вiд спраги.

Вiвi. Добре, зараз накажу подати. (Іде до котеджу. Тимчасом сер Джордж нарештi впорався з своїм стiльцем, розгорнув його й поставив поруч iз панi Ворен. Другий стiлець вiн жбурляє на траву, а сам сiдає з зажуреним трохи торопленим виглядом, засунувши кiнець свого цiпка собi до рота. Пред, досi не заспокоївшись, походжає по правiй половинi саду).

Панi Ворен (указуючи на Крофтса, каже Предовi). Подивiться на нього, Преддi. Весело виглядає, правда? Три роки вiн до мене чiплявсь, щоб я показала йому свою доньку; сьогоднi я вволила його волю, а вiн сидить нi в сих нi в тих. (Шпарко). Джордже! Сiдайте рiвнiше й витягнiть цiпок iз рота. (Крофтс похмуро скоряється).

Пред. Менi здаєтеся — хай це вас не образить — краще нам перестати вважати її за малу дiвчину. Бачте, вонавизначилась у науцi; i побачивши її, я починаю думати, що вона, може, старiша за всiх нас.

Панi Ворен (смiється). Джордже, ви чули? Старiша за всiх нас! Отже, вона неабияк приголомшила вас своєю вченiстю.

Пред. Молодь надзвичайно ображається, коли з нею так поводяться.

Панi Ворен. Це правда; тiльки молодi доводиться до цього звикнути й ще багато до чого. Це не ваша справа, Преддi. Я не гiрш од вас знаю, як поводитися з моєю дитиною. (Пред поважно хитає головою й походжає по саду, заклавши руки за спину. Панi Ворен удавано смiється, але дивиться йому вслiд, помiтно стурбована, й шепоче Крофтсовi). Що йому таке? Чому це його так турбує?

Крофтс (похмуро). Ви боїтеся Преда.

Панi Ворен. Що! Я! Боюсь нашого Преддi! Тож вiн i мухи не зачепить.

Крофтс. Ви його боїтеся.

Панi Ворен (розгнiвана). Будьте ласкавi, не лiзьте до моїх справ i не зганяйте на менi вашого поганого настрою. Нехай уже кого iншого, а вас то я справдi не боюся. Коли не вмiєте бути чемним, то їдьте собi додому. (Встає й, повернувшись до нього спиною, опиняється вiч-на-вiч з Предом). Годi вам, Преддi. Я знаю, що всьому причина — ваше добре серце. Ви боїтесь, що я буду з нею надто сувора.

Пред. Вам, здається, Кiттi, що я на вас образився. Нi, не думайте цього. Але ж ви знаєте, що я частенько помiчаю те, чого ви не бачите; i хоч ви нiколи не слухаєте моїх порад, а iнодi потiм самi визнаєте, що слiд би було послухати.

Панi Ворен. То що ж ви тепер помiтили?

Пред. Лиш те, що Вiвi — доросла жiнка. Прошу вас, Кiттi, поважайте її.

Панi Ворен (щиро дивуючись). Щоб я поважала мою власну дочку! Іще чого!

Вiвi (з’являється на дверях котеджу й кличе матiр). Коли хочете, мамо, то пройдiть до моєї кiмнати й переодягнiться перед чаєм.

Панi Ворен. Добре, любко. (Дружньо всмiхається Предовi й поплескує його долонею по щоцi; потiм iде на ґанок i ввiходить у котедж слiдом за Вiвi).

Крофтс (нишком). Послухайте, Преде.

Пред. Слухаю.

Крофтс. Я вас хочу спитати дещо — мiж нами.

Пред. Гаразд. (Бере стiльця панi Ворен i сiдає близенько до Крофтса).

Крофтс. Це добре, бо вони нас могли б почути