Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Пред (розчарований). Оце так iсторiя! Ви дуже практично пiдiйшли до цiєї справи.
Вiвi. А ви були певнi, що я непрактична?
Пред. Нi, панно Ворен. Але, на мою думку, практичнiсть є не тiльки в тому, щоб зважити зусилля, витраченi на здобуття цiєї почесної нагороди, а також i в тому, щоб оцiнити освiту, яку вам це дало.
Вiвi. Нiчого сказати, освiта! Мiй любий пане Преде, хiба ви не знаєте, що значать такi iспити з математики? Це значить шiсть — вiсiм годин на день сидiти й товкти математику й тiльки математику, нiчого, окрiм математики. Про мене йде така слава, нiби я щось розумiю в науцi; а справдi я знаю тiльки те, що зв’язано з математикою. Я вмiю робити обчислення для iнженерiв, електротехнiкiв, страхових товариств; а про iнженерне мистецтво, електротехнiку, страхування я не знаю майже нiчого. Я не знаю як слiд навiть арифметики. Окрiм математики, тенiсу, їжi, спання, їзди на велосипедi й прогулянок, я бiльший неук, бiльший варвар, нiж перша-лiпша жiнка, що не дбала про iспит з нагородою.
Пред (обурений). Яка жахлива, гидка, пiдла система! Я так i знав! Я зрозумiв одразу, що це є смерть всього, що нас чарує в жiнцi.
Вiвi. Ну, коли так, то це ще бiда невелика. Менi це стане в пригодi, запевняю вас.
Пред. Невже? Як саме?
Вiвi. Я найму собi мебльованi кiмнати в Сiтi й працюватиму коло обчислень для страхових товариств i коло нотарiальних справ. Прикриваючись цими заняттями, я вiзьмуся до адвокатури, а також увесь цей час потроху гратиму на бiржi. Я навмисно сюди приїхала, щоб простудiювати юридичну лiтературу, — зовсiм не на те, щоб вiдпочити, як гадає моя мати. Ненавиджу вiдпочинок.
Пред. Вiд ваших слiв кров холоне в жилах. Невже в вашому життi нема краси, нема романтики?
Вiвi. Менi це байдуже, запевняю вас.
Пред. Не може бути.
Вiвi. Це щира правда. Я люблю працювати й одержувати за це грошi. Коли я втомлена пiсля роботи, я люблю вигiдне крiсло, сиґари, трохи вiскi й гарний детективний роман.
Пред (не тямлячи себе вiд обурення). Я не йму цьому вiри. Я артист, i я не можу цьому повiрити, вiдмовляюсявiрити. (В захватi). Ах, люба панно Ворен, либонь, ви ще не знаєте, який дивний свiт може вiдкрити вам мистецтво.
Вiвi. Чому не знаю? В минулому травнi й червнi я гостювала аж шiсть тижнiв у Гонорiї Фрейзер у Лондонi. Мама була певна, що ми з нею оглядаємо визначнi пам’ятки, а справдi я щодня ходила до її контори в Ченсерi-Лейн, робила для неї рiзнi обчислення й взагалi допомагала їй, як може допомогти новак у цiй справi. Вечорами ми курили сиґари й розмовляли; ми нiкуди з нею не ходили, хiба що тiльки подихати свiжим повiтрям. Менi нiколи не було так весело, як тодi. Я сплатила всi свої борги й до того ще задурно оговталася в її професiї.
Пред. Схаменiться, панно Ворен, де ви тут бачите мистецтво?
Вiвi. Заждiть трохи, я ще не скiнчила. Саме тодi мене запросили до себе артистки з Фiцджонс-Евеню; одна з них училася разом зо мною в Ньюнгемi. Вони повели мене до Нацiональної картинної ґалерiї, до опери й до концерту, де ввесь вечiр оркестр грав Бетховена, Ваґнера тощо. Нiзащо в свiтi я б не погодилася знов витерпiти це. Щоб їх не образити, я мовчала; але на третiй день терпцю менi не стало, й я їм усiм сказала в вiчi, що не можу бiльше, й знов повернулася до Ченсерi-Лейн. Ну, тепер ви знаєте, яка з мене «чудова сучасна панна». Як ви гадаєте, я порозумiюся з моєю матiр’ю?
Пред (у замiшаннi). Спо... сподiваюсь, що...
Вiвi. Менi не те цiкаве, чого ви сподiваєтесь, а те, що ви гадаєте.
Пред. Ну, то правду кажучи, я боюся, що ваша мати буде трiшки розчарована. Не тому, щоб ви мали якiсь вади, я не хотiв цього сказати. Але ви так мало подiбнi до її iдеалу.
Вiвi. А який її iдеал?
Пред. Ви певно спостерегли, панно Ворен, що коли хто незадоволений iз власного виховання, то вiн звичайно гадає, що все на свiтi було б гаразд, якби всiх виховували не так, як його. А життя вашої матерi було таке, що... либонь ви це знаєте...
Вiвi. Нiчогiiнько не знаю. (Пред сторопiв; вона провадить далi, й замiшання його зростає). Оце й є моя бiда. Ви забуваєте, пане Преде, що я моєї матерi майже не знаю. Змалку я жила в Англiї, вчилась у школi та в коледжi; ввесь час мене доглядали найманi виховательки. Все життя я була мiж чужими, а мати жила то в Брюсселi, то у Вiднi й нiколи не пускала мене до себе. Я тiльки тодi її бачу, коли вона на кiлька день приїздить до Англiї. Я не скаржуся; менi було непогано, бо всi були зо мною добрi, й в мене було завсiди багато грошей, щоб жити непогано. Але не думайте, що я щось знаю про мою матiр. Я знаю далеко менше вiд вас.
Пред (нiяково). В такому разi... (Уриває, не знаючи, що казати. Потiм промовляє з силуваною веселiстю). Яку нiсенiтницю ми тут з вами плещемо! Звiсно, ви чудово порозумiєтеся з вашою матiр’ю. (Встає й оглядає краєвид). Як у вас тут гарно!
Вiвi (спокiйно). Змiнюючи розмову, ви тiльки стверджуєте мої найгiршi пiдозрiння. Ви вважаєте мене за дурнiшу, нiж, гадаю, я є справдi.
Пред. Вашi найгiршi пiдозрiння! Пробi, не кажiть цього. Як можна так казати?
Вiвi. Чому про життя моєї матерi не можна говорити?
Пред. Подумайте, панно Вiвi. Це ж цiлком природно, що я не важуся говорити позаочi про мою давню знайому, до того ще з її власною дочкою. Коли вона приїде, ви ще з нею досхочу набалакаєтесь. (Тоскно). Цiкаво, чому вона бариться.
Вiвi. Вона теж не схоче про це говорити. (Встає). А втiм, я вас не силую. Тiльки пам’ятайте моє слово, пане Преде; я певна, що коли мати почує про мої плани щодо Ченсерi-Лейн, мiж нами ще зчиниться велика бiйка.
Пред (сумно). Боюсь,